Почему Энергетический Союз?

Наступна зима може не бути такою аномально теплою і потреба у газозабезпеченні буде вищою. Це добре розуміють в Європі, тож в Брюсселі почали активно обговорювати перспективи проекту Енергетичного Союзу.

Важливою складовою діалогу стала ініціатива президента Європейської ради Дональда Туска про встановлення єдиної ціни на газ для всіх країн Енергетичного Союзу в переговорах з Росією. Адже це унеможливлювало б будь-які маніпуляції з боку Росії в питаннях ціноутворення.

Тим більше, у випадку країн Східної Європи, які більш ніж на 80% залежні від поставках газу саме з Російської Федерації.

Щоправда, західні країни Європи мають досить вигідні контракти з Росією і це ускладнює процес. Однак є два фактори, які можуть змусити ЄС пристати на пропозицію колишнього прем’єр-міністра Польщі.

По-перше, вони добре пам’ятають газову війну-2009 та виснажливі переговори про відновлення постачання газу в Україну в кінці 2014 року. Тоді стало остаточно зрозуміло, що газ для Росії – це інструмент політичного тиску.

По друге, ЄС незадоволений тим, що РФ за допомогою проектів типу "Південний потік", чи то "Турецький потік", підриває основи Європейської солідарності, зокрема залучаючи до таких проектів Угорщину, Болгарію та Грецію – країни, що є членами ЄС та підпадають під дію Третього енергетичного пакету.

Окрім цього важливим питанням для енергетичного сектору Європи є створення єдиного енергоринку, який повинен охоплювати всі країни ЄС, і дозволятиме диверсифікувати поставки газу.

Серйозність намірів реалізації проекту можна зрозуміти із заяви президента Європейської комісії Жан-Клода Юнкера, який, представляючи проект Енергетичного Союзу, заявив: "Надто довго енергія була виключена з фундаментальних свобод ЄС. Нинішні події демонструють наскільки високими є ставки, оскільки багато європейців бояться, що можуть залишитися без енергії, потрібної для обігріву їх домівок".

Сьогодні першим завданням для Енергетичного Союзу є побудова мережі газових інтерконекторів, які мають дати поштовх для становлення конкурентного ринку газу в Європі та дозволили б, у разі російського шантажу, поставляти газ в країни Східної Європи та не допустити енергетичної катастрофи в будь-якій з країн ЄС.

А це вже питання не тільки двосторонніх економічних відносин окремих членів ЄС з Російською Федерацією, а енергетичної безпеки всього Союзу.

Яку роль в проекті ЄС може зіграти Україна?

Наразі Україна є найменш енергоефективною державою в Європі. Річне споживання газу на душу населення у нас в декілька разів вище аніж в країнах ЄС. Це зумовлено, в першу чергу, великою енергозатратністю українського промислового сектору та комунгоспу.

Однак енергоефективна Україна може стати гарантом енергетичної безпеки Європи і водночас важливим учасником Енергетичного Союзу.

По-перше, вона сама добуває газ – близько 22 мільярдів кубів. В разі запровадження програми енергозбереження, цього може бути майже достатньо для внутрішніх потреб.

Але головне – це наші підземні газосховища, що вміщають більше 30 мільярдів кубів газу.

Ці газосховища – найбільші в Європі, і можуть служити гарантом безперервних поставок газу в Європу з української труби.

Для прикладу – річне використання газу в Польщі становить близько 16 мільярдів кубів. Її газосховища вміщають тільки 2,73 мільярда. Тож, країна надто залежна від поставок з Росії. Натомість Україна може близько 2 років забезпечувати Польщу газом із власних сховищ.

Отже наявні газові сховища України – важливий інструмент в перемовинах ЄС з РФ. Тим більше з огляду тих країн, які, як і Польща, мають невеликі газосховища. А це чимало країн Східної Європи.

Отже модернізація підприємств та систем теплопостачання в Україні є не тільки суто нашим національним інтересом, але й важливою складовою енергетичної безпеки всього Європейського Союзу.

Враховуючи те, що найбільші газосховища знаходяться в Німеччині, Італії і Франції, а газ що в них зберігають, здебільшого йде на внутрішні потреби.

Окрім того, за даними Міжнародної енергетичної асоціації (IEA), споживання газу в Європі та світі в найближчому десятилітті суттєво збільшиться. По-перше, через скороченням використання вугілля з метою зменшення викидів CO2 в атмосферу Землі. По-друге, газ залишається відносно дешевим енергоносієм. Отже Європа і далі імпортуватиме російське паливо.

Тож роль України, як складової енергобезпеки Європи, важко переоцінити. І це добре усвідомлюють наші західні партнери.

Іван Нагорняк, експерт з питань енергетики та євроінтеграційних процесів, стипендіат Варшавського університету, для УП