Иностранцы в правительстве - опыт против менталитета

Бути чи не бути іноземцям в українському уряді – ось питання останніх запеклих суспільних дискусій.

За останніми повідомленнями, уже вирішується питання про надання українського громадянства декільком іноземцям, які пройшли конкурсний відбір на вакантні вищі державні посади.

Справді, надати громадянство значно простіше, ніж змінювати існуюче законодавство під декількох осіб, які ще невідомо скільки часу протримаються в уряді. Це формально – про людське око – вірний крок, з огляду на необхідність охороняти державну таємницю від іноземців. Адже законом "Про державну таємницю" встановлено, що допуск до неї можуть отримувати лише громадяни України.

Але законодавство все одне порушено.

Адже не зрозуміло, на якій підставі проводився конкурс іноземців на вакантні урядові посади? Жодних норм, які це дозволяють – не існує.

І чи не порушене право громадян України брати участь у конкурсі на вакантні урядові посади? Адже конкурс виключно між іноземцями обмежив доступ громадянам України до державних посад.

Враховуючи, що коаліція має конституційну більшість у парламенті, можна легітимізувати все, що завгодно, навіть, внести зміни до Конституції.

Але звичніше так – ігнорувати закон, бо закон для простих смертних, а владі він лише заважає.

Звісно, цікаво, як буде вирішуватись питання про володіння державним службовцем державною мовою. Чи буде у ще вчорашніх іноземців можливість ознайомитись з вітчизняним законодавством зрозумілою їм мовою? У нас немає на сьогоднішній день офіційного перекладу всієї нормативно-правової бази України на жодну мову.

Та справа не лише в законодавстві чи мові. Справа в менталітеті. Не всі їхні стандарти можуть працювати в нашій державі.

От, приміром, міжнародні антикорупційні організації вимагали від нас привести законодавство у відповідність до західних зразків. Зокрема, вимагали захистити інформаторів.

Але в нас ці норми стали мертвими, хоч ми й догодили міжнародним експертам. Бо в нас таких людей називають "стукачами", наше суспільство засуджує сумлінне сповіщення про злочин свого колеги чи сусіда. Це пов'язано із трагічною історією радянської доби. Адже свого часу за доносами розстрілювали тисячі наших співвітчизників. Тому в нас не буде, як у США, де половину корупційних злочинів розкривають завдяки інформаторам, або дослівно – "свистунам".

Виходить, що елементарне нерозуміння нашого менталітету може призводити до мертвонароджених реформ.

То, чи не краще іноземцям передавати свій безцінний досвід у статусі радників?

І у влади одним помилковим кроком стане менше.

Анна Маляр, спеціально для УП