Подання про висловлення недовіри Голові Верховного Суду України В.В.Онопенку

Пленуму Верховного Суду України

13 серпня 2010 року Голова Верховного Суду України В.В.Онопенко під час особистої зустрічі з Президентом України підтримав проведену судову реформу в Україні та зазначив, що реформа відбулася завдяки консолідації влади. ²Зараз політики консолідувалися навколо Глави держави, у парламенті є більшість, уряд працює ефективно. Таким чином ми можемо реалізувати наші напрацювання. ² - наголосив Голова Верховного Суду України.

Як повідомляє офіційне Інтернет-представництво Президента України, В.В.Онопенко також відмітив, що підготовлені фахівцями Верховного Суду України напрацювання вже повною мірою знайшли відображення у законі про судоустрій і статус суддів.

На наступній зустрічі з Главою держави 14 лютого 2011 року, за інформацією офіційного Інтернет-представництва Президента України, Голова Верховного Суду України В.В.Онопенко відмітив, що запропонований Президентом України Закон України ²Про судоустрій і статус суддів² містить позитивні напрацювання фахівців Верховного Суду України, які знаходять підтримку суддівського корпусу, голови Верховного Суду України та суддів Верховного Суду України.

Крім того, під час виступу на Х позачерговому з’їзді суддів України 16 вересня 2010 року В.В.Онопенко, коментуючи Закон України ²Про судоустрій і статус суддів² заявив, що «прийняттям цього закону не завершено судово-правову реформу, а зроблено лише перший, хоча і вагомий крок на цьому шляху.» Крім того, Голова Верховного Суду України наголосив, що «на сьогодні пошук альтернатив реформування судочинства завершено. Вектор розвитку судової системи визначено новим законом, необхідно працювати у нових правових реаліях, дотримуючись цього закону.²

Разом з тим, вважаємо, що Закон України ²Про судоустрій і статус суддів² від 7 липня 2010 року, на підставі якого було проведено судову реформу, суттєво обмежив роль Верховного Суду України у системі судочинства та фактично нівелював закріплений у статті 125 Конституції України його статус найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції.

Так, Верховний Суд України було позбавлено низки повноважень у процесі перегляду судових справ, ліквідовано судові палати, скасовано право Пленуму Верховного Суду України надавати роз’яснення рекомендаційного характеру з питань застосування судами законодавства при вирішенні справ, а також значно ускладнена процедура звернення громадян до Верховного Суду України.

Вищевказані положення Закону України ²Про судоустрій і статус суддів² стали предметом критики з боку європейської спільноти, про що свідчить, зокрема, висновок Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія) № 588/2010, ухвалений Венеціанською комісією на 84-ому пленарному засіданні (Венеція, 15-16 жовтня 2010 р.).

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України ²Про судоустрій і статус суддів² Голова Верховного Суду України представляє Верховний Суд України у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, а також із судовими органами інших держав та міжнародними організаціями.

Подібні повноваження Голови Верховного Суду України також було закріплено у пункті 15 частини першої статті 50 Закону України ²Про судоустрій України², який діяв до набрання чинності Законом України ²Про судоустрій і статус суддів України².

З огляду на це, В.В.Онопенко як Голова Верховного Суду України мав би зайняти чітку і безкомпромісну позицію відстоювання інтересів системи судів загальної юрисдикції та Верховного Суду України як найвищого судового органу у цій системі.

Вказана позиція мала б відображатися у конструктивній співпраці з органами всіх гілок державної влади у процесі підготовки та проведення судової реформи, грунтуватися, насамперед, на переконанні вищих посадових осіб держави у необхідності збереження верховенства Верховного Суду України у системі судоустрою України.

Необхідно зазначити, що Голова Верховного Суду України В.В.Онопенко неодноразово запевняв колектив Верховного Суду України у тому, що ним проводиться активна робота з опрацювання положень Закону України ²Про судоустрій і статус суддів² та відстоювання позиції Верховного Суду України на найвищому державному рівні.

Проте, мусимо констатувати, що Голова Верховного Суду України повністю самоусунувся від будь-якої участі у процесі законодавчого забезпечення проведення судової реформи.

Непослідовні та діаметрально протилежні за змістом політичні заяви Голови Верховного Суду України та небажання проводити конструктивний діалог на всіх стадіях законодавчого забезпечення судової реформи у кінцевому підсумку призвели до негативного ставлення до Верховного Суду України з боку депутатського корпусу і Президента України та мали наслідком позбавлення Верховного Суду України у Законі України ²Про судоустрій і статус суддів² переважної більшості повноважень.

При цьому, заявляючи про підтримку прийнятого Закону України ²Про судоустрій і статус суддів² В.В.Онопенко фактично підтримав й позбавлення Верховного Суду України реального статусу найвищого судового органу.

Вважаємо, що такі дії В.В.Онопенка є несумісними з посадою Голови Верховного Суду України і потребують оцінки Пленуму Верховного Суду України.

Крім того, період перебування В.В.Онопенка на посаді Голови Верховного Суду України характеризується втратою довіри до суддів та системи судочинства як серед керівництва вищих органів державної влади, так і серед суспільства в цілому.

Водночас, відповідно до Закону України ²Про судоустрій України² до 30 липня 2010 року (дня набрання чинності Законом України ²Про судоустрій і статус суддів²) Голова Верховного Суду України представляв всю систему судів загальної юрисдикції у зносинах з іншими органами, у тому числі на міжнародному рівні (пункт 15 частини першої статті 50), а також наділявся комплексом повноважень, які створювали механізми для покращення стану справ у судовій системі. Зокрема, Голова Верховного Суду України мав право: вносити подання про призначення та обрання, а також звільнення з посади суддів; вносити подання до відповідної кваліфікаційної комісії суддів про надання висновку щодо можливості обрання або призначення суддів на посади; вносити подання до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про проведення кваліфікаційної атестації суддів відповідних судів та ін. (частина перша статті 50 Закону України ²Про судоустрій України²).

Однак, замість вирішення основних проблем у сфері судоустрою, діяльність Голови Верховного Суду України носила переважно політичний характер, що призвело до політизації Верховного Суду України в очах вищих посадових осіб держави та, на наш погляд, спонукало суб’єктів законодавчої ініціативи до ініціювання зазначених законодавчих змін.

У зв’язку з цим, вважаємо, що відповідальність за системні проблеми у сфері судоустрою має нести Голова Верховного Суду України В.В.Онопенко як посадова особа, що представляє Верховний Суд України та тривалий час представляла усю судову систему держави.

Необхідно також звернути увагу на той факт, що за час перебування на посаді Голови Верховного Суду України В.В.Онопенко не забезпечив належної організації процесу судочинства у Верховному Суді України. Внаслідок цього у Верховному Суді України наразі накопичилися тисячі справ, які потребують невідкладного розгляду.

Вважаємо, що такі дії В.В.Онопенка мають стати предметом розгляду Пленуму Верховного Суду України.

Виходячи з викладеного, відповідно до частини третьої статті 43 Закону України ²Про судоустрій і статус суддів² просимо розглянути питання про висловлення недовіри Голові Верховного Суду України В.В.Онопенку.

Судді Верховного Суду України