Три брехні мовного законопроекту

Олександр Палій, для УП — Понеділок, 2 липня 2012, 11:41

Наближається 5 липня – ймовірний день голосування щодо законопроекту депутатів Колесніченка і Ківалова про засади державної мовної політики.

Саме час розставити всі крапки. Аби потім ніхто не казав, що їх не попереджали.

У мотивації прихильників даного законопроекту є три ключові хиби.

Перша з них – та, що нібито законопроект спрямований на захист прав тих, хто говорить російською мовою. Як заявив Микола Азаров, "ми поки наполягаємо на прийнятті закону, який закріпить в тих регіонах, де поширено ту чи іншу мову, права людей вчитися, звертатися до держустанов, право людей спілкуватися рідною для них мовою".

Насправді, аби досягти таких простих цілей не потрібен такий довгий законопроект. Просто тому, що уже сьогодні діє чинний закон про звернення громадян, який передбачає, що "громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін" (стаття 6 закону).

На практиці це вже сьогодні означає, що звернення в регіонах, де поширені мови національних меншин, приймаються цими мовами. Більше того, цей же закон уже сьогодні передбачає, що "рішення щодо звернень громадян та відповіді на них… можуть бути викладені в перекладі мовою спілкування заявника".

Аби унеможливити будь-яку можливість сваволі чиновника, Партії регіонів варто було лише б скоригувати пару слів у чинному законі і не городити город.

Про мову освіти в Україні й говорити нічого. Чинне законодавство уже сьогодні дозволяє відкривати іншомовні школи і класи на вимогу батьків. Є заяви батьків – є класи. Більш ліберальної умови для викладання в школах іншими мовами, крім державної, у світовому досвіді просто не існує.

З мовою в судах, медицині все ще простіше. У судах і за нинішнього законодавства кожна сторона говорить так, як їй прийнятно. А пресловута норма про інструкції до ліків різними мовами взагалі може бути введена простим наказом Мінохорони здоров‘я.

Заяви про право спілкуватися російською виглядають рідкісною маячнею в країні, де пересічно в будь-який момент доби 8-9 з 10 кнопок телеефіру говорять російською. Для експерименту хоч Колесніченко, хоч Ківалов, можуть поклацати своїм пультом.

Сам Вадим Колесніченко нещодавно визнав, що 95% друкованої продукції в Україні виходить російською мовою. І це при тому, що за даними хоч перепису, хоч провладних соціологів, близько двох третин громадян України вважають рідною українську. Що це, як не дискримінація україномовних?

Як влучно відзначив один донецький журналіст, "Борьбу с украинизацией в Донецке, где украинскую вывеску не сыщешь днем с огнем, а украинская речь звучит на улицах реже арабской, могут вести либо законченные кретины, либо безнадежные параноїки".

Абсолютна більшість положень мовного законопроекту не має жодного відношення до захисту прав російськомовних. Насправді цей законопроект розриває країну на дві частини, і в одній з них гранично спрощує асиміляцію українців та знищення української мови, знищує всі стимули, щоб знати українську.

А яке відношення до захисту прав російськомовних громадян України має надання прав органам державної влади відповідати в центр регіональними мовами?

Тому чесніше було панам Ківалову і Колесніченко назвати своє творіння законопроектом про заохочення зневажання України в Україні.

Схоже, дехто в ПР розуміє штучність постановки питання захисту російської мови в умовах її нинішнього панування у більшості сфер життя. Так, сам глава уряду заявив, що "перш за все, ухвалення цього закону це реакція на те, що та влада, яка управляла Україною протягом попередніх п'яти років, займалася витісненням російської мови з усіх сфер спілкування".

Можна було б посперечатись з Азаровим щодо суті. Бо насправді минула влада "займалася" розмовами про дерусифікацію, а не витісненням. Але важливіший сам характер аргументу: він свідчить, що для нинішньої влади важливо хоч чимось відрізнятися від попередньої, "начухуючи" проблеми навіть там, де їх і немає.

Друга брехня законопроекту полягає в його твердженні, що він не загрожує державному статусові української мови. Автори законопроекту цілком голослівно стверджують, що "жодне положення цього закону не може тлумачитися як таке, що спрямоване на звуження сфери використання державної мови".

При цьому не конкретизовано – а в чому ж саме виражено статус державної мови, якщо в країні можна буде народитися і померти, не маючи жодної потреби її використовувати?

Садочок, школа, вступ до вищих навчальних закладів, вуз, наука, освіта, кіно, радіо, телебачення, друковані ЗМІ, оголошення, публікація нормативних актів – зможуть існувати цілком без української мови.

Мову у вищій освіті та інших навчальних закладах віддано на відкуп навіть не студентам, а засновникам навчальних закладів, як і мову в ЗМІ. Мову на телебаченні визначатиме засновник, хай він буде хоч тричі іноземець. На практиці іноземні уряди отримають безмежні можливості моделювати мовну ситуацію в Україні, що вже саме по собі є загрозою нацбезпеці.

Насправді законопроект практично перетворює на ніщо закріплений у Конституції державний статус української мови та робить можливим жити на більшій частині території України і практично жодного разу не зіштовхнутися з українською мовою, яка, до речі, є мовою цієї землі та природним засобом зовнішньої ідентифікації країни.

Норма "мовного законопроекту" про умови отримання мовою статусу регіональної (і фактичних умов заміни нею державної мови, тобто використання не поряд з державною, а замість неї) означає силове розривання і так вкрай вразливого інформаційного простору країни, що лише народжується, на дві приблизно рівновеликі частини.

Що в нинішніх умовах інформаційного суспільства означає практичну підготовку до дезінтеграції країни.

Ну і, нарешті, третя брехня – заяви про те, що мовний законопроект заспокоїть суспільство. Бо ніколи ще у світовій історії закріплення дискримінації народу на його власній землі суспільство не заспокоювало.

Трьохсотлітній тиск на українську ідентичність, включно з масовими убивствами, переселеннями, голодоморами, винищенням еліти, й закінчуючи спаленням книжок та заборонами на будь-яку письмову чи культурну діяльність українською мовою, призвели до потрапляння української мови в гетто на більшій частині території України й створення в СРСР, особливо на пізньому його етапі, атмосфери глуму з усього українського.

У разі прийняття законопроекту "Про основи мовної політики в Україні" зникнення української мови з різних сфер життя буде відбуватися буквально на очах і, очевидно, стане мобілізуючим фактором для українців, яких все-таки в нашій країні майже 78%.

Інтелектуальна частина суспільства вже сьогодні цілком виправдано сприймає ситуацію максимально драматично. Адже закон, якщо він вступить у дію, вестиме, без перебільшення, до витіснення і поступової смерті української мови.

Своїми діями по посиленню і закріпленню результатів гонінь і несправедливостей, яких зазнала українська мова, влада ризикує ввести в дію сили такої потужності, для яких всі інші питання, включно з питанням власності, виглядатимуть сущею дрібницею.

Як колись сказав Цицерон, коли говорить зброя, закон мовчить.

При цьому, соціальні проблеми нікуди не зникнуть. Створювати коктейль і соціальних і національних питань – це забавка, гідна мавпи, що грається з чекою від гранати. При цьому, як це зазвичай і буває, у критичній ситуації владна еліта здійснює незрозумілі помилки, сама підштовхуючи суспільство до катаклізму.

Що відбувається насправді?

ПР необачно віддала мовне питання на відкуп антиукраїнським "фрікам", і, схоже, ще не розуміє, до чого це призведе.

Завдяки мовному законопроекту на виборах Партія регіонів сподівається "перебити" соціальні проблеми, й отримати голоси небагатьох відсотків громадян, які досі не вважають Україну своєю Батьківщиною і реагують на українську мову як бик на червону ганчірку.

Але при цьому кандидат в президенти цієї партії ризикує назавжди втратити шанс мати більшість по країні.

У ПР трапився когнітивний дисонанс. ПР обіцяла "другу державну", а її президент Віктор Янукович, навпаки, обіцяв, що українська буде єдиною державною.

З одного боку, нині йде кампанія парламентських виборів. Але, з іншого, парламентські вибори в нинішній системі влади є лише підготовкою до президентських, на яких переможцю буде потрібна підтримка більшості населення.

Намагаючись сказати українцям, що "вас тут не стояло", шовіністичні проросійські політики потрапляють у власну пастку. Нехитрою мовною маніпуляцією вони намагаються ввести у війну проти України не невелике число своїх ідейно українофобських прихильників, а значне число російськомовних громадян України. Але цю війну вони не виграють.

В тому числі й через те, що науково підтверджено, що "білінгви" та "полілінгви", тобто люди, які говорять двома й більше мовами, є розумово розвиненішими, ніж їхні одномовні однолітки.

Коли автор відомого законопроекту Колесніченко говорить, що в його дитині в садку сталася зупинка в розвитку, дуже малоймовірно, що цьому виною українська мова, на яку цей депутат, схоже, схильний спихувати всі свої проблеми.

Навпаки, згідно з дослідженнями групи вченого Андреа Мекеллі, раннє вивчення другої мови сприяє розвитку тієї частини мозку, яка відповідальна за швидкість мовлення, і цей ефект особливо помітний тим більше, чим раніше почати вивчати другу мову.

За даними науковців, у білінгвів утворюється більше сірої речовини в головному мозку. У них більш розвинена пам'ять, нервова система більш стійка, вони здатні втримувати більше інформації, мають гнучкіше мислення, здатність до більш оригінальних рішень, а також краще розпізнають брехню, ніж їхні одномовні однолітки.

Тепер ясно, чому більшість українських політиків такі "мудрі" і "красномовні", а також так безсоромно брешуть?

Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук, для УП