Блокада: потери Украины

Четверг, 02 февраля 2017, 17:06

25 січня 2017 року група людей, які називають себе "Штабом блокади торгівлі з окупантами" у Луганській області заблокували залізничні колії, які ведуть на частину Луганщини, що контролюється незаконними збройними формуваннями.

Серед народних депутатів у цих подіях брали участь Семен Семенченко, Володимир Парасюк, Павло Костенко та Тарас Пастух.

Нагадаю, що вони мають депутатську недоторканість – тож можуть дозволити собі порушувати закон і не нести за це відповідальність, крім випадків, коли Верховна Рада дає на це згоду.

Порушено кримінальну справу, центральна та місцева влада засудила такі дії.

Вважаю таку діяльність популізмом, спрямованим на отримання дивідендів для організаторів цих заходів. Як політичних, адже багато звичайних людей мають хибне уявлення про те, що відбувається на Донбасі та підтримують усе, що гарно звучить, – так і, можливо, економічних, як-от шантаж власників підприємств для деблокади.

З огляду на таке, вважаю за необхідне висловити свою точку зору на цю діяльність, яку учасники цих заходів називають "блокадою", і пояснити, чому я виступаю проти такої діяльності.

По-перше, необхідно розуміти, що неконтрольовані території Донецької та Луганської областей (ОРДЛО), крім лінії фронту на заході та півночі, яка з'єднує з контрольованими територіями Донецької та Луганської областей, мають також і протяжний кордон з Росією на сході та півдні.

Блокада не може бути ефективною, якщо вона відбувається без закриття кордону з Росією, на що остання, звісно ж не піде. Тож, це не є блокадою, а лише є:

а) черговим розривом зв'язків з Україною, втрати України;
б) втратою важелів впливу на ОРДЛО;
в) зменшенням залежності ОРДЛО від України;
г) поштовхом для подальшого дрейфу підприємств ОРДЛО, на цей раз вже тих, хто працює за українським законодавством – у напрямку Росії.

По-друге, спроби блокади на рівні держави, а не окремих діячів вже продемонстрували їх помилковість. На жаль, за це ніхто не поніс, і не понесе відповідальності.

На території ОРДЛО проживає три мільйони людей, і цей ринок збуту Україна втратила саме через контпродуктивну діяльність держави.

Замість продукції українського виробництва, яка безперешкодно купувалася підприємцями на контрольованій Україною території і продавалася на території ОРДЛО – тепер усі поставки йдуть з Росії. І всі великі поставки російської продукції монополізовані керівниками незаконних збройних формувань.

До речі, твердження про те, що українські товари значно дешевші за російські – є міфом. Більшість товарів російського та місцевого виробництва майже не відрізняються по цінах. Виключеннями є продукція м'ясного виробництва, засоби гігієни та електронна техніка.

Разом з тим, хліб та бензин є дешевшими, ніж на контрольованій території.

Лишень, варто відзначити, що українська харчова продукція є якіснішою та смачнішою. Тож за наявності вибору, люди надавали б перевагу українській, а не російській "молочці".

Отже, НЗФ змогли монополізувати більшість поставок продукції в ОРДЛО з Росії – а Україна дала додатковий козир НЗФ намаганням створити негативні гуманітарні наслідки для мешканців ОРДЛО.

Натомість, що це принесло, власне, Україні та Росії?

Харчова промисловість в ОРДЛО виробляла менше харчової продукції, ніж завозилося з інших регіонів України.

Заборона ввезення підприємцями товарів в ОРДЛО призвела до зменшення виробництва харчової продукції у суміжних Запорізькій, Дніпропетровській та Харківській областях, та, власне на контрольованих частинах Донецької та Луганської областей.

Зменшення виробництва призводить до зменшення прибутковості підприємств, зменшенню податкових надходжень та скороченню робочих місць.

Люди та члени сімей тих, хто працював на підприємствах, розташованих на контрольованій території України, що збували свою продукцію в ОРДЛО, також зменшили свою платоспроможність. Далі, за принципом доміно постраждали пов'язані сфери: наприклад, сфери дозвілля та відпочинку, де вони могли витрачати зароблені гроші.

Відповідно, у суміжних з ОРДЛО регіонах наслідками було збільшення соціальної напруги та зменшення лояльності населення до влади.

Важливо відзначити, що всі підприємства, які перевозять вантажі через лінію зіткнення офіційно, зареєстровані відповідно до законодавства України, справляють усі податки та збори, у тому числі й військовий збір.

По-третє, Україна вимушена купувати вугілля марки "антрацит", оскільки декілька великих теплових електростанцій можуть працювати лише на вугіллі цієї марки, видобуток якого залишився на неконтрольованій території.

Я не можу відповісти, чому влада й досі не переобладнала хоча б частину ТЕС на вугілля іншої марки, так само, не можу дати відповідь, чи є для цього об'єктивні причини, чи ні.

Таке вугілля є в ОРДЛО, у Росії (деякий час, замість вугілля з ОРДЛО купували дорожче вугілля в Росії, підтримуючи економіку Росії напряму) та в Південно-Африканській Республіці (там теж купували вугілля, але логістично доставка є доволі складною та дорогою).

Але, факт залишається фактом: без вугілля такої марки наші ТЕС не зможуть працювати.

Більш того, контрольована територія Луганської області повністю залежить від поставок вугілля марки "антрацит".

Єдина велика ТЕС – Луганська, яка розташована в контрольованому Україною місті Щастя, має залізничну гілку лише до неконтрольованого Луганська та до Росії. На жаль, через бойові дії на сході України ця гілка залишилася відрізаною від загальної системи залізниць України.

Так само, Луганська область відрізана від центральної енергосистеми, оскільки усі високовольтні ЛЕП йдуть через неконтрольовану територію.

Таким чином, у разі припинення поставок вугілля до Луганської ТЕС у місто Щастя, уся Луганщина залишиться без електрики – бо неможливо ані організувати підвезення вугілля, ані перекидання електроенергії з інших регіонів.

До речі, зараз блокуються поставки вугілля у Центральні та Західні регіони. Тож, якщо через 20-25 днів закінчиться вугілля на Трипільській (Київська область), чи на Бурштинській ТЕС (Івано-Франківська область) – нескладно здогадатися, мешканці яких регіонів можуть постраждати внаслідок дефіциту електроенергії.

По-четверте, зараз 90% працюючих промислових підприємств в ОРДЛО продовжують працювати за українським законодавством із усіма подальшими наслідками, у тому числі сплатою усіх податків, зборів та експортних мит до бюджету України. За такою схемою вони працювали, починаючи з 1991 року – так само і продовжують працювати зараз.

Решта 10% підприємств нічого не платять Україні та знайшли незаконні схеми, як експортувати продукцію без сплати українських мит, через Росію.

Заборонити експорт продукції, виробленої на підприємствах в ОРДЛО, означає добровільно передати усі ці доходи Росії.

Крім того, це призведе до скорочення замовлень залізничникам (аж до Чопа), портовикам (Маріуполь, Бердянськ, Одеса, Миколаїв та Херсон) та логістам, яких доведеться скорочувати.

По-п'яте, але, для мене найважливіше. Необхідно чітко розділяти три мільйони цивільних осіб, які мешкають на неконтрольованій території – від двадцяти тисяч членів НЗФ.

Хоча я і розумію, що таке ставлення у людей – від недостатньої поінформованості та пропагандистських ЗМІ, які ліплять штампи, проте не можу без презирства ставитися до тих, хто злорадіє на тому, що українцям, які опинилися у заручниках, може стати хоч чимось гірше.

Є такий жарт:
– Знаєте, що об'єднує ура-патріотів та членів НЗФ? І ті, і ті виступають за блокаду ОРДЛО.

На жаль, це виявився не жарт. Одна з основних причин, чому НЗФ відмовляються відкривати повноцінний пункт пропуску у місті Золотому – як раз те, що люди з неконтрольованих територій зможуть купувати продукцію на контрольованій території, що буде негативно впливати на монополію НЗФ з поставок російських товарів до ОРДЛО.

Крім того, не дивлячись на те, що українська сторона збільшила дозволені на одну людину обсяги продукції для перетину лінії зіткнення до 75 кг – для ОРДЛО це невигідно. Тому вони ввели заборону на ввезення продукції, обмеживши людей 50 кг.

І наостанок.

Розумію, що багато з тих, хто знаходиться далеко від Донбасу, має інформаційний голод та потребу в отриманні об'єктивної інформації замість наліплених штампів, що їх поширюють у багатьох ЗМІ.

Спочатку людей годували пропагандою російські ЗМІ, вслід за ними почали дурити й українські. Інформаційне поле завалене пропагандою, а політикум – популізмом для отримання підтримки населення.

Я прошу вас не вірити нічому беззастережно та перевіряти усю інформацію, яку ви отримуєте.

Велика проблема українців полягає у створенні для себе кумирів, якім люди довіряють, але, майже усі вони потім розчаровують.

Зовсім останнє.

Багато людей загинуло на цій війні. Багато хто втратив близьких людей, і я не є виключенням. Я засуджую дії НЗФ і не вважаю, що ті, хто вчинив важкі злочини, можуть бути амністовані.

Але, розрив зв'язків між Україною контрольованою та неконтрольованою лише зашкодить об'єднаній Україні і буде на руку лише її ворогам.

І тут питання не лише в економічній, чи політичній площині – а насамперед у питанні ускладнення й так непростої перспективи майбутньої інтеграції ОРДЛО після повернення конституційного ладу на цих територіях та відновлення контролю України.

Варто, нарешті навчитися розрізняти НЗФ та цивільних осіб, які залишилися на неконтрольованій території України.

Левон Азізян, юрист БО "Восток-SOS", спеціально для УП



powered by lun.ua

Вода под давлением: как реформировать водопроводную отрасль, не уничтожив ее

Прецедент Коновальца

Байден-Путин: что дальше?

После "Северного потока-2": как Украине защитить свой газовый транзит

Чернобыль. Что дальше? Культурное путешествие в будущее зоны отчуждения

Восстание буковинских украинцев и провозглашение украинской государственности 1941 года