Накануне локдауна: что нужно учесть правительству?
У 2020 році світ зіткнувся з невідомою раніше вірусною інфекцією, стрімке поширення якої змінило життя кожного з нас. Хвороба змусила уряди багатьох країн запровадити обмежувальні заходи для сповільнення темпів розповсюдження вірусу.
Не оминули такі обмеження і Україну: всеосяжний "локдаун" і заборона відвідування парків навесні змінилися адаптивним карантином, який протривав майже пів року. Далі Кабінет Міністрів ввів карантин "вихідного дня", а незабаром нас чекає "інтелектуальний локдаун".
Оскільки кількість інфікованих постійно зростає, уряд знову замислився над тотальним локдауном. Досвід весняних жорстких обмежень свідчить, що крім збитків для бізнесу та особистих незручностей, ймовірне рішення уряду суттєво обмежить конституційні права та свободи громадян.
Наскільки такі обмеження є законними та хто мав би захистити громадян від надмірної "опіки" держави — розповідаємо.
Частина карантинних обмежень незаконні
Значна частина встановлених урядом карантинних обмежень — незаконні та суперечать Конституції України. Зокрема йдеться про обмеження свободи пересування, права на мирні зібрання, права на здійснення підприємницької діяльності.
Єдиний легальний спосіб запровадити значні обмеження цих прав — це введення надзвичайного стану. Цим шляхом ішли практично всі європейські країни, але в Україні його так і не оголосили.
Оголосити надзвичайний стан мав Президент України, після чого Верховна Рада повинна була схвалити його указ та встановити конкретні часові рамки, коли діятимуть обмеження. Тільки в такий спосіб можна було, за потреби, обмежити право на вільне пересування.
А от забороняти мирні зібрання через повну заборону публічних заходів чи значне обмеження їх чисельності не можуть ні президент, ні парламент, оскільки такі повноваження в Україні мають лише суди.
Читайте також: Локдаун 2.0. Як Італія та Велика Британія переживають локдаун
Замість цих складних процедур карантин ввели звичайною постановою Кабінету Міністрів. Таким чином, Кабмін фактично перебрав на себе повноваження президента, парламенту та навіть судів. З таким успіхом, уряд міг би наділити себе повноваженнями розглядати судові спори або приймати закони на час карантину.
Ба більше, частина введених обмежень явно не відповідала заявленій меті їх запровадження.
Зокрема, свого часу головний санлікар Віктор Ляшко заявив, що заборона відвідування парків та скверів мала не протиепідемічний, а "психологічний" характер. Тобто, реальної загрози від самотніх прогулянок у парках не було.
Якою б благородною не була мета урядовців, але вводити серйозні обмеження без реальної загрози здоров'я громадян — незаконно.
Як потрібно було вчинити?
Карантинні обмеження потрібно запроваджувати в єдиний встановлений Конституцією України спосіб — через режим надзвичайного стану. Перелік конкретних обмежень мав бути визначений законом про запровадження надзвичайного стану.
При цьому обмеження, які безпосередньо не забезпечують ефективної боротьби з епідемією (заборона відвідувати парки тощо), не можуть запроваджуватися.
До того ж, законом не можна обмежувати свободу мирних зібрань навіть в умовах надзвичайного стану. Нагадаємо, що в Україні це можуть робити лише суди.
Складна процедура запровадження надзвичайного стану закладена в Конституції недарма, оскільки виконавча влада завжди має спокусу використати надзвичайну ситуацію для того, щоб під обгорткою захисту людей від небезпеки відібрати їхні права.
Саме тому такі надзвичайні обмеження прав людини має щоразу підтверджувати парламент, який повинен перевіряти, чи не запроваджує уряд обмеження, коли небезпека вже зникла. Таким шляхом пішли уряди демократичних країн.
Відповідальність за порушення карантину непропорційно висока
Ввівши обмеження, держава встановила відповідальність за їх порушення. Зокрема штраф для громадян за порушення правил карантину складає від 17 до 34 тисяч гривень.
Для порівняння: верхня межа штрафу за дрібне хуліганство — 119 грн, а за спричинення ДТП — 340 грн.
Поняття "порушення правил карантину" настільки широке, що на людей накладали високі штрафи як за дії, які становили реальну небезпеку для здоров'я інших (недотримання самоізоляції хворими на COVID-19), так і за прогулянки безлюдним парком без маски.
Що потрібно виправити?
Потрібно було запровадити пропорційний рівень відповідальності за різні види порушень карантину. Тобто, що серйозніше порушення вчиняє особа, то серйозніше покарання вона має нести.
Лише після восьми місяців від початку карантину парламент спромігся запровадити окрему відповідальність за перебування в громадських місцях, зокрема й транспорті, без захисної маски. Штраф за таке порушення встановили на рівні інших подібних порушень — від 170 до 255 гривень.
Таке рішення правильне, хоча надто запізніле. Водночас залишилось широке поняття "порушення правил карантину", що й далі дозволить накладати захмарні штрафи.
Хто мав би захистити українців від незаконних обмежень?
Противагою незаконним рішенням уряду та зависоким штрафам мали би стати суди, адже саме суд повинен з'ясувати всі обставини встановлених обмежень, їх законність та визначити адекватне стягнення (або не застосовувати його).
Чи роблять це суди на практиці? Дуже своєрідно.
Наше дослідження показало, що станом на кінець червня до судів надійшло близько 15 тисяч адмінпротоколів про порушення карантинних обмежень. При цьому стягнення наклали лише у 720 справах, тобто, менше, ніж у 5 % випадків.
Здавалося б, що суди об'єктивно розглядають порушення та штрафують лише у виняткових випадках.
Майже половину проаналізованих рішень становили ті, де на людей накладали штраф у щонайменше 17 тис. грн.
Порушення могли бути різні, як проведення релігійних обрядів без забезпечення санітарних та протиепідемічних заходів, так і неносіння маски на вулиці.
При чому в таких випадках, як останній, судді визнавали невисоку суспільну небезпеку скоєного, і навіть попри каяття порушника все одно накладали штраф.
Іншу половину справ закривали з різних причин: через сплив строків давності, малозначність, відсутність складу порушення тощо.
Через нечітке формулювання статті у законі залишається широке поле для трактувань поліції і суддями. Це призводить до того, що за аналогічних обставин одні судді закривають справу за малозначність вчиненого, а інші — істотно штрафують.
Висока санкція за порушення карантину змушує суди використовувати різні способи для застосування меншого, адекватнішого покарання для порушників карантину.
Зокрема, суди визнають діяння малозначним або штрафують людей за юридично серйозніше правопорушення, проте зі значно меншою санкцією: наприклад, лайку в публічному місці. Санкція за дрібне хуліганство істотно менша — від 51 до 85 гривень.
Проте в більшості випадків суди не аналізують законність карантинних обмежень, не мотивують належно своїх рішень, а відтак не здійснюють ефективного захисту українців від незаконного втручання держави.
Як мали діяти суди?
Судова влада мала стати тієї противагою, яка б урівноважувала "опіку" урядовців, оскільки парламент фактично самоусунувся.
Натомість суди у більшості випадків стають на сторону держави, належно не мотивуючи ані свого рішення, ані розміру накладених штрафів.
У ході нашого дослідження ми виявили лише одне рішення, де суд наголосив, що карантинні обмеження встановлені у незаконний спосіб, а тому людина не має нести відповідальність за їх порушення.
На жаль, жодних наслідків для суддів, які не виконують свою функцію захисту прав людини від надмірного втручання держави, не буде. Притягувати їх до відповідальності мала б Вища рада правосуддя, як орган дисциплінарного контролю за судами.
Утім, її попередня практика із покриванням суддів Майдану, фігурантів "плівок Вовка" та інших недоброчесних служителів Феміди промовисто свідчить сама за себе — захист закону і прав людини не є її пріоритетом.
Пандемія, як і все, що за нею слідує, є дійсно непересічним та новим викликом усього людства.
На жаль, хаотичні та не скоординовані дії держави призвели до системних порушень прав і свобод в Україні, а також підірвали довіру суспільства до державних інституцій, зокрема й судів.
Держава повинна налагодити ефективний діалог із суспільством, щоб з одного боку ефективно боротись із пандемією та її наслідками, а з другого — не досягати цілей ціною порушення прав людини.
Більше наших думок щодо карантину і його впливу на права людини в Україні, читайте в аналітичному звіті "Захист прав людини від надмірного втручання держави під час пандемії COVID-19 в Україні".
Степан Берко, для УП
Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
