Образовательный ценз для избирательной системы, или Уроки для Украины

Поки весь світ обговорює несподівану перемогу Трампа, вирішив  підсумувати, які уроки з цієї історії має винести Україна.

1. Всезагальне виборче право – очевидно не найкраща форма демократії.

Ситуація, коли однакову силу голосу мають люди з різними не тільки компетенціями, але й досвідами і горизонтами, - м’яко кажучи набирає загрозливих масштабів. І не тільки в рамках одніє держави. Горизонти і компетенції формуються освітою та (або) медійним дискурсом.

Традиційні медіа працюють в своїй медійній логіці й не завжди можуть сформувати повну картинку для споживача. Нещодавно стало очевидним, що Інтернет – вже не тільки засіб всього прогресивного, доброго і демократичного.

Він активно використовується для формування потрібного порядку денного і думок не тільки терористичними групами, але й не зовсім демократичними урядами.

Для того, аби уникнути маніпуляцій потрібна або повне соціопатичне відлюднення, або формування здорової критичної свідомості. Що знову таки можливе тільки на основі освіти. Причому вищої за звичайну шкільну.

2. Потрібний виборчий ценз – освітній.

Отже, потрібен виборчий ценз. Він може бути майновий або податковий. Прибережні штати голосували більше за Клінтон, тоді як центральні та південні – за Трампа.

Представники торгівлі, фінансів, IT тобто ті, хто працює більше з абстракціями, які в сучасній економіці генерують більше прибутку і відповідно податків, голосували за Клінтон.

За Трампа ж віддали голоси більше ті, хто працює з реальними речами (сільське господарство, індустрія). Звісно, це трохи спрощення, але для того, аби працювати з великими масивами даних, нам потрібне масштабування, яке втрачає деталі й дає тільки обриси.

Але майновий ценз для наших олігархічних реалій – це катастрофа. Тому ценз необхідний освітній. Інакше матимемо нівеляцію смислу, яка втілюється в політичні рішення.

Подивіться на освітній зріз виборів, Трамп виграв там, де менше 10% виборців з ступенем бакалавра.

3. Освітня реформа – найбільший пріоритет!

Ні суди, ні прокуратура, ні армія. Найбільш прозорою і найбільш потужною має стати система освіти. Освіта, яке справді дає знання і навички швидко орієнтуватися в інформації, перевіряти інформацію, структурно мислити і взагалі формувати і викладати думки.

Тільки вона зможе дати і більше прибуток, і більше податків, і кращі політичні рішення. Принаймні вона зможе максимально нівелювати популістське жонглювання словами і риторичними фігурами. Освітня реформа має стати осердям всіх трансформаційних рухів.

4. Система освіти – державна.

Кращу політичну систему ми не зможемо побудувати на елітних приватних школах, ліцеях, університетах. Інакше ми матимемо аристократичні клани, які поволі вироджуватимуться. Потрібні соціальні ліфти для талановитих, обдарованих, пасіонарних.

Вони мають реалізувати свій потенціал попри відсутність коштів. Тому саме держава має забезпечити ці ліфти завдяки системі освіти. Максимально якісна і максимально прозора система. Хто би що не казав, але свого часу сотні зовсім фінансово незаможніх вчорашніх школярів з далеких сіл і містечок змогли реалізувати свою мрію вчитися в Києві саме завдяки системі текстів і відсутності корупції Могилянки.

Хто би що не казав, але саме ЗНО відкрило можливість талановитій молоді вільно вступити в той самий елітний Інститут міжнародних відносин.

5. Оновлення еліт – регулярне, як лінька у тварин.

Як ми побачили, сімейні політичні клани вже більше не грають гру, бо не роблять різниці. Люди просто емоційно і фізично втомлюються від одного і того самого. (За рахунок такої біологічної особливості і живе туризм. Його гасло "Зміни картинку"). Є великий запит на нові обличчя. Про оновлення політичних еліт говорять не тільки в Україні. Нові обличчя, нові таланти мають з’явитися на виході з кабін ліфту, які шугають по шахтах освіти.

6. Потужне громадянське суспільство.

Будь-яка система, яка при владі, тяжіє до самоконсервації та збереження status quo, де оновлення неможливе.

Тому значно підвищується роль ґедзів з громадянського суспільства. Передчасне заспокоєння, як ми бачимо, призводить до поразок. Більшість з нас спокійно лягли спати, бо нас привчили, що та, їхня система працюватиме сама собою.

 Штаб демократів також був надто впевнений, бо гадали, що вони грали за правилами, і тому система спрацює сама собою.

А тому потрібні постійні навязливі активісти, ба навіть божевільні з точки зору мейнстрімного політика, які будуть нагадувати, що системи не такі прості, як здаються, що треба постійно пильнувати на різні небезпеки і розробляти різноманітні сценарії на всі випадки.

На це не завжди здатні політики, але це природа громадянського суспільства.

Андрій Кулаков, для УП