Заложники Верховной Рады

Четверг, 04 февраля 2016, 10:05
Дмитрий Мовчан
судья, для УП

Справжнє мистецтво політики полягає в тому,

щоб наполегливо на помічати очевидних фактів

Адамс Брукc

Про судову реформу в Україні говорять зараз повсюдно. Політики, громадські діячі, активісти та, врешті-решт, звичайні громадяни вважають себе експертами з питань правосуддя.

Вітчизняні реформатори на судовій реформі вправляються в майстерності популізму, забуваючи заради рейтингу про здоровий глузд та Конституцію.

Між тим, судова гілка влади в Україні уже двадцять п’ять років живе у стані перманентної реформи. Це, мабуть, найдовша реформа в Україні. Кожна нова влада вважає себе єдиними справжніми реформаторами правосуддя, звинувачуючи попередників у всіх недоліках судової системи.

Про погані реформи на ниві вітчизняного судочинства завжди кажуть із посиланням на минулі часи.

Але влада змінюється, а стан справ в судовій системі не покращується. Реформатори при владі завжди скаржаться на необ’єктивний, корумпований та упереджений суд, якій чомусь опирається їх реформаторським планам.

А судді – на політичний тиск, недофінансування, неякісне законодавство, неспроможність держави забезпечити виконання рішення судів та постійні зміни вектору реформ.

Поки триває нескінченна дискусія про судову реформу, окремі райони України залишились без суду. І мова не про наш окупований Крим або чистини Луганської та Донецької областей, де триває АТО.

Ні, мова йде про території, які цілком та повністю перебувають під контролем України: Магдалинівський район Дніпропетровської області та Брусилівський район Житомирської.

Суди тут не працюють через фактичну відсутність суддів. На території цих районів фактично зупинена дія стаття 55 Конституції України та стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які гарантують право на судовий захист.

Тисячі цивільних та адміністративних справ просто лежать у канцелярії, чекаючи на суддів. Понад 50 000 людей позбавлені судового захисту.

Стягнення аліментів, пенсій, заробітних плат, вирішення спорів – це тут неможливо.

З іншого боку, сотні правопорушників, на кшталт любителів кермувати у нетверезому стані, дрібних хуліганів, насильників уникнуть покарання через сплив строку притягнення їх до відповідальності.

В інших судах ситуація наближається до катастрофічної. Вже найближчим часом буде зупинено роботу ще 10-ти судів, де працює лише один суддя. Ще 117 судів, де працюють 2-3 судді, – під загрозою.

І йдеться не лише про районні суди! Наприклад, в Окружному адміністративному суді Києва з 50 суддів фактично працює лише 15. Менше, ніж третина. Така ж картина в усіх столичних судах.

Як наслідок, справи не розглядаються вчасно, хоч судді, що залишились, працюють за трьох. Це підтвердить будь-який адвокат. Страждають, насамперед, люди.

Така ситуація виникла з вини Верховної Ради України.

За діючою Конституцією, стаття 128, суддя призначається на посаду вперше президентом на 5 років. Після закінчення цього терміну Верховна Рада обирає суддю безстроково.

Процедура обрання передбачає прискіпливу перевірку, рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та профільного Комітету ВР.

На додаток судді пройшли ще й "люстраційні" перевірки.

На сьогодні 547 суддів чекають на обрання. Дехто вже понад 2 роки!

До Верховної Ради продовжують надходити нові рекомендації. За даними ВККС, суддів, у яких закінчились повноваження і які чекають на обрання, вже 821!

За два останні роки лише одного разу, 21 травня 2015 року, Верховна Рада ухвалила постанову про обрання частини суддів безстроково. Але решта суддів і досі знаходяться у стані очікування.

Для порівняння, у 2013 році було прийнято 42 постанови про обрання суддів.

Парламент не виконує свої конституційні повноваження.

З’їзд суддів двічі, Рада суддів – шість разів, Верховний Суд – двічі та інші суди та судді неодноразово звертались до Верховної Ради та народних депутатів з вимогою вирішити це питання.

Звертались Асоціація правників України, Реанімаційний Пакет Реформ та інші громадські організації та активісти, занепокоєні порушенням права громадян на доступ до правосуддя та створенням передумов для корупції з продажу суддівських посад.

Судді звертались і до президента, який є гарантом дотримання Конституції. Але безрезультатно.

Оксана Сироїд у відповіді зазначила: "… парламент не готовий брати на себе відповідальність за призначення суддів безстроково, … через неспроможність провести індивідуальне оцінювання маже 600 суддів та тотальної недовіри до суддівського корпусу в суспільстві".

Якщо не парламент, то хто ж тоді повинен БРАТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ? Чи, можливо, Верховна Рада хоче замінити кваліфікаційну комісію та провести відбір суддів власноручно, з числа "вірних"?

Складається враження, що конституційна бездіяльність стає нормою офіційної державної політики. Тільки судам в наш час можна дорікати беззаконням. А у Верховній Раді це називається "політикою".

Замість прийняття державних рішень, політики найвищого рівня – Гройсман, Яценюк, Аваков зомбують український народ популістичними ідеями про тотальне звільнення усіх суддів, тавруючи усіх як корупціонерів.

Зневажаються конституційні принципи презумпції невинуватості, індивідуальної юридичної відповідальності, ігнорується конституційний обов’язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти в межах повноважень, в порядку та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Повна зневага до Конституції. Гасла замість права!

Читачі дорікнуть, що і серед суддів є багато не чистих на руку, згадають "справи Майдану" та інші "гріхи". Так. Всяке було. Але кожен повинен відповідати за своє. Судді – за судові рішення. Українські парламентарі – за ігнорування Конституції. Президент – за стан дотримання Конституції.

Свого часу Еммануїл Кант, однин з ідеологів концепції правової держави, дуже слушно відзначив, що держава повинна спиратися на право, і погоджувати з ним свої дії.

Відступ від цього положення може коштувати державі надзвичайно дорого, адже остання ризикує втратити довіру і повагу своїх громадян, її заходи не будуть мати підтримки, а люди свідомо займатимуть позицію відокремленості до такої держави.

Правова держава – зона нашої спільної відповідальності.

Дмитро Мовчан, суддя, для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Как решить проблему хаотичной застройки и обеспечить устойчивое развитие наших городов
Почему строительный бум, который в нормальных странах становится драйвером экономического роста, у нас создаёт новые проблемы?
Как футбол поднимает важные социальные проблемы
Несколько мировых кейсов, когда площадкой социальных изменений становилось футбольное поле. (укр.)
Кремлёвский реванш-2019: инструменты новые, ошибки – старые
Программа-минимум для Кремля – получить в Киеве лояльное большинство в новой Верховной Раде, программа-максимум – нового пророссийского президента.
Бюджет-2019 для аграриев — продолжение сказки "Лиса и журавль"
Каким должен быть "аграрный бюджет" на 2019? (укр.)
Нападение в Керчи – это не теракт и не спецоперация, а проявление гораздо более опасной тенденции
Расстрел в Керченском политехническом колледже стал первым случаем так называемого school shooting на территории Украины. (укр.)
Срок за репост в России оказался "маразмом" (но это не точно)
Путин предложил изменения в статью 282 Уголовного кодекса РФ об экстремизме. Эта статья – не просто инструмент массового нарушения прав человека в России, но и средство давления на активистов в оккупированном Крыму. (укр.)
Монополия на экспертизу – угроза следствию, и другие недостатки законопроекта на замену "поправок Лозового"
Роль экспертизы в коррупционных делах имеет важнейшее значение. Выводы экспертов непосредственно влияют на ход расследования и меру наказания фигурантов топ-коррупционных дел. (укр.)