Должность председателя суда необходимо ликвидировать

2626 просмотров
Среда, 09 января 2019, 13:30
Сергей Чумак
судья Третьего апелляционного административного суда (г. Днепр)

У грудні відбувся позачерговий XVI з'їзд суддів. На ньому обирали чотирьох нових членів Вищої ради правосуддя.

Цей з'їзд міг стати переломним у питанні суддівської незалежності, на що багато хто (зокрема і я) сподівались. Але не став.

З'їзд як розпочався, так і завершився скандалом.

Напередодні журналісти розповсюдили інформацію, що усі чотири кандидатури заздалегідь "погоджені з Банковою".

А в наступні два дні судді на з'їзді суддів "випадково" проголосували саме за цих кандидатів, які й стали членами Вищої ради правосуддя (ВРП). При таємному, наголошу, голосуванні.

Зазначене дало привід певним активістам і журналістам заявити, що суддівське самоврядування померло, судді не витримали тест на незалежність, тому судову систему після зміни влади чекає нова реформа, в якій в органах суддівського врядування вже не буде більшості суддів, обраних самими суддями, а більшість складатимуть саме представники громадського суспільства і т.д.

Чи є так насправді? Чи хочуть і здатні судді боротись за свою незалежність? Чи потрібна вона їм взагалі? Чи потрібна незалежність суддів хоча би комусь в Україні?

Передусім, незалежність суддів потрібна чинній владі.

Лише незалежний суд після зміни влади у країні може захистити власність і свободу колишніх можновладців, розглядаючи справи за законом і справедливістю, а не за вказівками нової влади.

Залежний же суд і при новій владі швидко продовжить виконувати побажання – тільки тепер нових можновладців, які прийшли на зміну колишнім.

Проте жодна влада за роки Незалежності цього ще зрозуміла, оскільки кожна вважає, що саме вони прийшли назавжди, а незалежний суд буде лише перешкодою в їхньому баченні розбудови країни. Мовляв, без прискіпливого нагляду судді можуть ухвалити рішення, що заважатиме їм керувати Україною на власний розсуд.

По-друге, незалежність суддів потрібна суспільству.

Лише незалежний суд зможе захистити пересічного громадянина від свавілля держави або її можновладців.

Проте більшість громадянин хоче мати таких суддів, з якими можна було би домовитись у разі необхідності. А незалежний суд усім потрібен тільки тоді, коли справа не стосується їх особисто. Давня формула – "друзям усе, ворогам – закон".

По-третє, незалежність потрібна самим суддям.

Тоді вони можуть бути вільними у прийнятті рішень – не озиратись на те, яка влада зараз у країні, і не вгадувати, яке ж рішення сподобається цій владі.

Щоб не було посягань з боку інших гілок влади на розмір суддівської винагороди чи довічного утримання суддів, щоб ніхто не дозволяв собі обговорювати законність судових рішень, щоб порушники порядку в суді жорстоко карались, щоб псевдоактивісти за гроші не зривали судові засідання.

Але судді вирішили, що незалежність не на часі. Вони задовольнилися підвищенням винагороди й ефемерним орієнтовним графіком закінчення кваліфікаційного оцінювання, яке їм пообіцяли провести у найкоротші терміни з мінімальними втратами. Тим самим підтвердили: судді можуть боротися лише за розмір своєї зарплати.

Пригадуючи слова Черчилля, між війною за незалежність і ганьбою у вигляді обрання запропонованих зверху "узгоджених" кандидатів у члени Вищої ради правосуддя судова влада обрала ганьбу.

А це означає лише те, що війна за незалежність у вигляді нової судової реформи у випадку зміни влади в країні у нас ще попереду.

І особисто у мене є сумніви, що ця війна закінчиться для незалежності суддів перемогою.

Зі свого боку, хочу запропонувати майбутнім реформаторам свій варіант початку реформи, який буде сформовано лише з одного, проте дуже ефективного пункту: ліквідація посади голови суду.

Цей крок дозволить одразу і суттєво підвищити незалежність суддів. Це буде як вживання "Атоксілу" після інтоксикації – швидка допомога для отруєного організму.

Не повинно бути у суддів навіть номінальних начальників.

Ліквідувавши посаду голови суду, ми приберемо такого собі посередника між владою і простими суддями, обірвемо ланцюжок, і одразу усім стане краще.

Не буде прохань, пропозицій, вказівок, тиску, оскільки не буде особи, за допомогою якої влада зможе діяти. До кожного окремого судді не прийдеш і не зателефонуєш.

Ліквідація такої посади стане катастрофою для багатьох голів судів, які вже не уявляють себе без влади, зв'язків, посади, поважного статусу. Чому – це вже інше питання. Як і те, чому ці голови продовжують їздити на різні збори і наради за участю найвищих керівників судової (і не тільки) влади?

Після змін у законодавстві з 2014 року голів судів вже не призначають згори, а обирають на зборах колективу, тож у керівників нема жодних зобов'язань перед очільниками судів вищих інстанцій.

Проте, незважаючи на незалежність, усі діють за старою схемою: і їздять, і слухають, і доводять до делегатів з'їзду думки і прохання (вказівки) цих очільників.

Саме через голів апеляційних судів влада доводить до простих суддів прізвища кандидатів, за яких потрібно голосувати, - і судді голосують. Хтось із поваги до голови апеляційного суду, якого раніше він бачив лише на трибуні. Хтось за обіцянки спокійної роботи та захисту у випадку нестандартних ситуацій. Хтось просто тому, що нікого з кандидатів не знає, а до рекомендацій поважної особи можна й дослухатися. Комусь взагалі все байдуже, він звик виконувати вказівки. Так і живемо.

Впевнений, що так триватиме, допоки існуватиме посада голови суду. І тільки її ліквідація (на певний перехідний період, а, можливо, і назавжди) швидко принесе зміни на краще у питанні незалежності суддів, а від цього виграють не тільки судді, хоча і вони теж, а насамперед усе наше суспільство.

І вже потім можна переходити до інших шляхів реформування, які будуть тривалішими: електронне голосування при обранні членів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Ради суддів України, перерозподіл повноважень цих органів і перегляд квотного принципу формування перших двох, обрання суддів судів вищих інстанцій суддями судів нижчих інстанцій знову ж таки шляхом електронного голосування.

Ці кроки, справді, перезавантажать судову систему в інтересах усієї країни, а не формально і лише в інтересах влади, як це відбувається зараз.

Розумію, що незалежність суддів нині, можливо, нікому не потрібна, але ми повинні її здобути – заради майбутнього нашої країни, заради майбутнього наших дітей і навіть заради тих, хто не хоче цієї незалежності.

Сергій Чумак, спеціально для УП

powered by lun.ua
Инсайдерское кредитование: что нельзя забыть, что не стоит повторять
Проблема кредитования связанных лиц возникла недавно. Ранее создавалось впечатление, что финансовый сектор — образец прозрачности. Все изменилось в 2015 году. (укр.)
Кто сделал президента ответственным за тарифы?
Мы с огромным энтузиазмом ходим на выборы, как те болельщики на стадион, но совсем не понимаем, в какую игру играют и кто за что отвечает на поле политической игры. (укр.)
Правильно закрыть ФЛП и не попасть на крючок к фискалам
Многие предприниматели по тем или иным причинам решают уйти из бизнеса. Что следует учесть, чтобы налоговики в будущем не напомнили о себе? (укр.)
Чем Украине грозит двуязычие?
Сегодня русский язык ассоциируется не с литературой Бунина или Довлатова, а с российскими войсками. (укр.)
Как эффективно использовать современные технологии в образовании?
Основной вызов, который стоит перед образованием, вернуть молодому поколению интерес к учебе. (укр.)
Кто будет руководить медицинскими закупками в Украине?
Руководитель агентства, которое будет осуществлять медицинские закупки в Украине, должен быть не просто профессионалом, но и иметь безупречную репутацию, управленческий опыт и устранить любые конфликты интересов в таком важном деле. Изучаем кандидатов. (укр.)
Прописка (не) важна, или Как вытащить жребий на обучение в школе
Этого учебного года ожидается, что в Киеве к первому классу пойдет более 34 тысяч детей. (укр.)
Как решить проблему недоверия к страхованию
Добровольные виды страхования так и не стали популярными среди населения. Вопрос доверия — по-прежнему на повестке дня.