Проект "Новороссия". О чем говорят экспонаты в Одесском музее выборов

Четверг, 01 апреля 2021, 14:55

Півроку тому в Одесі відкрився Музей виборів, де зібрані зразки виборчих матеріалів та виборчого трешу, а також низка пропагандистських експонатів про те, як Одеса мала стати частиною "руського міру".

Одеська історія дбайливо передає чи то легенду, чи то байку про Григорія Маразлі, який довгих 17 років 19-го століття керував містом в якості міського голови, і перед першими своїми виборами подарував виборцям по одному правому чоботу, а лівий пообіцяв віддати в разі своєї перемоги.

Що було з тими чоботами, достеменно невідомо, але відомо, що вибори і 100 років тому не обходились без підкупів чи сфальшованих списків.

Хоча, якщо порівнювати з 21 сторіччям, то 19-те виглядало напрочуд благопристойним періодом у виборчому процесі.

– Ми звернули увагу, що технології, схеми, прийоми за останні 30 років новітньої історії українських виборів не дуже і змінились", – каже мені Валерій Болган, ідейний натхненник Музею виборів та його директор. 

"Тому ми і подумали, що буде цікаво подивитися, з чим виборці вже стикалися на виборах. Коли агітматеріали окремо, вони не так кидаються в око. 

А от коли разом, підбіркою, то можна побачити, що майже всі лозунги повторються – різні політичні сили фактично крадуть їх один у одного, переставляючи слова. Навіть партійні кольори збігаються. 

Таке яскраво видно на прикладі блоку НЕ ТАК – Партії регіонів – ОПЗЖ. І кольори, і шрифти, і часто обличчя одні і ті ж самі. А люди мають властивість швидко про все забувати – виборча пам’ять досить короткострокова".

Виборче сміття фіксує в Україні рух Чесно, демонструючи українцям у різних містах свій пересувний "Музей виборчого трешу". Коли виставка приїздила в Одесу,  колеги із Комітету виборців принесли відсотків 50 місцевих експонатів. 

А коли "виборчий треш" покидав Одесу, то було вирішено залишити деякі експонати для Музею виборів, який збиралися от-от відкрити.

– Одним із таких експонатів став секонд-хенд від кандидата, – продовжує Валерій. 

У Київській області один із кандидатів роздавав своїм виборцям вживаний одяг.  І ми жартували тоді, що той кандидат такий один, "унікальний" Але тут почалися місцеві вибори 2020, і в Одеській області знайшовся кандидат, який робив те ж саме. 

У нас в музеї є відро для сміття, воно чисте, звісно, але всередині у ньому така от "передвиборча агітація". Ми наочно демонструємо, як кандидати "поважають" своїх виборців. 

Я взагалі вважаю, що такі речі треба обов’язково показувати. Як правило, ми не називаємо прізвища кандидатів. Нам важливо показати тенденції, тренди, парадигми, в яких співіснують виборці та кандидати".

Музей вже налічує близько 1 000 експонатів. Вони всі дуже різні, але так чи інакше пов’язані з виборчим процесом. Починаючи з законодавства про вибори і закінчуючи гречкою у пакетах та консервами, які і досі люблять роздавати електорату кандидати різних рівнів.

 
Найстаршим експонатом є запрошення на вибори 1917 року. Якщо його порівнювати з сучасними запрошеннями, де немає нічого, окрім того, куди йти голосувати, то виявиться, що в 1917 році Тимчасовий уряд більше піклувався про виборців
 

Фактично там ціла інструкція з виписками із закону, на що людина має право і навіщо їй взагалі приходити на вибори. Це своєрідна агітка, але вона агітує не за когось конкретного, а пояснює принципи, права та необхідність виборів.

Найбільша частина музею –  агітаційні матеріали, як то листівки, календарики, програми кандидатів. Також є ряд предметів, які охоче дарують під час виборчих перегонів їхні учасники. 

Тут можна побачити все, на що ладна фантазія кандидатів. Наприклад, один із потенційних парламентарів у 2015-му році наділив своїх виборців аптечками. Ці аптечки містили валер’янку, корвалол, вату і засіб від печії. Невідомо, чим керувалися ті, хто підбирав такі специфічні засоби, але виглядає це досить таки знущально.

 

–  А чи є у вас якась  частина, яку ви вважаєте найважливішою? 

– Я би сказав, що це експонати, які свідчать про активність ворожої пропаганди. В цьому випадку йдеться про російську пропаганду, про російську дезінформацію, фейки, маніпуляції та відверту брехню. 

Цікаво, що практично з початком української незалежності Росія, через своїх посередників, досить активно працювала в Одесі. На виборах у 2010 році тут активно роздавали конституцію РФ, наприклад. Або  "документ" про так зване "врегулювання придністровського конфлікту". Це справжня методичка, видана в Тирасполі у 2017 році, ми її випадково знайшли в одному із одеських готелів. 

Або біографія Жириновського, яка потрапила в Одесі і  яку теж використовували під час виборчих перегонів. 

Це, здавалось, не пов’язані з виборами речі. Але лише на перший погляд. Наративи про "Новоросію" і "братський народ" давно і активно експлуатували у нашому місті. 

Ще у 1994 році Анатолій Васерман, один із російських ідеологів, одесит за народженням, розповсюджував проєкт конституції федеративної республіки. Він його роздавав, коли балотувався в Одеську міську раду. 

Там є багато і про "Новоросію" і про "федерацію". Є інформація, що Васерман в тому числі  мав відношення до розробки інформаційної кампанії 2014 року по створенню "південно-східної України". Тому ми і збираємо, і демонструємо експонати, щоб відвідувачі могли пересвідчитися на власні очі, що оці ідеологеми не виникли на порожньому місці, з ними працювали давно і системно. 

У нас є експонат – пакет з офіційними документами Одеської обласної ради від 1995 році. І на цих документах є зображення георгієвської стрічки, до прикладу. Ми багато речей почали розуміти, на жаль, лише після початку Майдану. 

Свого часу саме в Одесі активно виступали проти НАТО та військових навчань Сі-Бриз. Це було одне із базових міст, на якому знатно потопталась сумнозвісна прогресивна соціалістка Наталія Вітренко.

В Одесі безкінечно мітингували проти Заходу, США, розганялась купа страшилок і придуманих історій. Музей має експонати того часу і вони якраз підтверджують системну і цілеспрямовану роботу ворожої пропаганди, яка не могла минути безслідно.

Коли ми починали музей, то вирішили , що  його місією має бути нагадування.  Про пам’ять в першу чергу. Про виборчу, електоральну пам’ять, про те, що не треба  спіпо та беззастережно довіряти обіцянкам. Що варто вмикати розум і критичне мислення.

 
Директор Музею виборів, гоовний редактор видання ІзбірКом Валерій Болган

 – А на чому ви більше фокусуєтеся? На Україні чи все ж таки на Одесі?

– Для нас дуже важлива Одеса. Хоча зараз нам активно надходять експонати і з інших регіонів. До речі, матеріали надсилають люди, які самі балотувались. Це вже пішов рух по країні. Купа нових експонатів. Деякі із них не так просто знайти. 

Ми можемо щось купити, але за розумні гроші. Нещодавно нам за 50 гривень продали добірку партійних значків початку 2000-х років. В цій колекції є, наприклад, значок Української радикальної партії, яку вже навряд чи хто згадає. І це не сучасна партія, яку очолює Олег Ляшко. 

Ми все таки цікавимося експонатами періоду незалежності. Це пов’язано з кількома причинами. 

По-перше, за цей період можна знайти більше експонатів, наша організація збирає такі матеріали з 2004 року. 

А, по-друге, ми не хочемо перетворитися на черговий музей Радянського Союзу. У нас навіть в Одесі є такий Музей совка у журналіста Дмитра Бакаєва вдома. 

Є музей 20 сторіччя, який нещодавно відкрили у місті.  У нас є декілька експонатів 1989-90х років з агітацією на перших демократичних виборах. Вони навіть не машинописні, а ще рукописні. 

У нас є дуже крутий експонат – це зшитий вручну з 4-х фанерних дощечок формату А-4 плакат проти компартії. З цим плакатом людина виходила на одиночні пікети в міський сад  у 1990-му році. Такі фанерні складні дощечки легко ховалися у портфель "дипломат". Той чоловік вже помер, а його вдова нам передала їхню сімейну реліквію. 

 
Плакат проти компартії

Є його фото тих років. Ці речі вже становлять історичну цінність. Тому ми їх приймаємо і показуємо. Ми плануємо зробити огляди існуючи виборчих систем. І хочемо зробити експозицію про вибори в Одесі в 19 сторіччі – початок 20. 

Але все-таки більше ми націлені на перші  три виборчі кампанії вже у незалежній Україні. Бо про них вже забули навіть  учасники тих виборів. 

Вже ніхто, до прикладу, не пам’ятає, що на перших виборах до Одеської міської ради обирали 250 депутатів. 

Цікаво передивитися газети тих часів, проаналізувати, як люди писали про тодішні вибори. Це вже частина нашого майбутнього віртуального музею, над створенням якого ми працюємо зараз. 

 

Наголошу, бо для нас це важливо: ми не експонуємо те, що пов’язано з найближчими виборами. Це принцип. Але мені приємно, що деякі кандидати останніх виборів поприносили свої  агітаційні матеріали. Ми це архівуємо, щоб зберегти. 

Правда, є такі речі, які  ніхто і ніколи не віддав би нам. Мова йде про чорний піар. А це важлива частина, хоча ніхто не зізнається у авторстві тих чи інших чорнушних матеріалів.  

Нам пропонували надгробок Ківалова. Він десь зберігається. Ми обмежились світлиною. Точно так ми не збираємо всю цеглу з написами "Труханов" (міський голова Одеси – авт.) чи "Марат Корольов" (голова Приморської райадміністрації Одеси – авт.). Теж обмежуємося світлинами.

 

У кожного музею є свій хранитель, тут – Берні Сандерс, якого сфотографували під час інавгурації Президента США і ця світлина стала мемом в мережі

Я от слухаю вас і мені здається, що ми всі продовжуємо варитися в своїй бульбашці. 

Поясню: мені здається, що ті люди, яким був би цікавим музей, і так розуміються на  темі. А як ви будете достукуватися до широких мас? До тих, хто і зараз готовий, нехай і теоретично, виходити на мітинги "одесити проти НАТО"?

– Ми зараз дуже активно вибудовуємо співпрацю з молоддю. 

Нам потрібне більше і зручніше приміщення, бо поки це підвальне, хоч і відремонтоване приміщення в будинку, якому понад 100 років і який визнаний аварійним. Нам потрібно приймати більше людей в будь який момент. 

Все таки хочеться, щоб це був класичний музей, в який можна зайти з вулиці. 

Ми запрошуємо до себе студентів. Я вже проводив заняття з ними. На декількох факультетах є предмети, пов’язані з політичним піаром. І провести такі заняття в музеї, показати все –  набагато цікавіше, аніж викладати суху теорію. 

Ми також організовували виїзні тури в райцентри Одещини. Відвідали 5 міст, там ми проводили одноденні екскурсії, завчасно повідомляли людей. Ми співпрацюємо, як правило, з місцевими бібліотеками. Десь по 20-30 людей приходили, цікавились, навіть приносили експонати. Ми можемо приїхати в міста України – запрошуйте! Ми можемо  допомогти створити такі музеї у ваших містах. Ми це робимо задля майбутнього.

 

– А які у вас стосунки з місцевою владою? Чи не хочуть до вас на екскурсії?

– Ми запрошували, до речі. Не напряму, а через прес-служби. Ми всім нашим першим особам передавали запрошення і повідомляли, що з радістю проведемо персональні екскурсії. Жоден не відгукнувся.  

Але для нас не є метою затягти керівників міста і області. Звісно, було б добре, щоб вони цікавились. Правда, деякі депутати вже приходили. Наприклад,  Петро Обухов з Європейської солідарності.

Враховуючи ситуацію з карантинними заходами, Музей виборів проводить екскурсії лише за попереднім записом і з обмеженням до 5 осіб. 

Зараз експонати відцифровуються, скануються паперові документи, готується каталог. Історичні документи публікуються, щоб з ними мали можливість ознайомитися якомога більша кількість людей.

– Але ми не плануємо все показувати віртуально, – каже Валерій, –  бо тоді навіщо до нас приходити? В чому тоді ідея Музею? Нам важливо не лише показати, а і розповісти, відповісти на питання, порівняти і так далі. Живе спілкування часто підштовхує до нових тем та ідей. 

Наприклад, у Одеси є своя історія боротьби в 2014-му році. Це теж можна і потрібно перетворити на частину експозиції, додумати ідею. Одеса дуже не просте місто. У нас тут і досі достатньо спроб знівелювати роль Майдану. І до цього мають пряме  відношення деякі можновладці. Тому ми маємо і на це також звертати увагу. Щоб не забувати, пам’ятати про історичні уроки.  І, найважливіше, робити з них правильні висновки.

Зоя Казанжи, журналістка

Фото ІзбірКому та Олени Болган.



powered by lun.ua

Что читает мир в 2021 году

"Мое тело – мое дело": оставьте в покое тех, кто выбрал проституцию

Украинские сертификаты вакцинации: как интегрировать их в европейскую систему

Коллективные иски: есть ли перспективы у антимонопольных делах?

Помощь от США. Вакцина COVAX уже в Украине

Как и почему казнили Ивана Гончарука