Победа актера как проигрыш Кремля?

Перемога Петра Порошенка для Кремля – це беззаперечний доказ фальсифікацій, відсутності демократії, наявності "бандерівсько-фашистської" хунти, грубого порушення прав українців, які, звісно, не підтримують цей бардак у корупційній владі.

Це дуже зручна і майже безпрограшна позиція для Кремля. Впевнений, що Путіну важлива перемога Порошенка задля збереження зрозумілого ворога в Україні, для продовження війни в Україні та агресії проти Заходу.

Натомість із Зеленським для них усе виглядає дуже складно й неоднозначно:

• так, він російськомовний;
• так, його не підтримує Західна Україна;
• так, він слабо підготовлений до розкладання міжнародних пасьянсів;
• його реноме клоуна можна представляти як доказ провалу української демократії.

І це все ніби мало б надихати ляльководів Кремля. А втім...

Я переконаний, що всі вигоди від обрання Зе президентом для Кремля є надто удаваними і тьмяніють на тлі системних втрат.

І втрати ці не дрібні тактичні – усі вони ідеологічні і світоглядні, саме ті, на яких і тримається ця автократія сучасної Московії.

Кандидат Зе, як це не дивно, руйнує російський міф про Україну, який вони так цілеспрямовано виплітали останні п'ять років.

Насамперед, розбивається дощенту міф про "хунту, фашистів, бандерівців", що захопили владу в Україні і тримають її під дулом автомата, знищуючи все російське, примушуючи співати коломийки для перетину українського кордону.

По-друге, сама можливість обратися президентом очевидному конкуренту влади, без погромів, автозаків і арештів, як на мене, лякає Кремль більше, ніж усі українські повстанці разом узяті.

До того ж, коли це робить російськомовний українець, це стає очевидним доказом, що є місце на карті світу, де нині живі російськомовні люди можуть отримувати всі переваги свободи, ліберальної демократії та свободи слова, і це місце – точно не РФ.

Усі ці аргументи, що є вбивчими для Кремля, повністю переважають весь квазі-позитивний стьоб, який Кремль нібито отримає при перемозі Зе.

Я геть не є палким прихильником кандидатури Зе. Я глибоко усвідомлюю ті неймовірні ризики які прямо пов'язані з його особою на найвищій посаді в Україні.

Але я вірю, що, якщо він таки виграє президентські перегони, Кремль на цій стадії точно програє.

Що буде далі – не знає ніхто, тому не потрібно себе лякати продукцією абстрактного мислення людини. Не потрібно боятися того, чого наразі взагалі не існує. Час покаже.

Ми в Україні взагалі дуже схильні до драми і крайнощів. Ми схильні впадати в транс і давати категоричні оцінки. Ми дуже нетерплячі.

Але саме в цій ситуації, де ми опинилися сьогодні нашими ж стараннями, геть не потрібно поспішати, а тим більш істерити. Варто ширше дивитися на контекст.

Для ліберальної демократії фундаментально важливими є правила, процедури, повага до особистості та свобода слова.

Ім'я і прізвище формального переможця виборів у рази менш важливі, ніж дотримання всіх правил голосування, підрахунку, оголошення результату і вільне громадське обговорення цього всього.

Саме дотримання фундаментальних правил виборчого процесу цементує права громадянина, повагу до людини й основоположні державні інституції, без яких ми ніколи не побудуємо міцної незалежної української держави. Ніколи.

Мені гірко від того, як топ-агітатори Порошенка 1 квітня накинулися на виборців кандидата Зе. Таке враження, що всі вони забули, що це величезна кількість наших співгромадян, які мають такі самі права, як і інші. Їхній вибір важливий і, щонайменше, вартий поваги.

Більше того, чи варто згадувати про те, що їм ніхто нічого кращого не запропонував – привіт набожним українським демократам!

Весь лемент, звинувачення, риторика "або я, або Путін" і ярлики "маріонетка" та "не громадяни, населення", нагадують мені науку одного мого керівника в американській компанії, що почала працювати в Україні з початку 1990-х і де мені пощастило трохи бути.

Містер Патрік, СЕО компанії, був відставним американським генералом, дуже виваженим, спокійним і розсудливим. Якось ми обговорювали черговий операційний скандал, що видавався беззаперечним фактом нехтування всіма внутрішніми правилами з особливо тяжкими наслідками, і звинувачували в смертних гріхах групу пройдисвітів.

Він спокійно вислухав всі нападки на "ворогів корпорації" і сказав приблизно таке:

"Друзі, у ваших словах є раціональне зерно, і ви багато в чому праві, і з цими людьми нам скоріш за все доведеться розпрощатися. Але коли ви безапеляційно й агресивно тикаєте вказівним пальцем у когось іншого, то не забувайте, що в той самий час трьома іншими пальцями своєї руки ви показуєте самі на себе. Пам'ятайте про це".

Нас чекають три надзвичайно складні тижні, але я би дуже рекомендував усім учасникам двобою завжди пам'ятати, що ми є тільки тоді, коли всі разом в сучасній модерній Україні.

Нам усі разом жити і 21 квітня і 22-го і навіть довгі щасливі роки потому. Тому, ведучи публічну дискусію й агітацію, варто згадувати заповідь мого наставника, відставного американського генерала, щоразу перед тим, як вішати своєму опоненту чергові ярлики й публічні звинувачення.

Дотримуйтесь і поважайте правила. Ліберальна демократія – дуже складна річ. Просто і швидко нічого не буде. Нас чекають дуже складні випробування попереду.

Але саме беззаперечна перемога ліберальної демократії в Україні і буде перемогою над Путіним та його диктаторським режимом.

Андрій Осадчук, спеціально для УП