укр

"Життя в постійному стресі":

як повернути маленьким українцям відчуття безпеки

СпецПроєкт

07 жовтня 2025

Якщо пересічного дорослого попросити згадати дитинство, в уяві більшості будуть виринати щасливі спогади про безтурботні дні на майданчику з гойдалками, поїздки до бабусі та дідуся в село, про велику кількість друзів, про емоції радості та відчуття безтурботності й щастя. Згадуватиметься час, коли дерева були високими, світ великим і сповненим див.

Здавалося, так буде завжди, і для кожного нового покоління дитячі роки асоціюватимуться з найкращим періодом життя. Та з початком повномасштабного вторгнення українським дітям довелося зіткнутися зі страшними звуками обстрілів, відсутністю батьків, які боронять Україну, або ж навіть їх втратою; закритими дитсадками та школами. Поряд із радісним гучним сміхом з’явилися тривожності, страхи, замкнутість чи агресія. Їм доводиться розв’язувати недитячі проблеми та навіть завчасно "ставати дорослими".

Над підтримкою найменших і створенням умов для спокійнішого та безпечнішого дитинства у стані війни працює низка організацій, де фахівці – психологи, освітяни підземних шкіл, логопеди, аніматори – створюють сприятливі умови для зростання й розвитку дитини. Стійкість таких інституцій в Україні, зокрема за фінансування Уряду Німеччини, забезпечує GIZ Ukraine: Resilient Society. Завдяки цій підтримці, спеціалісти, які працюють з дітьми, що переживають наслідки російського вторгнення, мають змогу проводити якісні заняття, розвивати роботу команд та надавати поміч більшій кількості людей.

"Українська правда" зібрала історії ініціатив та організацій, які допомагають дітям пережити жахіття війни, а також поспілкувалася з родинами, чиє життя покращилося завдяки участі в програмах підтримки.

"Діти готові навіть цілий день бути в протирадіаційному укритті, аби тільки було спілкування":

як у Харкові функціонують школи в підземеллі та спеціальних укриттях

Першого вересня в найбільшому прифронтовому місті України Харкові пролунав "дзвінок на урок" для понад 104 тисяч школярів, з яких п’ять з половиною тисяч стали першачками. І хоч на четвертий рік великої війни у місті зруйновано 67% освітнього фонду, харківські навчальні заклади продовжують працювати та вдосконалюватися. І щороку кількість шкіл, які переходять з дистанційного на змішаний формат роботи, стрімко збільшується. Це стає можливим завдяки "безпечним приміщенням", що будують та облаштовують у Харкові: тут працює унікальна метрошкола, є 7 підземних закладів для школярів і 4 протирадіаційні укриття.

Створити комфортні умови навчання в укриттях місту допомагає проєкт "Посилення стійкості міст у сфері життєзабезпечення міських територіальних громад в Україні (SUR)", який є частиною німецької допомоги перехідного періоду, що надається на замовлення Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) та виконується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH. Завдяки участі у проєкті метрошкола та ліцей № 124, учні якого цьогоріч вперше розпочали навчання в протирадіаційному укритті, отримали сучасні меблі та мультимедійні пристрої для організації освітнього процесу.

"Проєкт допоміг нам повністю обладнати 6 кабінетів початкової школи: це всі парти та стільці для учнів та місце для вчителя. Також у 19 кабінетах встановили інтерактивні панелі, які полегшують роботу як вчителю, так і спрощують сприйняття у дітей: тепер не потрібно носити з собою ноутбук і виводити презентації чи відео на проєктор. Завдяки партнерству з GIZ Ukraine наш ліцей забезпечили магнітними та корковими дошками, шафою для речей, меблями для роздягальні, м’якими пуфами-пазлами, на яких школярі відпочивають на перервах. З цікавого – ми отримали бактерицидний рециркулятор, який захищатиме учнів та освітян від поширення захворювань. Це все робить навчальний процес значно легшим", – ділиться директор Харківського ліцею № 124 Сергій Макєєв.

Приміщення деяких шкіл у Харкові для дітей часто є чи не найбезпечнішим місцем у місті, де вони можуть почуватися захищеними від ракет, дронів чи навіть КАБів, які долітають з лінії фронту. Тож якісне оснащення будівлі, яка стає "другим домом", є необхідним для психоемоційного стану дітей. Важливо, щоб учні почували себе комфортно і безпечно та могли не тільки не боятися вибухів, а вчитися, гратися й насолоджуватися дитинством.

За словами Сергія Макєєва, у Харкові є великий попит на очне навчання, а формат шкіл в спеціальних укриттях дозволяє освітянам без "перерви на тривогу" проводити заняття та дає дітям можливість живого спілкування, що стало дефіцитним в умовах війни.

"Діти, які ходили в школу ще в довоєнний час, сьогодні, прийшовши на очне навчання, виглядають особливо щасливими. Вони сильно чекали, щоб знову наживо побачити однокласників, декого – вперше за час війни. Цікаво спостерігати за їхнім спілкуванням між собою і з вчителями. Відчувається жага і потреба проводити разом спільний час – це стосується і позаурочних активностей. Учні готові і цілий день бути в протирадіаційному укритті, аби тільки було спілкування", – каже директор ліцею.

"Тепер ми вміємо одне одного підтримувати":

як у Запоріжжі громадська організація "Фотосинтез" надає психосоціальну допомогу дітям і батькам

Запоріжжя – один з регіонів, який докорінно змінився з лютого 2022-го. Наразі частина області перебуває в окупації, на території ведуться бої, і водночас у багатьох населених пунктах продовжує вирувати життя.

За словами Яни Кірухіної-Іпатенкової, координаторки проєкту ГО "Фотосинтез", що є партнером проєкту "Посилення постраждалих від війни громад України через місцеві ініціативи (EMPOWER)", поведінкові моделі більшості дітей, які мешкають у прифронтовому Запоріжжі, також змінилися. У них спостерігаються проблеми з соціальною адаптацією, адже школи працюють переважно дистанційно, а садочків дуже мало, на район міста може працювати лише один дошкільний заклад.

"Різниця між поколіннями дітей, які жили в мирний і воєнний час, – велика. По-перше, у дітей є страхи. По-друге, у більшості – посттравматичний розлад (ПТСР), зокрема у тих, хто залишається четвертий рік війни тут, у Запоріжжі. По-третє, агресія. Більшість дітей бояться навіть просто їздити в маршрутках, бояться гучних звуків. У них є дуже багато комплексів і немає соціалізації. У молодших спостерігаються проблеми з мовленням, зокрема вимовою, а також координацією руху в просторі. Деякі діти фізично не розвинуті на свій вік", – ділиться спостереженнями пані Яна.

З 2024 року "Фотосинтез", завдяки фінансуванню Уряду Німеччини та ЄС, став надавати психосоціальну підтримку дітям, підліткам та жінкам. Організація проводить групи з психологами та логопедами, заходи згуртованості та творчі майстер-класи, а також різні спортивні події. Їхньою головною метою є інтеграція підлітків та молоді з родин, що опинилися в складних життєвих обставинах, зокрема родин ВПО, в активне соціальне життя.

"Для кожного віку, від 4 до 17 років, розроблені різні активності – тренінги, майстер-класи, курси. Багато занять спрямовані на роботу з подолання стресу. Ми вже знаємо, як діти себе поводять під час вибухів. Наприклад, малеча після ночі тривог «варить воду», тобто зранку в них уже поганий настрій, вони плачуть, не хочуть відпускати мам. Це тому, що в них накопичилася тривога через неспокійну ніч. Ми з фахівцями розробили алгоритм дій, як заспокоїти дітей та нормалізувати їхній стан. Зі старшими працювати трошки легше, бо ми вчимо їх говорити про свої тривоги та страхи. Озвучення переживань допомагає легше сприйняти події, які трапилися", – ділиться пані Яна та розповідає, що за два роки діяльності проєкту фахівці отримали чимало позитивних відгуків від батьків дітей.

Ось декілька з них:

Емілі

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, маленькій Емілі було 3 роки, вона мешкала в Пологах Запорізької області. Сім’я дівчинки переїхала до Києва, а їхнє місто окупували російські війська. Мама Емілі Оксана розповідає, що життя в столиці для родини видалося непростим, у дитини були розлади аутичного спектра, і їздити широтним Києвом у пошуках спеціалістів, поєднуючи це з роботою, було значно важче, ніж у рідному Запоріжжі. Пані Оксана помітила регрес у розвитку і мовленні дитини, тож сім’я ухвалила рішення переїхати в рідну область.

У Запоріжжі Емілі почала відвідувати заняття у "Фотосинтезі".

"Наша основна задача була – провести дочці соціальну адаптацію. Ми хотіли віддати дитину до звичайної школи, а не інтернату. І завдяки проєкту EMPOWER це вдалося. Ми відвідували заняття з психологом, логопедом. Дуже важливо, що були заняття з іншими дітками її віку. Відбувся ривок в розвитку, і дитина достатньо швидко почала говорити", – ділиться мама дівчинки.

Пані Яна зазначає, що батьки Емілі проробили велику роботу над покращенням її стану, вони почали займатися з дитиною в групах раннього втручання, а завдяки заходам "Фотосинтеза" вдалося покращити та закріпити результат: "Ми бачимо, як наші проєкти вплинули на соціалізацію Емілі. Зараз це зовсім інша дівчинка, ніж та, що прийшла до нас на перше заняття. Сьогодні її не відрізниш від однолітків з класичної школи".

Громадська організація працює не лише з дітьми поокремо, а й з сім’ями, що перебувають у складних життєвих ситуаціях.

олеся

"До загибелі батька на війні 12-річна Олеся (ім’я змінено) активно займалася спортом та відвідувала різні заходи «Фотосинтезу» для підлітків. Опісля дівчинка перестала приходити на заняття, важко переживала втрату. Ми зателефонували пані Марті (ім’я змінено), мамі Олесі, та запропонували допомогу", – розповідає Яна Кірухіна-Іпатенкова.

Олеся з мамою почали проходити тренінги, підлітка займалася з психологом – і за три місяці пані Марта вже бачила покращення в психоемоційному стані дочки.

"Після того, як батько загинув, моя дочка закинула спорт. А завдяки заняттям з психологом, які Олеся продовжує відвідувати, повернулася й тепер навіть тренує молодших. Спортивні заняття знову приносять їй радість", – говорить мама дівчинки.

Жінка ділиться, що тренінг про пережиття втрати допоміг їхній сім’ї порозумітися: "Після загибелі чоловіка ми з дочкою переживали біль кожен по-своєму, ми замовчували свої почуття та не ділилися переживаннями. А після проходження спільних занять, ми почали його проговорювати й нам стало легше. Цей біль, звісно, нікуди не дінеться, але він приглушується. І тепер ми вміємо одна одну підтримувати".

Пані Марта дуже вдячна організації, і тепер вже як волонтер планує допомагати проводити майстер-класи для діток. На запитання, чому жінка вирішила це робити, каже: "Коли нам було важко, нас підтримали. Тепер я хочу допомогти іншим".

Морквинка, Котик Паскаль та їхні друзі:

як працюють анімовані психологи для дітей

Страх, вередливість, злість, роздратованість, агресивність і багато питань "Чому" – це ті емоції та фрази дітей, з якими чи не щодня стикаються українські батьки, зокрема протягом останніх чотирьох років російсько-української війни.

Заспокоїти дитину чи дати відповіді на складні питання буває важко, адже повномасштабне вторгнення забрало в українців базове відчуття безпеки та впевненість у завтрашньому дні.

Впоратися зі стресом і наслідками війни та "зібрати себе докупи" допомагає піклування про ментальне здоров’я, зокрема робота з психологами. І якщо звична сесія дорослого зі спеціалістом виглядає як розмова двох, де "клієнт" ділиться своїми переживаннями, а фахівець допомагає прожити емоції та розпитує про відчуття, то для дітей такий формат спілкування часто заскладний, особливо, коли це стосується малечі та учнів молодшого шкільного віку.

Щоб зробити психологічну допомогу для дітей доступнішою та зручнішою, громадська організація "Можливості. Мотивація. Медіа" ("Академія Турботи") за підтримки проєкту GIZ "Ґендерно-чутливі підходи до психічного здоров’я та психосоціальної підтримки в Україні" у партнерстві з Німецьким фондом розробила програму на базі авторської методології, яка дозволяє ефективно вирішувати психологічні запити онлайн за допомогою сесій з анімованими персонажами в застосунку MaPanda – Морквинкою, Котиком Паскалем чи Морквою Горіхівною.

"Ми створили методологію, як відповідь на запит сьогодення: діти, що зростають у реальності війни, потребують зрозумілих і гнучких моделей дії, які можна застосовувати щодня. І наша методологія працює як у психологічній підтримці, так і в освіті чи формуванні нових звичок. Вона готує дитину впевнено жити в складному світі, маючи всередині власну опору", – пояснює Анастасія Свобода, керівниця проєкту "Академія Турботи".

В основі методології "Академії Турботи" є два ключові компоненти: контакт дитини з анімованим персонажем застосунку, яким керує фахівець, та залученість близького дорослого, що підхоплює й закріплює зміни вдома. Завдяки цьому знання, навички й функція підтримки поступово переходять від спеціаліста до родини та самої дитини, минаючи звичну залежність від фахівця й формуючи сталий результат.

"Простими словами: дитина грає з персонажем в застосунку і навіть не здогадується, що в цей момент відбувається терапія чи навчання. Ігри, в які грає дитина з персонажем, прості та цікаві. Вони легко «мігрують» у родинний побут, де дорослі підхоплюють гру, фірмові фрази персонажів та ритуали-традиції, які створюють підтримуюче безпечне середовище для дорослішання. З кожним етапом дитина все менше потребує постійної присутності спеціаліста, бо вже має власні інструменти й опору. Врешті-решт вона навчається самостійно справлятися з викликами", – розповідають в "Академії Турботи".

Загалом реалізація методології відбувається поетапно. Спершу дитина знайомиться з персонажем і відчуває безпеку поруч із ним (коло). Потім до взаємодії долучається дорослий (трикутник), далі залишається тандем дитини й дорослого (еліпс). З часом дитина починає використовувати інструменти самостійно (спіраль), а зрештою впевнено застосовує навички в ширшому соціумі (сфера).

коло

Принцип безпечного кола

трикутник

Принцип рівного партнера

еліпс

Принцип спільної дії

спіраль

Принцип етапності

сфера

Принцип передачі впливу

Ці етапи підкріплюються інструментами: індивідуальні, тристоронні та групові дзвінки в застосунку MaPanda, відео, казки, зошити, трекери, іграшки та ігри. Вони легко інтегруються в сімейну рутину та роблять розвиток природним і захопливим.

Водночас персонаж – це не просто мультяшка, а професійний інструмент. Він знімає опір, створює емоційний місток і працює у парі з фахівцем. У кожного персонажа є своя наративна історія, завдяки якій навіть без дзвінка в застосунку персонаж залишається присутнім через сюжети, завдання, звичні мовні звороти (на кшталт "Свята Морква!", "цьомки-бомки", "бадиллям клянуся!", "чао-мяо") та ритуали-ігри.

Керівниця проєкту Анастасія Свобода ділиться, з якими питаннями найчастіше до "Академії Турботи" звертаються батьки малечі: "Діти можуть гірше спати, різко змінювати настрій чи по-новому реагувати на звичні речі. Ще один маркер нестабільного стану – зміни в спілкуванні: коли дитина закривається в собі або, навпаки, хоче багато говорити, але не знає, як і з ким. У такі моменти дорослим важливо мати прості слова й інструменти, щоб підтримати її".

Психологи зазначають, що важливим питанням, яке непокоїть дітей, є військова служба батьків: очікування дзвінка з фронту, неможливість бачити рідних, втрата одного з батьків або ж очікування з полону, статус "безвісти зниклий".

"Найчастіше діти хвилюються за безпеку мами чи тата, і це тримає всю родину в щоденному стресі. Інший полярний запит – коли про війну вдома взагалі не говорять, і тоді важливо вчитися робити це лагідно. Ще одна тема, що болісно звучить, – смерть: діти, які пережили втрату, по-різному намагаються осмислити її та шукають відповіді у дорослих", – пояснює Анастасія Свобода.

Ще одним з цікавих форматів "Академії Турботи" є "Морквусин кінозал" – це серія повчальних відео від персонажів, які допомагають дітям зрозуміти й обговорити чутливі теми: від дружби та взаємоповаги до прийняття відмінностей і турботи про себе.

Оповідачка кінозалу – Морквинка. Вона запрошує дітей у світ історій своїх друзів: Котика Паскаля, Пундика, Пандіка та інших героїв. Кожна історія народжена з реальних викликів, які знайомі дітям: як підтримати друга, що робити, коли тебе дражнять, як не розгубитися серед відмінностей, чим відрізняється жалість від справжньої підтримки.

Загалом, завдяки "Академії Турботи", психологічну допомогу змогли отримати вже 6 тисяч українських дітей. Ділимося відгуками декількох з них:

"Став вірити в дива". Історія Владислава Рубана

До проєкту Владислав був емоційним і часом реагував агресивно. Боявся темряви, не залишався сам – одразу біг до мами або ховався. Частково володів способами заспокоєння, але цього було недостатньо – йому бракувало підтримки.

Завдяки участі у програмі та спілкуванні з Морквинкою Владислав почав працювати з емоціями: пробував техніки, слухав поради, помічав, що відчуває.

"Це ще один друг, який зацікавлений у дитині, який щоразу щось вигадує, якісь історії", – поділилася мама хлопчика Юлія.

Тепер Владислав рідше переходить від радості до сліз і навпаки, краще справляється зі своїм станом. Деякі страхи відступили – він може залишатися один у кімнаті, гратися самостійно, не так часто кличе маму. Вночі ставить біля ліжка скриньку, щоб "погані сни не снилися", іноді бере з собою у садочок та на вулиці, складає туди іграшки.

"Я дуже рада, що він працює над собою, – говорить пані Юля. – І, знаєте, він більше став вірити в дива".

"Морквинка – це подруга, якій довіряють". Історія Ніколь Міндрової

На початку курсу Ніколь мала велику внутрішню напругу. Проте вже після кількох занять вона стала спокійнішою, її емоції врівноважились, страхів стало менше, а найголовніше – з’явилося розуміння, що з ними робити. Наприклад, під час гучного вибуху на вулиці дівчинка застосувала техніку "трьох П": попила, подихала, почала малювати просто на землі – це стало прикладом її внутрішньої сили, яку вона здобула завдяки Морквинці.

"Ми раніше пробували працювати з психотерапевтом, але це не дало результату – навіть попри його досвід роботи з дітьми. А тут – зовсім інше: у дружній атмосфері, через гру, на «ти». Вона ніби розповідає подрузі, якій довіряє, але ця «подруга» ще й може дати чарівний поштовх у правильному напрямку", – ділиться мама дівчинки.

"У партнерстві з GIZ ми довели, що психологічна підтримка онлайн для дітей до 10 років та їхніх родин може бути системною, доступною й ефективною навіть у найскладніших умовах. З 2022 року ми розробили й реалізували програми, що охопили понад 6000 дітей і родин, майже 28 000 школярів, 720 навчальних закладів, і стали базою практики для більш ніж 100 молодих фахівців. Ми поєднали сучасні технології, анімаційних персонажів і доказові практики з теплом живої взаємодії", – резюмує Анастасія Свобода.

6000

дітей і родин

28 000

школярів

720

навчальних закладів

100

молодих фахівців

Дати маленьким українцям можливість проживати радісне дитинство навіть під час війни – можливо. І організації "Фотосинтез", "Академія Турботи" та освітяни, які працюють на прифронтових територіях, створюють для цього всі умови.

Заходи реалізуються за підтримки Уряду Німеччини та Європейського Союзу в межах проєктів, що фінансуються Федеральним міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) та впроваджуються Deutsche Gesellsсhaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH у партнерстві із місцевими та міжнародними організаціями.

©2000-2025, Українська правда.

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Українську правду" не нижче третього абзацу. Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на "Інтерфакс-Україна", суворо забороняється.

Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються. Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах. Матеріали з плашкою ОГЛЯД можуть містити рекламу.

Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-02280.

‍ТОВ "УП Медіа Плюс". Усі права захищені.