Коли час не лікує:

як запобігти ПТСР і розпізнати комплексну травму

спецпроєкт

07 липня 2025

Війна руйнує все навколо – і зовні, і зсередини. Іноді наслідки цих руйнувань видно одразу. А деякі, зокрема психологічні, проявляються лише з часом.

Через повномасштабну війну в Україні дедалі більше цивільних і військових зіштовхуються з ПТСР – посттравматичним стресовим розладом, який також може бути комплексним (КПТСР). Обидва ці стани впливають на життя й залишаються з людиною навіть після того, як замовкає зброя.

Для того, щоб обрати правильний метод лікування, а також розуміти, яку саме допомогу треба надати тому, хто нещодавно пережив травматичну подію, важливо розрізняти ПТСР і КПТСР.

Чому не варто зволікати зі зверненням по допомогу, як ПТСР і КПТСР впливають на цивільних і військових та як можна самостійно справлятися зі стресовими ситуаціями під час війни, розповідаємо далі.

Як і чому може виникнути ПТСР

Посттравматичний стресовий розлад виникає внаслідок пережитої травматичної події. Однак не завжди та не у всіх.

"Одні й ті самі події у когось можуть спричинити травму, а в когось – ні. І навіть коли травма сформувалася, то за місяць – в одних буде ПТСР, а інші зможуть цього уникнути", – звертає увагу клінічна психологиня, психотерапевтка Надія Жиркова.

Як пояснює професор з США Ерік Трюпін, еволюція сприяла виживанню тих людей, які виявляли емоції, зокрема страх у відповідь на загрозу. Саме вони виживали й зрештою стали тими, ким ми є сьогодні. Тому коли зараз трапляється травматична подія – як та, яку переживають солдати в бою, – в організмі активується реакція на стрес – по суті, реакція "бий або біжи".

У такому разі, згідно з нейрофізіологічним підходом, психіка сприймає травму не лише як спогад, а як досвід, який лишив відбиток у роботі мозку і нервової системи. Частини мозку, що відповідають за страх і пам’ять, починають працювати інакше: людина може відчувати тривогу, навіть коли навколо безпечно, або знову переживати події, ніби вони відбуваються тут і зараз. Це трапляється тому, що тіло і мозок не "переварили" пережите – і потрібен час, підтримка й іноді терапія, щоб повернутись у стан спокою.

ПТСР – це не просто стрес

ПТСР відрізняється від стресу кількома аспектами, зазначає Ерік Трюпін. Постравматичний стресовий розлад визначається як стан особи, яка пережила важку травму в умовах бойових дій або цивільних стресових факторів, що можуть призвести до смерті, серйозних травм або сексуального насильства.

Для встановлення діагнозу необхідно виявити щонайменше дві з наступних ознак:

Пережита подія має бути пов’язана з фактом або загрозою смерті, важкими пораненнями чи травмами або сексуальним насильством.

Подія має бути пережита особисто шляхом безпосереднього спостереження, через особисту участь або через отриману інформацію, яка стосується родича або близького друга*.

Переживання стресу від травматичної події через спогади, повторювані нав’язливі думки або сни. Людина, яка має ПТСР, намагається досягти емоційної дистанції від стресової події, уникаючи нагадувань про травму.

Наявність двох або більше негативних настроїв і думок про травму. Тобто людина вважає, що не змогла запобігти травмі або що вона якимось чином відповідальна за те, що це сталося.

Наявність принаймні двох симптомів підвищеної збудливості та реактивності, пов’язаних з травматичною подією.

* Варто зазначити, що працівники служб реагування (поліція, пожежники, персонал швидкої допомоги тощо) також підпадають під ці критерії, оскільки вони неодноразово стикаються з наслідками жахливих подій.

За словами Еріка Трюпіна, ПТСР може викликати ряд фізіологічних ефектів, зокрема:

✓

суїцидальну та саморуйнівну поведінку, постійну дратівливість;

✓

вживання та зловживання наркотиками та алкоголем;

✓

порушення сну;

✓

зниження функції імунної системи;

✓

розлади шлунку;

✓

головні болі;

✓

тремтіння;

✓

потовиділення;

✓

запаморочення;

✓

м’язові болі.

Крім цього, ПТСР може призвести до серйозних нейрокогнітивних розладів, таких як деменція.

Яка різниця між ПТСР і КПТСР

ПТСР – посттравматичний стресовий розлад. КПТСР – комплексний ПТСР. Їх важливо розрізняти, щоб розуміти, який метод лікування потрібен і як саме можна допомогти людині одразу після пережитої травматичної події.

Обидва стани мають схожі симптоми: тривога, нав’язливі спогади, уникання, напруження. Але якщо для виникнення ПТСР достатньо однієї травматичної події, то КПТСР виникає через тривалу або повторювану травму.

Надія Жиркова пояснює, що ПТСР – це реакція організму на "яскраву" психотравматичну подію. Цей досвід може бути пов’язаний із війною (бойовий інцидент / вибух / напад), але не обов’язково – в цивільному житті травматичною подією може стати напад грабіжників, сексуальне насилля, стихійні лиха, пожежа тощо.

"А ось комплексний ПТСР – це результат хронічної, повторюваної або тривалої травматизації. Часто це починається ще в дитинстві. Або коли має місце певний період насильства: полон, окупація, тортури або насильство в сім’ї (зокрема емоційне насильство). Це триваючий фактор, через те він (ПТСР – Ред.) і комплексний", – пояснює фахівчиня.

Однак головне те, що лікування цих станів – різне.

ПТСР

часто піддається короткотривалій терапії;

КПТСР

складніший, вимагає поетапного підходу: спочатку стабілізація, потім – навчання саморегуляції, і лише після цього – робота з травматичними спогадами. Якщо цього не врахувати, терапія може не дати результату або навіть нашкодити.

Як саме проявляються ПТСР і КПТСР

До симптомів обох розладів відносять порушення емоційної регуляції: різкі перепади настрою, неконтрольована агресія або глибока апатія. Людина може втрачати зв’язок із собою, відчувати внутрішню порожнечу, сором, ніби з нею "щось не так". Часто виникають труднощі в стосунках, підозрілість, відчуження, постійне відчуття загрози.

Однак при ПТСР симптоми провокуються конкретним випадком, однією подією. Можуть з’явитися флешбеки, уникання, гіперзбудження.

А при КПТСР травма накопичується і довго впливає на життя, зазначає Надія Жиркова.

"При КПТСР немає однієї чіткої події – травма хронічна, пам’ять про неї – розмита, нерідко з’являється дисоціація", – пояснює фахівчиня.

Порушується здатність довіряти та самосприйняття людини в цілому. В таких випадках часто буває дуже занижена самооцінка, відчуття самотності. Навіть якщо поруч багато небайдужих людей, людина все одно може почуватися самотньою, неспроможною, безпорадною. Їй складно регулювати емоції. Це набагато глибше порушення.

"Такий стан вимагає іншого, більш комплексного терапевтичного підходу. Тоді вже необхідне не тільки відновлення психіки після травматичних подій, а глибока реконструкція внутрішнього світу", – звертає увагу Надія Жиркова.

Як виглядають ПТСР і КПТСР на практиці

Як виглядає різниця між цими двома станами психологиня Надія Жиркова пояснює на двох уявних прикладах.

Перша історія – про солдата Івана.

Він пережив сильний стрес після вибуху: у нього з’явилася тривожність при різких звуках. Це сталося після конкретної події, яку він добре пам’ятає й може описати. І хоч йому важко, він може говорити про свій досвід. За підтримки психолога (і за потреби – ліків) Іван поступово може повернутися до нормального життя. Це типова картина ПТСР.

Інша історія – військовий Петро.

Він провів кілька років у найгарячіших точках, втратив побратимів, часто бував у небезпеці, мав справу з важкими ситуаціями – безсоння, ізоляція від родини, поранення. Такого стресу було надто багато і він впливав надто довго. З часом Петро починає відчувати постійну емоційну порожнечу, стає дратівливим, не може будувати стосунки, часто не пам’ятає окремі події.

"Йому важко назвати конкретну подію, яка викликала біль. Бо це вже така накопичена рана, і вона буде впливати на всі сфери життя. Петру вже потрібна більш довготривала комплексна терапія, націлена на лікування глибших порушень його психіки. Бо це вже комплексна травма – КПТСР", – підкреслює психологиня.

Час не завжди лікує: чому по допомогу треба звертатися якомога раніше

Всі ми чули фразу "час лікує". Однак коли йдеться про психологічну травму, особливо в умовах війни, то тут саме час може бути тим критичним фактором, який визначає: чи станеться зцілення, чи навпаки – почнеться шлях до посттравматичного стресового розладу, пояснює Надія Жиркова.

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) виникає до певної міри за однаковим принципом і у військових, і у цивільних.

Незалежно від того, чи це боєць на фронті, чи цивільна жінка, що пережила обстріл або втрату, – мозок реагує на сильний стрес подібно. Згідно з нейрофізіологічним підходом після травматичної події активується система "виживання": підвищується рівень гормонів стресу, зростає напруга в тілі, а мозок ніби "застрягає" в режимі небезпеки. Під час переживання стресу нервова система мобілізована, всі захисні механізми активізовані. Це гостра адаптаційна реакція.

"Симптоми можуть проявлятися одразу: тривога, паніка, шок, відчуття нереальності подій, порушення сприйняття часу, простору. І якщо ставити діагноз ПТСР надто рано, то можна пропустити якраз нормальний процес адаптації. А саме в цей період і потрібна психологічна підтримка", – зауважує психотерапевтка Надія Жиркова.

Своєчасна психологічна підтримка в гострий період допомагає уникнути хронізації симптомів. В цей момент (у період адаптації. – Ред.) важливо знаходити пояснення, розуміння власного стану – і військовим, і цивільним. Розуміння, що і як відбувається, знижує страх і відчуття безпорадності.

"Це важливо, бо по під час такої гострої стресової реакції людина не розуміє, що з нею діється. І тоді формується уникаюча поведінка. І в такі моменти потрібна допомога якомога раніше", – каже психологиня.

Якщо працювати з психічною травмою одразу після того, як людина її отримала, ризик розвитку посттравматичного стресового розладу суттєво знижується. І лише у разі, коли симптоми зберігаються понад місяць, можна говорити про наявність ПТСР.

Перша допомога після травматичної події

Після травматичної події спогади можуть не інтегруватися в минуле, а "застрягнути" в теперішньому. У такому разі людина знову і знову переживає травму – через флешбеки, нічні кошмари, тривожність тощо. Або, навпаки, перебуває в емоційному заціпенінні й не відчуває нічого. Саме цей період є тим самим "вікном можливостей", коли мозок ще відкритий до "перезапуску".

У перші 72 години відбувається фаза гострої реакції. Тут найголовнішими є кілька речей: базова підтримка, сон, їжа, безпека. Людині потрібно дати можливість відновитися фізично. В цей період важливо не змушувати людину говорити, але створити для неї безпечний простір.

"На цьому етапі ми надаємо психоедукацію: пояснюємо, що реакції, які виникають, – нормальні для ненормальних обставин. Ми не змушуємо одразу розповідати, що сталося, не занурюємо в деталі. Замість цього – мінімізуємо тригери й надаємо простір для відпочинку. Через тиждень-два настає фаза ранньої адаптації. Тут поступово допомагаємо людині структурувати свій досвід: коротко, без емоційних деталей, у стилі «що було до, під час, після». Починаємо вводити легкі фізичні практики: ходьба, дихальні вправи, розтяжка, – пояснює фахівчиня.

Ці рекомендації актуальні як для цивільних, так і для військових.

Зокрема, для військових дуже корисним буває аналіз бою – так званий дебрифінг – коли військові разом обговорюють події, які відбулися. Після бою в людини може бути спотворене сприйняття: здається, що щось зробив не так, пішов не туди, не встиг допомогти. Під час спільного обговорення людина починає бачити свої дії очима інших – і це допомагає повернутися до реальності.

Такий дебрифінг має не лише практичну, а й терапевтичну цінність. Він допомагає впоратись із провиною, соромом, почуттям безпорадності.

Важливо також вчасно надати підтримку після травматичної події – поранення, загибелі побратима, жорсткого бою. У такі моменти в мозку запускається ланцюг стресових реакцій: гіперактивація системи ОСІ-HPA (гіпоталамо-гіпофізарно-надниркова система – ключовий компонент стресової реакції організму. – Ред.), викид кортизолу та норадреналіну. Це "закріплює" відчуття загрози на нейронному рівні. Активується мигдалеподібне тіло: ділянка мозку, яка активує страх і відчуття загрози.

Якщо не втрутитися вчасно, мозок починає сприймати цю загрозу як постійну, навіть коли небезпеки вже немає. Людина починає реагувати тривогою на будь-який тригер. Але якщо допомогти ще до того, як ця реакція закріпиться на фізіологічному рівні, можна запобігти фіксації травми як постійної загрози.

Упродовж 2–4 тижнів психологиня Надія Жиркова радить переходити до фази закріплення. Тоді вже можна працювати з тим, що раніше допомагало долати труднощі: підтримка побратимів, родини, віра, рутина. Це також час для поступового повернення до побуту, соціальної взаємодії, простих задач.

"Але повертатися до звичних речей можна не одразу прямо після повернення з фронту – людина ще не адаптувалась. Якщо солдат щойно вийшов з бою, йому ще зарано бігти по цукор у магазин. Тут я для себе виділила універсальний принцип: спочатку стабілізація, а потім – опрацювання травми. Часто спершу головне – просто бути поруч. Не змушувати говорити, а підтримувати зв’язок і повагу до того, коли та про що людина готова говорити. Запитання – на кшталт «що для тебе важливо зараз», «хто може бути поруч» – дають людині відчуття контролю", – звертає увагу психологиня.

Перші чотири тижні є критичними, щоб не допустити розвиток ПТСР. Це стосується як військових, так і цивільних, які пережили обстріли чи вибухи.

Як самостійно справлятися зі стресовими ситуаціями під час війни

Психотерапевтка Надія Жиркова дає поради, як допомогти собі в стресових моментах та запобігти переростанню такого стану в хронічний психологічний розлад.

дихання

Що таке тривога? Це будь-яка сильна емоція мінус нормальне дихання. Коли дихання порушується, мозок отримує сигнал: "щось не так". Якщо ми не робимо повного видиху, в легенях залишається занадто багато вуглекислого газу і кисню надходить менше. Тож перше, що варто зробити при тривозі чи паніці – свідоме, повільне дихання. Це активує парасимпатичну нервову систему, яка відповідає за заспокоєння.

залишатися на зв’язку з близькими

Спілкування з родиною, друзями, побратимами дає відчуття підтримки та безпеки. Це протилежність тому, що викликає травматизацію, тобто самотності й безпорадності.

повертати собі відчуття контролю

Це може бути щось дуже просте: прогулянка, приготування їжі, чищення зубів, кава вранці, зарядка. Добре мати список речей, які ви точно можете контролювати. Хоч ми й не можемо вплинути на повітряну тривогу чи ракетний обстріл, у своєму щоденному житті ми впливаємо на багато речей.

інформаційна гігієна

Постійний потік тривожних новин підсилює стрес. Тому важливо робити паузи, дозувати інформацію. "Я кажу клієнтам: якщо станеться щось справді важливе, ви все одно дізнаєтесь. Не обов’язково постійно скролити стрічку новин, тим паче якщо ви щойно пережили обстріл", – пояснює психологиня.

не соромитися звертатися по допомогу

Якщо ви відчуваєте, що не справляєтесь, не варто мовчати. Звернення до психолога, сімейного лікаря, волонтера – це не прояв слабкості, а турбота про себе. Пам’ятайте: кожен маленький крок – це крок до життя, до перемоги. Ми сильніші, ніж здається. А попросити про допомогу – це не слабкість, а мужність і відповідальність за своє життя та майбутнє.

"Психолог – це не розкіш, а перша допомога. Психологічне включання – це не лише поговорити про дитинство. Коли ми говоримо про травму, то це іноді буквально допомогти нервовій системі вийти з режиму тривоги, з режиму мобілізації. І це може стати ключем до збереження психологічної цілісності людини. Іноді треба відпускати педаль газу, і трошечки дати їй відпочити. Так само із нервовою системою, так само із психікою – вона так само потребує перепочинку", – підкреслює фахівчиня.

До 70% позитивних результатів. Новітній підхід з науковим підґрунтям

Зараз, під час війни в Україні, особливо важливо підтримувати нейрофізіологічний підхід у терапії травм, кажуть у Київському офісі GLOBSEC. Коли там почали роботу над проблематикою ПТСР, то не мали попередньо визначеного методу чи концепції. Метою було – всебічно оцінити наявні підходи й обрати той, який є найбільш ефективним.

"Для цього ми звернулися до британських та американських ветеранів, які мали понад десятирічний досвід лікування ПТСР, із питанням, що саме, на їхню думку, дало найкращий результат у терапії. За їхнім одностайним свідченням, найвідчутніший позитивний ефект забезпечив нейрофізіологічний підхід. Саме завдяки цим відгукам ми познайомилися з пані Менді Боствік і почали вивчати та підтримувати цю модель", – зазначають у компанії.

З позиції медичної науки, нейрофізіологічний підхід має потужне підґрунтя: ПТСР передусім провокує біологічні порушення – гормональний дисбаланс, зміни в біохімії мозку, запальні процеси, порушення в роботі імунної системи – а вже як наслідок виникають психологічні прояви. Вчасна корекція біохімічних процесів автоматично пом’якшує або навіть усуває психологічні симптоми, такі як депресія, агресія, суїцидальні думки та інше.

"Показово, що ефективність традиційних психотерапевтичних методів лікування ПТСР, основу яких складає розмовна терапія, за даними фахівців, становить приблизно 30%. Водночас нейрофізіологічний підхід, згідно з дослідженнями американських лікарів, демонструє до 70% позитивних результатів (лікування вважається успішним, якщо пацієнт досягає позитивної ремісії та здатний взаємодіяти з суспільством). Тому ми переконані, що саме цей підхід заслуговує на серйозну увагу і підтримку в Україні", – зазначають у GLOBSEC.

Розповідати українцям про цю методику, поки триває війна, дуже важливо. І це має щонайменше два ключових аспекти, кажуть в компанії.

Перший – соціальний.

Поширення інформації про нейрофізіологічну природу ПТСР знімає упередження щодо нібито "психічної хвороби".

"Ми неодноразово отримували відгуки від родичів ветеранів, які відмовлялися від медичної допомоги через страх упередженого ставлення. Коли їм пояснювали, що ПТСР – це по суті гормональний дисбаланс, тобто така сама фізіологічна проблема, як, скажімо, гастрит чи гіпертонія, – ставлення різко змінювалося. Люди відкривалися до допомоги й дякували за підтримку. Саме тому ми вважаємо, що необхідно масштабувати інформаційні кампанії на рівень національної просвіти", – зазначають у GLOBSEC.

Другий аспект – це готовність медичної системи.

На жаль, наразі вона не має достатньо інструментів для ефективного реагування на масштаб травматизації. Більшість методів, які сьогодні використовуються, мають обмежену результативність.

"Водночас протягом двох років нашої інформаційної роботи щодо представлення даної моделі ми не стикнулися з жодним випадком професійного спротиву або критики нейрофізіологічного підходу. Навпаки, понад 25 медичних закладів висловили готовність впроваджувати його в пілотному форматі", – додають у GLOBSEC.

Ініціативи GLOBSEC у подоланні травм війни

Першим кроком компанії стало ґрунтовне дослідження "Шрами на їхніх душах: ПТСР та ветерани України (2023)", в якому взяли участь 16 експертів з України, Великої Британії, США, Ізраїлю, Хорватії, Боснії і Герцеговини. Звіт містить глибокий аналіз міжнародного досвіду лікування ПТСР, оцінку викликів і ресурсів України, а також понад 40 рекомендацій для держави, медичної спільноти та суспільства. Він є у відкритому доступі й рекомендований як для фахівців, так і для широкої аудиторії. Реалізацію проєкту підтримав Райффайзен Банк, як соціально відповідальний бізнес.

Продовженням дослідження стала серія зустрічей із профільними експертами та представниками державної влади для презентації нейрофізіологічного підходу.

"Ми й надалі активно проводимо цю роботу", – зазначають у GLOBSEC.

Наступним етапом стали семінари клінічного директора проєкту пані Менді Боствік – як для медичних працівників, так і для ширшої аудиторії. Зокрема, за підтримки Райффайзен Банк Україна близько 200 учасників отримали можливість ознайомитись з основами нейробіологічного підходу до лікування ПТСР / КПТСР. У співпраці з продакшн-студією VYR створюють аудіовізуальні матеріали – від документальних фільмів до коротких відео, – які ілюструють внутрішні процеси, що відбуваються з ветеранами, допомагають суспільству зрозуміти їх і не боятися їх проявів.

"Наразі ми маємо численні запити від медичних працівників та фахівців соціального сектору на використання цих матеріалів в їхній професійній практиці", – кажуть у GLOBSEC.

Цільова аудиторія – широка, і охоплює три основні категорії:

✓ військові, ветерани та члени їхніх родин, а також усі, хто пережив травматичний досвід і потребує підтримки;

✓ медичні працівники;

"Міжнародна практика свідчить, що для роботи з ПТСР потрібні фахівці з травми. На жаль, в Україні такої медичної спеціальності наразі не існує, тому наша увага спрямована перш за все на представників таких спеціальностей, як неврологія, психіатрія, психологія, ендокринологія, реабілітологія, імунологія, остеопатія, нейрофізіологія тощо. Ми, звичайно, сподіваємось, що в майбутньому спеціальність «фахівець з травми» буде введена у вітчизняну систему підготовки лікарів. До професійної аудиторії також належать співробітники громадських організацій, які працюють із ветеранами", – пояснюють в компанії.

✓ ключові стейкхолдери на рівні держави – Міністерство охорони здоров’я, Міністерство оборони, Міністерство у справах ветеранів, Міністерство соціальної політики, МВС, Генеральний штаб ЗСУ.

"Ми відкриті до співпраці з усіма зацікавленими сторонами та будемо раді розвивати партнерства для надання системної, ефективної відповіді на травму війни", – підкреслюють у GLOBSEC.

Матеріал створено за підтримки Райффайзен Банку

© 2000-2025, Українська правда.

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Українську правду" не нижче третього абзацу.

Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на "Інтерфакс-Україна", суворо забороняється.

Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.

Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.

Матеріали з плашкою ОГЛЯД можуть містити рекламу.

Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-02280.

‍ТОВ "УП Медіа Плюс".

Усі права захищені.