О децентрализации и партстроительстве

1275 просмотров
Среда, 04 января 2017, 10:10
Тарас Плахтий
для УП

Часи змін приносять за собою кризи, під час яких усіх турбують два найактуальніших питання: "Хто винен?" і "Що робити?"

Узагальнюючи гострі затяжні дискусії на різних майданчиках, можна констатувати, що більшість схильна шукати винуватих ззовні – чи то за межами країни, чи то в політичному керівництві України.

І лише незначна меншість усвідомлює, що у всіх наших проблемах винні лише ми самі.

Правильна відповідь на уточнююче питання: "У чому ж полягає наша вина?" –дозволить знайти відповіді на другу частину: "Що робити?"

І, відповідно, виробити найбільш адекватну стратегію діяльності по виправленню ситуації.

...Коли б ми змогли піднятися високо вгору і охопити одним поглядом всю життєдіяльність українського суспільства за останні 25 років – то з жахом і подивом споглядали б на сізіфову працю українських громадських активістів і політиків по створенню нових політичних партій, кількість яких на сьогодні вже перевалила за три сотні.

25 років розгортається трагедія: сотні й тисячі активних, розумних, порядних, енергійних людей знову й знову роблять те, що у них не виходить, марно надіючись досягнути успіху. Вони падають, розчаровуються, знову підіймаються – і далі роблять те, що невідворотно веде до нових поразок...

Усе це відбувається тому, що в процесі своєї взаємодії усі грають у гру з нульовою сумою. А виграш цілком і повністю дістається комусь одному – за рахунок програшу всіх інших, включаючи ціле суспільство.

І з кожним новим десятком щойно створених "політичних організацій" ця трагедія все більше перетворюється у комедію.

Спільна участь у трагіфарсі дезорієнтує учасників і все суспільство загалом, обумовлюючи їх моральну деградацію й апатію. Найкращі стають пасивними та згодом атомізуються...

Переміщення у таку уявну "позицію" дозволяє констатувати:

На сьогодні ми не здатні створювати ефективні життєздатні політичні організації, які були б спроможними системно формулювати і відстоювати загальносуспільні інтереси – інтереси України.

Ми не вміємо організовувати взаємодію своїх членів без конфліктів у рамках гри з позитивною сумою – коли виграють усі.

А те, що ми безперервно створюємо – є жалюгідними клонами КПРС. Вони одразу стають напівмертвими або зовсім розвалюються, не доживши до дієздатного віку без фінансових ін’єкцій олігархічних кланів.

Отримавши ж необхідну дозу, такі політичні партії перетворюються в організації-зомбі, які імітують в Україні представницьку демократію.

Оптимізуючи фінансування, олігархічні клани поступово перетворюють їх у віртуальні фейки – політичні симулякри, що цілеспрямовано формуються та тривало існують в уяві виборців і спроможні лише імітувати політичну діяльність, паразитуючи на кошти своїх власників у засобах масової інформації.

Основна мета існування та діяльності українських політичних проектів у цей період – маскування антиконституційних змагань олігархічних кланів за реальну владу в Україні та використання її для власного збагачення.

В той же час, усі новостворені громадські та політичні організації концентрують свою увагу та увагу частини суспільства на тому, що має робити президент, уряд і Верховна Рада для змін у країні.

Вони виробляють і пропонують завідомо неприйнятні для посадовців "поради" й "цінні вказівки" – при цьому повністю ігноруючи те, що мають робити вони самі, починаючи з низового рівня.

Однак:

Неможливо змінити країну, не запровадивши якісні зміни у власній політичній організації.

Неможливо змінити Систему в країні, не змінивши її сутність у власній політичній організації.

Неможливо побудувати Республіку в країні, не запровадивши у власній політичній організації основні компоненти республіканської традиції.

Неможливо здійснити справжню децентралізацію в країні, не децентралізувавши власну політичну організацію.

Неможливо запровадити партисипативне (розподілене) управління країною, не запровадивши таке управління у власній політичній організації.

Неможливо подолати олігархію в країні, не подолавши закон олігархізації Міхельса у власній політичній організації.

Неможливо збудувати країну середнього класу, не передавши владу "середньому класу" у підрозділах власної політичної організації.

Давно стало загальноприйнятним твердження про те, що в інформаційному суспільстві одним з основних інструментів влади є знання, здобуте в результаті аналізу даних, які отримують шляхом структуруванням потоку інформації із зовнішнього середовища.

Тобто, наростаючі потоки інформації у сучасному суспільстві мають бути структуровані та перетворені у дані, які, в свою чергу, мають бути проаналізованими та перетвореними у знання. Хто володітиме необхідними знаннями, той буде здатний здобувати, утримувати і ефективно справляти владу в умовах інформаційного суспільства.

Основним викликом сучасного світу є його складність та надмірна кількість інформації, що змушує розширювати число тих, хто працює з нею.

В бізнесі цю проблему вирішують запровадженням партисипативного управління, яке полягає у залученні якнайширшого числа працівників до вирішення управлінських задач.

З іншої сторони, вони вирішують проблему виживання в умовах зростання числа задач, набуваючи здатність до реконструкції. Реконструкція полягає у спроможності таких організацій оперативно створювати необхідні в даному місці й у даний момент спеціалізовані підрозділи та розформовувати їх після вирішення поставлених задач.

Це дозволяє зберегти, утримати і покращувати кадровий склад, використовуючи його потенціал в найбільш ефективний та результативний спосіб.

Тому ідеальною політичною партією інформаційного суспільства стане організація, яка буде спроможною опрацьовувати наростаючі потоки інформації всім своїм складом, перетворювати їх у дані, аналізувати і здобувати знання, транслювати ці знання суспільству через своїх членів – та діяти у відповідності до вироблених на їх основі стратегій, своєчасно утворюючи та розформовуючи спеціалізовані підрозділи.

Лише така політична організація зможе здобути та утримувати реальну владу в Україні.

Тобто сучасна політична партія має бути спроможною:

– охопити всю інформацію про життєдіяльність українського суспільства, починаючи з найменшого села і завершуючи всією країною,

– структурувати її у дані,

– виробити в результаті аналізу відповідні знання, необхідні для ефективного розвитку населених пунктів, територій, регіонів та всієї країни.

Таким чином, основним продуктом діяльності сучасної української політичної партії мають стати взаємопов’язані в одне ціле стратегії розвитку населених пунктів, територій, регіонів та всієї країни.

На наш погляд, у політичних партіях, як і в бізнесі, основним методологічним інструментом для вироблення такого продукту має стати стратегічне планування.

На відміну від бізнесових організацій, усі підрозділи політичної партії мають усім своїм складом проводити стратегічне планування та реалізовувати вироблені плани, здійснюючи безперервну самореконструкцію.

Основними перепонами для здійснення стратегічного планування кожним підрозділом політичної партії у складі всіх його членів є:

1) відсутність в середовищах українських громадських активістів та політиків організаційної культури колективної безконфліктної роботи над складним інтелектуальним продуктом;

2) відсутність культури стратегічного планування у більшості політичних, державних та бізнесових інституціях;

3) відсутність відкритого доступу до необхідної інформації – паспортів територій, які складають основу для здійснення стратегічного планування.

Механізми та інструменти подолання перших двох перепон ми запропонували у розробленій нами стратегії організаційного розвитку українських політичних партій.

Подолати третю перепону взялися автори "Енциклопедії територій", які створили зручний та відкритий інтернет-ресурс з доступними даними про всі населені пункти, територію і регіони України, що, в сукупності, складають їх паспорти, наявність яких є необхідною умовою для ефективного здійснення стратегічного планування усім особовим складом підрозділів українських політичних партій.

На нашу думку, саме політичні організації мають стати основними стейкхолдерами, користувачами та наповнювачами достовірною інформацією цього електронного ресурсу.

Адже спільне користування розміщеними у ньому даними приведе кожну із них до виграшу.

*   *   *

Отже, для вирішення наших проблем, у яких винні ми самі, нам слід навчитися створювати ефективні життєздатні політичні організації, які були б спроможними всім складом своїх підрозділів виробляти та реалізовувати взаємопов’язані стратегії розвитку населених пунктів, регіонів та всієї країни, утримуючи взаємодію своїх членів без конфліктів – у рамках гри з позитивною сумою.

У сфері бізнесу на Заході цю задачу можна вважати принципово вирішеною як на теоретичному так і на практичному рівні.

Ми ж в Україні мусимо вирішити її спершу в політичній сфері.

Лише так ми зможемо зупинити економічне падіння, вийти із політичної кризи і забезпечити прискорений всебічний розвиток України.

Тарас Плахтій, незалежний дослідник, спеціально для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама:
Информационная изоляция Донбасса или Еще один "грех" Facebook
Почему невозможно таргетировать рекламу в соцсетях по всей Украине (укр.).
̶Н̶е̶ для прессы. Почему Раде следует восстановить прозрачность
Как Банковая планирует дальше блокировать назначение Клименко руководителем САП
Руководство страны может попытаться использовать ручную комиссию сейчас, затянув назначение Клименко на несколько месяцев и переиграть уже даже утвержденные результаты (укр.).
Кредиты и ипотека во время войны
Как государство поддерживает тех, у кого есть кредиты в банках и что делать, чтобы не допустить массового банкротства после войны? (укр.)
Зеленое восстановление транспорта: удобно для людей
Какие принципы следует учесть при восстановлении городов, чтобы улучшить систему общественного транспорта? (укр.)
Запустите малую приватизацию в условиях войны. Что для этого нужно?
Зачем возобновлять процесс приватизации во время войны? (укр.)
Оккупанты воруют украинское зерно: поименный список мародеров
Кто помогает вывозить и какие компании покупают у россиян украденное украинское зерно? (укр.)