"Слуги" своими же руками лишают себя права на независимость: законопроект о партийной диктатуре

2147 просмотров
Пятница, 06 сентября 2019, 20:07
Татьяна ХуторTetiana Khutor
глава аналитического центра "Институт законодательных идей", эксперт в антикоррупционном и конституционном законодательстве

Оновлення Верховної Ради на 80% стало результатом суспільного запиту. З одного боку, нових депутатів не впізнають навіть охоронці ВРУ, а з іншого – це не має заважати їм якісно та неупереджено виконувати свою роботу.

Більшість з них завдячує своїм мандатом політичному бренду, а не собі. Це добре розуміють і керівництво партії, і виборці, і вони самі. 

З більш ніж 80 законопроектів, поданих депутатами від партії "Слуга народу", 9 стосуються зміни порядку роботи Верховної Ради, прав та обов'язків депутатів, зменшення ролі опозиції та розширення прав фракції більшості. 

Те, що вони стануть законами, не викликає сумніву, як і те, що не всі депутати від "Слуги народу" розуміють, що на них чекає після їх прийняття. 

А дарма, бо серед цих 9 законопроектів, є один, який передбачає, що їхній омріяний мандат може так само легко піти, як прийшов.

В чому проблема? Історія питання

1. У 2014 році, аби уникнути ганебної практики переходів з фракції у фракцію за (не)велику доплату або через розбіжність у політичних поглядах, була введена додаткова підстава для позбавлення депутата його мандата – невходження або вихід з фракції, за списками якої депутата обрано. 

Логічно, що депутат, який увійшов в парламент за списками, завдячує своїм мандатом саме партії. Тому, потрапивши у парламент, будь ласкавий дотримуватися "політики партії", як то кажуть. 

Саме за цією схемою втратили свої мандати депутати від БПП Томенко та Фірсов. Водночас, Лещенко, Заліщук та Найєм, будучи увесь час в опозиції до власної партії, до самого кінця не писали заяви про вихід, чим зберегли собі мандати.

2. Мажоритарники, у свою чергу, цього могли не боятися, бо виборці ставили "+" саме навпроти їхніх прізвищ у бюлетені, а не навпроти партії. Не партії, а вони самі, своїми кров'ю і потом, а іноді гречкою і грошима, вигризали перемогу на окрузі. Тому мажоритарники можуть виходити, заходити і знову виходити без жодних негативних наслідків.

Що маємо сьогодні?

На виборах 2019 року ситуація кардинально змінилася: переважна більшість виграних округів взяли "ноунейми" від "Слуги народу". 

Яка ж плата за легку перемогу за рахунок назви партії? Перш за все, це підтримка будь-яких президентських ініціатив без затягувань.

Непохитна єдність, демонстрована фракцією "Слуга народу" під час голосування за зняття недоторканності та змін до Конституції, вражає. Але вже зараз лунає чимало заяв,  що фракція вже через півроку розпадеться на групи інтересів. 

Loading...

Складне рішення

Задля того, щоб не допустити такий сценарій, групою депутатів "Слуги народу" на чолі з їхнім головним конституціалістом було подано законопроект 1038, який передбачає:

  1. Позбавлення мандату за невходження у фракцію як списочників, так і мажоритарників партії,
  2. Позбавлення мандату за припинення членства у фракції.

Простими словами, керівництво партії зможе позбавити мандата будь-якого депутата "Слуги народу" і не лише через його рішення вийти з фракції, а й у випадку, якщо сама партія вирішить, що йому слід піти. Тобто запропоноване "припинення членства" на відміну від Конституційного "виходу з фракції" має двосторонній характер. 

Більше того, підстави для рішення про припинення членства депутата у фракції не визначені законом. Натомість законопроект пропонує визначити такі питання у "Положенні про депутатську фракцію", документі, який вона сама ж і приймає. 

Таким чином, приймаючи цей закон, депутати самі відмовляються від своєї свободи і довіряють свою долю керівництву фракції. 

Варто визнати, що фракції "Слуга народу" пощастило з чималою кількістю молодих, професійних та доброчесних депутатів. 

Тому очевидно, що ті з них, хто все ж планують рано чи пізно відстоювати власну позицію, повинні серйозно задуматися над голосуванням за цей законопроект.

А керівництву фракції варто згадати, що суспільство вимагає нової сильної та доброчесної політичної еліти. Але такі закони цьому аж ніяк не сприяють, натомість створюють ризик, що за 5 років слуги так і залишаться слугами.

Тетяна Хутор, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.



powered by lun.ua
Шесть задач для Восточного партнерства: что уже сейчас стоит делать Украине
Если Восточное партнерство – это не процесс ради процесса, а стратегическая политика – то следует вернуться к вопросу: а в чем его цель? (укр.)
Каша "из топора", или Как творить изменения из "ничего"
Помогать можно по-разному. Важно решиться. И тогда небольшая группа людей способна изменить мир. Вместе, шаг за шагом. Целый мир. (укр.)
Как защитить права работающих женщин
Большинство современных женщин успешно сочетают работу и домашние обязанности. Какие гарантии им предоставляет отечественное законодательство? (укр.)
Как Зеленский не оправдал надежд Путина на нормандской встречи
Как держались Зеленский и Путин во время нормандского саммита. Разбираемся. (укр.)
Без предательства и Медведчука: почему сам факт нормандской встречи не менее важен, чем достигнутые договоренности
На нормандской встрече в Париже Зеленский продемонстрировал, что кум Путина Виктор Медведчук не имеет монополии на слово "мир", а продвигаться к разрешению конфликта можно из патриотических, проукраинских позиций. (укр.)
Тактика малых побед как составляющая стратегии реинтеграции Донбасса
Десятками лет у нас происходило продвижение антиукраинских идей "русского мира". Поэтому не стоит надеяться, что ментальная реинтеграция займет меньше времени. (укр.)
Чего ожидать пациентам и поставщикам услуги гемодиализа
Гемодиализ войдет в медицинскую реформу в 2020 году. Что это значит? (укр.)
Сжигание ведьм и упырей в Галичине. Этнографические этюды
В Европе живых людей начали массово сжигать с 1275, когда на юге Франции, в Лангедоке, сожгли Анжелику Лабарет, заподозрив ее в ведьмацтве. (укр.)