Законопроект Украины о АРМА – акт самосаботажа или самосохранения?

Пятница, 09 июля 2021, 15:00

У червні 2021 року ВР України ухвалила у першому читанні законопроєкт №5141, який суттєво обмежує можливості Агентству з Розшуку та Менеджменту Активів (АРМА) продавати вилучені активи до остаточного рішення суду – найважливішої зброї, що використовується більшістю країн у складній битві за повернення активів під час антикорупційних розслідувань.

Ця тема дискусій є дуже своєчасною, враховуючи, що менше ніж 2 місяці тому я модерував Міжнародну робочу нараду, під час якої провідні експерти-практики з управління активами з усього світу поділилися досвідом з українськими парламентаріями, урядом та правоохоронними органами щодо того, як зробити управління арештованими та конфіскованими активами більш ефективним та результативним у загальному процесі повернення активів.

Організаторами заходу виступили Антикорупційна ініціатива ЄС (EUACI), яка надає технічну допомогу, зокрема, антикорупційним установам в Україні, та Комітет ВРУ з питань антикорупційної політики.

Процес повернення активів сьогодні

Коли активи вилучаються на початку розслідування, для винесення остаточного рішення у справі часто можуть знадобитися роки. Тож складно виправдати будь-який законодавчий акт, який дозволяє активам знецінюватись у вартості та передбачає значні витрати на їх зберігання чи обслуговування, чекаючи на кінець розгляду справи.

Це одна з небагатьох сфер, де обидві сторони судового процесу мають спільний інтерес у захисті вартості активів. 

Уявіть собі помилково обвинувачену людину, яку позбавили ряду розкішних автомобілів тільки для того, щоб повернути їх після 5 років амортизації і обезцінення.

Або як пояснити потерпілим у справі про шахрайство, чому суди дозволили вилученим автомобілям класу люкс амортизуватися роками, перш ніж нарешті вирішити їх продати і таким чином повернути лише частину завданих збитків?

Які кращі міжнародні практики?

Не дивно, що тема вилучених активів широко обговорюється у всьому світі.

Одним з найбільш всеосяжних досліджень на цю тему є дослідження Управління ООН з наркотиків і злочинності "Ефективне управління та розпорядження вилученими та конфіскованими активами", яке порівнювало підходи різних країн світу.

Крім цього, Конвенція ООН проти корупції опублікувала 14 необов'язкових керівних принципів, які служать основою для багатьох країн світу в процесі повернення активів.

Ці принципи виконують функцію дорожньої карти та демонструють узгоджену кращу міжнародну практику, до імплементації  якої повинні прагнути всі країни.

Перший принцип розглядає ключову тему планування до вилучення активів, якій часто приділяється замало уваги. Життєво важливий аспект передбачає ефективну співпрацю між агенціями, що займаються розслідуванням та вилученням активів, та тими, кому доручено їх управління і продаж. 

Тема продажу активів до остаточного рішення суду, активне обговорення якої зараз відбувається в Україні, розглядається у другому керівному принципі Конвенції ООН проти корупції. Він відстоює переваги та важливість продажу активів до винесення остаточного рішення суду. Б

удь-яка перешкода на шляху АРМА до міжнародних стандартів, зокрема у вигляді обмеження можливостей продажу активів, стане безповоротним кроком назад в боротьбі з корупцією в Україні.

Настанова 2 – Конвенція ООН проти корупції

Відповідно до національного законодавства, держави повинні розглянути питання про дозвіл продажу активів до конфіскації за згодою власника або без неї у визначених сценаріях. Оскільки статус активу ще не визначено на проміжній фазі, деякі юрисдикції забороняють продаж активів до конфіскації або обмежують продаж лише швидкопсувними товарами.

Однак підходи до продажу активів до остаточної конфіскації розвиваються.

Оскільки витрати на зберігання активів, що втрачають свою вартість, протягом тривалого проміжку часу зростають, країни дедалі частіше створюють умови для продажу до конфіскації активів у певних сценаріях (це також називають проміжним продажем, тимчасовим продажем, достроковим продажем або передбачуваним продажем).

Кінцевою метою управління замороженими або вилученими активами є забезпечення їх збереження за мінімальних витрат та отримання максимального прибутку при реалізації.

З огляду на витрати на управління активами та час, необхідний до прийняття остаточного рішення, коли актив не є доказом у кримінальному розслідуванні, держави повинні розглянути можливість продажу до конфіскації, що полягає у проміжному продажі активів до остаточного рішення суду, держави повинні досягти балансу між економічною ефективністю управління активами та законним інтересом власника у збереженні та поверненні активу, коли розпорядження про конфіскацію не надано.

Щобільше, керівні принципи розглядають необхідність проведення продажу до винесення судового рішення навіть без дозволу обвинуваченого.

"Однак продаж до конфіскації також слід розглядати без згоди власника для певних ситуацій та обмежених категорій активів, таких як: швидкопсувні активи; майно, що швидко знецінюється; активи, вартість зберігання або обслуговування яких не пропорційна їх вартості; активи, якими важко управляти, або управління якими вимагає особливих умов або досвіду, які не є доступними; активи, які легко замінити; активи, власник яких є втікачем".

Хоч нам і пощастило мати відмінні міжнародні рекомендації, ми все одно зіштовхуємося зі складністю їх практичного впровадження.

Такі організації, як Європол, регулярно посилаються на тривожну статистику, згідно з якою тільки 1% злочинних активів підлягає остаточній конфіскації. Хоча ця цифра може не точно показувати реальний стан повернення активів на міжнародному рівні або навіть в Україні, але факти свідчать про те, що в глобальному масштабі кожна країна могла б поліпшити свої показники повернення активів на благо своїх громадян та для фінансування майбутньої правозастосовної діяльності.

Чому повернення активів так важливо?

Група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (ФАТФ) наголосила на важливості повернення активів під час їх останнього пленарного засідання у червні 2021: "Конфісковуючи прибуток, влада знищує стимули, які зумовлюють злочинну діяльність.

Повернення активів дає компенсацію жертвам злочинів і не допускає потрапляння незаконних коштів у фінансову систему й економіку в цілому.

Повернення активів руйнує злочинну діяльність, зменшує небезпеку для суспільства та формує довіру до справедливого суспільства й верховенства права".

Transparency International визначає термін "повернення активів", як "процес повернення вкрадених надходжень до країни, з якої вони були вивезені. Цей процес охоплює відстеження, заморожування, конфіскацію та репатріацію вкрадених активів; зазвичай є складним і тривалим, охоплює декілька юрисдикцій".

Але як правило, більшість людей не усвідомлюють загальної картини, коли йдеться про повернення активів. Умовний заголовок медіа "10 млн євро були вкрадені корумпованими урядовцями" зводить до мінімуму масштаб руйнівного впливу.

Ці 10 мільйонів євро можна було б інвестувати в життєво важливі інфраструктури країни, такі як охорона здоров'я або освіта, і ці відсутні кошти у держбюджеті матимуть набагато більший економічний ефект, ніж початкова похибка бухгалтерського обліку.

Transparency International продовжує акцентувати на важливості повернення активів, описуючи, що "фінансові втрати від корупції вичерпують ресурси для розвитку та забезпечують корумповану еліту засобами для розплати з союзниками та підриву представницького уряду.

Крадіжка державних активів і грошей негативно впливає на рівень бідності, охорону здоров'я, освіту та безробіття. Особливо послаблюються екологічна стійкість і "зелені" інтервенції".

Ставки занадто високі, а вплив завеликий для будь-яких рішень, які навмисно суперечать міжнародно визнаним передовим практикам та уникають детального вивчення й виваженої дискусії.

Управління активами – часто забутий компонент ефективного повернення активів

Ми всі усвідомлюємо складність міжнародного повернення активів та той факт, що для завершення більшості таких справ часто потрібні роки або навіть десятиріччя.

Висока вартість розслідування цих справ передбачає, що суми, які повертаються суспільству, складають лише частину того, що було викрадено з країни спочатку. І якщо після всієї важкої роботи, яку проводять правоохоронні органи й прокуратура з вилучення та конфіскації активів, ми потім дозволимо цим активам без потреби знецінюватися й витрачатимемо кошти на їх зберігання й обслуговування, – це буде найгіршим рішенням для українського суспільства.

Ми відмовляємося від потенційного відшкодування суспільству і жертвам злочинів, якщо у нас немає положень закону, що дозволяють Агентству з розшуку та менеджменту активами діяти швидко і безперешкодно для отримання решти вартості активу.

Щоб переконатися, що рекомендації Конвенції ООН проти корупції можуть бути перейняті всіма країнами, достатньо поглянути на безліч міжнародних агентств, які регулярно використовують продаж активів до рішення суду на користь держави.

Враховуючи важливість ефективного повернення активів для покращення життя громадян будь-якої країни, з почуттям шоку і недовіри я дізнався, що законопроєкт  №5141 може стати таким же руйнівним актом, як і сама корупція.

Посилення спроможності України у боротьбі з корупцією та вдосконалення процесу повернення активів мають бути метою нового закону, а не перешкодою цього процесу

Погляди та думки, висловлені в цій статті, належать автору і не є офіційною  позицією будь-якої організації.

Ейдан Ларкін

powered by lun.ua

Почему украинцы не спешат продавать землю

"Выйди и зайди нормально, ребенок!" – с кого начинается культура общения в школе

Как анестезиологи занялись социологией: врачей опросят о помощи от родственников пациентов

Выездные

Газовый консорциум против "Северного потока-2"

8 шагов для победы над Nord Stream-2: почему борьба еще не закончена