Любов – це дія

СПЕЦПРОЄКТ
17 листопада 2025
У березні 2026 року "Українська правда" втретє відзначатиме видатних українок премією "УП 100: Сила жінок by LOVARE". Перед цим у межах спільного з партнером LOVARE спецпроєкту ми хочемо розповісти історії героїнь, які надихають, діляться досвідом, долають виклики та творять зміни у своїх спільнотах – іноді ціною свого життя.
Далі – історія Ірини Цибух.
Ірина виростала в родині, де любов до України, знання історії та сімейні традиції не були порожніми словами. Ще підлітком вона шукала можливість творити щось важливе. Майданчиком для цього стала бібліотека на районі – місце, де працювали люди не канонічні бібліотекарі, а ті, хто хотів творити й розвивати Україну. Там Ірина організовувала заходи, проводила зустрічі, вчилася спілкуватися з людьми.
Одного разу вона запросила маму провести майстер-клас із писанкарства.
"Я прийшла й побачила пів сотні людей, – сміється пані Оксана. – Не знала, що з ними робити. Але ми з Іринкою впоралися".
Тоді традиція не закріпилась, але через п’ятнадцять років вони повторили цей майстер-клас – уже в карпатській Верховині, для дружин і дітей полеглих воїнів з Харківщини. Ірина почала заняття словами: "Зараз ви повертаєте собі своє" і продовжила історією Слобожанської України. Ці слова стали її внутрішнім кредо. Вона говорила про повернення – до себе, до історії, до коріння. Для Іри Великдень і писанки були не лише традицією, а глибоким сенсом.
Ірина мала особливий інтерес до історії. Ще в школі вона захопилася цим предметом завдяки вчительці, яка вміла розповідати не дати, а сенси. Потім сама читала багато історичних книжок, виписувала схеми, робила власні конспекти. 
"Вона казала, що історія – це база, – пригадує мама. – Якщо не знаєш, хто ти, то не зрозумієш, куди йти".
Після загибелі доньки Оксана довго не могла повернутися до розпису, та зрештою зрозуміла: "Чи я матиму свою гідність і свободу, якщо перестану це робити?". І знову взяла до рук віск і писачок – уже як продовження Іриної нитки життя.
Брат Юра згадує, що вони були друзями з дитинства. Старша на шість років, Іра брала його усюди – у подорожі, на вишколи, у бібліотеку.
"Вона завжди мене до чогось заохочувала, підштовхувала. Це було справжнє наставництво", – каже він.
Коли прийшла Революція гідності, Ірина була в одинадцятому класі. До Києва її не пустили, але у Львові вона збирала допомогу, організовувала волонтерські акції. Після перемоги Майдану дядько повіз її на Грушевського, показав згарища барикад. Вони обоє плакали. "Це була точка, після якої вона змінилася", – каже мама.
З того часу Ірина багато їздила на схід – спершу як волонтерка. У 17 років вона відвідувала школи Донеччини разом із військовими-добровольцями. Вони проводили лекції, розповідали дітям про Україну. 
"Їхня місія була – сіяти сумнів, – пояснює Оксана. – Неможливо однією лекцією змінити світогляд, але можна дати зерно правди".
Потім був період професійного зростання – громадські ініціативи, навчання, робота в медіа. Ірина стала однією з тих, хто втілював реформу "Суспільного". 
"У медіа Іра боролася за чесність. Вона вірила, що журналістика – це не кар’єра, а служіння. Для неї важливо було, щоб українське мовлення стало незалежним, щоб люди вірили в слово. І, як згадують колеги, вона мала особливий дар збирати довкола себе тих, хто втомився мовчати", – додає мати.
Та з початком повномасштабного вторгнення її життя знову змінилося. Ірина приєдналася до батальйону "Госпітальєри". Не маючи медичної освіти, вона вчилася всього з нуля. 
"Після кожного виїзду, якщо чогось не знала, – до ранку вже знала", – розповідає мама. 
Іра стала командиркою екіпажу евакуації, дбала не лише про поранених, а й про своїх хлопців. Ірина зробила теплу машину, щоб поранені не мерзли дорогою, і подарувала екіпажу вишиванки на День Незалежності – кожну підбирала окремо.
Іра мала дивовижну здатність бачити сенс у кожній дрібниці. Вона часто казала, що любов – це дія, а не почуття. І що кожен день вартий того, щоб зробити щось маленьке, але справжнє.
"Було дуже багато таких спокійних моментів, ніби дуже простих, але в яких Іра проявляла любов. Вона мала в собі цю особливу ніжність – навіть у найжорсткіших умовах. Любила несподіванки. Якось попросила мене забрати «пакунок» у кав’ярні – натомість приїхала сама, прямо з фронту", – згадує Юра.
Посмертний лист Іри до брата став заповітом: про розуміння себе, про гідність і свободу. І про любов – до людей, до землі, до життя.
"Щоб мати свободу, треба мати ще інші цінності, треба розуміти себе, добре знати, хто ти для себе є, що таке особисте щастя, і як тобі до нього дійти. Маючи відповідь на ці запитання, найважливіше залишається йти. Сьогодні тут, на Донеччині, я на шляху, тут є собою і роблю те, що хочу", – писала вона до брата.
Після загибелі Ірини родина та друзі створили фестиваль "Чека-фест" – на честь її позивного.
"Ми хотіли зробити фестиваль пам’яті, заснований на її цінностях. Там були освітні лекції, музика, українські гурти, і все – для збору на медичне обладнання для «Госпітальєрів». Тоді вдалося зібрати понад 2,6 мільйона гривень. Але суть була не в сумі. Там у повітрі витала любов і пошана", – зауважує Юра.
Після фестивалю незнайомі люди підходили до мами та брата – дякували, ділилися історіями, як колись читали Іринині пости чи слухали її подкасти. 
"Я завжди хочу, щоб про неї говорили не як про загиблу, а як про ту, що жила, – каже її мама. – Бо вона й досі продовжує діяти через нас. А любов, яку вона сіяла, не має кінця".
©2000-2025, Українська правда. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Українську правду" не нижче третього абзацу.

Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на "Інтерфакс-Україна", суворо забороняється.

Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.

Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.

Матеріали з плашкою ОГЛЯД можуть містити рекламу.

Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-02280.

‍ТОВ "УП Медіа Плюс". Усі права захищені.