"На мою думку, наука – найкраще, що вигадало людство": розмова з радіобіологинею Оленою Паренюк

СПЕЦПРОЄКТ
02 грудня 2025
Радіобіологиня Олена Паренюк протягом багатьох років вивчає вплив радіації на мікроорганізми, проводить дослідження в зонах відчуження в Україні та Японії, активно представляє нашу державу за кордоном і популяризує науку.
З початку повномасштабного вторгнення Олена Паренюк разом з колегою Катериною Шавановою прочитали більш як 200 лекцій про реагування в ситуації ядерних загроз і написали у співавторстві книжку про Чорнобиль. Окрім того, науковиця заявила про тамтешню зону відчуження як потенційний майданчик для космічних досліджень. З 2023 року, коли військова сфера сформувала запит на допомогу науковців такого спрямування, Олена застосувала свою експертизу в секторі гуманітарних розмінувань.
Історія Олени – лише одна з багатьох, що формують мапу сучасної жіночої стійкості. У березні 2026 року "Українська правда" втретє відзначатиме видатних українок премією "УП 100: Сила жінок by LOVARE". У межах цього спецпроєкту, створеного спільно з партнером LOVARE, редакція розповідає історії героїнь, які надихають не здаватися, діляться досвідом, долають виклики, підтримують і доводять: навіть у найтемніші часи можна творити світло.
"Українська правда" поговорила з Оленою Паренюк відеозв’язком про нагальні проєкти та натхнення поза роботою. Науковиця включалася з Японії, де перебувала на міжнародній конференції, присвяченій відкриттю нового дослідного інституту. 
"Японські науковці хочуть взаємодіяти з усім світом, із найбільшими дослідженнями радіації. Тут створюють величезний науковий хаб Fukushima Institute for Research, Education and Innovation. Я представляю Україну і розповідаю, як може співпрацювати наш Чорнобиль і японська Фукусіма", – каже Олена.
Пояснює – найбільше говорить за кордоном саме про наслідки радіонуклідного забруднення, проговорюючи як результати досліджень у зонах відчуження, так і небезпеки, які несе війна в Україні. 
"Коли на початку 2000-х я йшла в дослідження радіації, ніколи не думала, що стану таким медійно-популярним персонажем. Уявляла, що буду сидіти у «своєму Чорнобилі» і капати в пробірки. 

Зараз багато говорю в медіа – і в нашому, і в закордонному. Їжджу по конференціях. Комунікую той факт, що «друзі, всі ми вивчаємо катастрофи, які вже сталися»: наслідки Чорнобиля, Фукусіми (радіаційна аварія на АЕС у префектурі Фукусіма (Японія). – Ред.). А от прямо зараз відбувається катастрофа в Запоріжжі (російська армія захопила Запорізьку АЕС. ЗАЕС досі перебуває під окупацією. – Ред.), прямо зараз поруч війна іде. Тобто давайте робити щось. У мене дуже активна співпраця з Японією, з Європою", – пояснює Олена. 
Додає, що близько тижня тому представляла на міжнародному майданчику ще одну свою експертизу – гуманітарне розмінування, з яким працює на запрошення Міністерства економіки України.
"Так збіглось, що в цей приїзд до Японії була також на ЮМАКу (Ukraine Mine Action Conference), яка проходила в Токіо. Представили результати роботи команди Міністерства економіки, довкілля і сільського господарства – а це величезна робота. Україна зараз – лідерка у світовому розмінуванні. Ніхто до нашої команди такого ніколи не робив. І це не просто мої слова – це висновок експертів, які були на ЮМАК. Зараз видно, наскільки Україна потребує залучення більшої кількості розумних людей. Цінна допомога фахівців, які мають знання у своїй сфері та знають, як їх застосувати", – каже Олена Паренюк. 
Пояснює: її співпраця з Японією триває з того часу, як науковиця брала активну участь у дослідженнях на Фукусімі після катастрофи 11 березня 2011. Тоді отримала запрошення, проживала й працювала в Японії. Науковцям, які активно розвиваються в галузі, здобувають нові знання, притаманно жити й працювати в різних країнах. До початку повномасштабного вторгнення Олена розглядала різні варіанти, де буде продовжувати свою кар’єру. У 2022 залишилася в Україні, водночас не перериваючи активної співпраці з міжнародними партнерами.
"Просто зараз я за межами України, але через три дні повертаюся додому. Зараз абсолютно очевидно, що Україні потрібен кожен громадянин. І це може бути науковець, військовий, журналіст – хто завгодно. Зараз Україна переживає найскладніші часи за весь період своєї історії. І нашій країні потрібна вся підтримка від громадян, яка може бути", – пояснює свою позицію радіобіологиня. 
Додає, що майданчики, на яких збираються науковці зі світовим ім’ям, – ті платформи, на яких активно обговорюється ситуація в Україні. Але на зараз розмови інтелектуалів залишаються на рівні розмов. 
"З одного боку, тут дуже широка міжнародна тусовка – і європейці, і американці. З іншого – це наукова тусовка. Тобто це люди, які розуміють, що для того, щоб не було Третьої світової, треба зупинити війну в Україні. На жаль, візія найрозумніших людей планети досі не дуже впливає на прийняття рішень на світовому рівні", – каже Олена Паренюк.
На питання, чи бачать японці Україну науковою державою, відповідає, що зараз "у світі не бачать країн в науці, тому так важко боротись з репрезентацією росіян в цій галузі".
Проте дослідження, які проводили й продовжують проводити в Україні, дають змогу представляти факти, що говорять про небезпеку на широкий загал. Зараз результати лабораторних досліджень в Чорнобилі представляють в європейському проєкті "Горизонт. Європа", а досвід окупації Чорнобильської зони відчуження та Запорізької АЕС перетворюють на певні уроки для міжнародної спільноти. 
Космічні дослідження, які мали проводити в Чорнобилі (саме Олена свого часу підказала цю ідею іноземним науковцям) і які могли б привернути більшу увагу світу до України, поки що на паузі – чекають на мирні часи.
"Немає сенсу робити космічну лабораторію зараз, якщо прилетить «Шахед» і її розбомбить. Я часто розповідаю про Україну як країну космічних досліджень – на різних конференціях, але якихось активних кроків у цьому напрямі немає. Щоби була підтримка настільки амбітного проєкту, має бути команда – із фінансуванням, його потрібно шукати. Наразі такої можливості немає, але колись вона з’явиться. Тому важливо підтримувати науковців вже зараз. Щоб було кому робити оці всі проєкти у майбутньому. А нашій науці й до війни велося не дуже добре", – розповідає Олена Паренюк.

"Дві основні мої професійні ідентичності – науковиця й консультантка в гуманітарному розмінуванні"

Говоримо про те, що Олена зараз поєднує кілька напрямів роботи, багато розповідає про науку на загал, але водночас найважливішим вважає – працювати з актуальною проблемою, спричиненою війною. 
"У мене тепер найголовніше – радіація і розмінування. Гуманітарне розмінування – величезний проєкт, в якому залучені мільйони євро інвестицій. Будуємо систему менеджменту всіх 11 областей, що зазнали впливу", – пояснює дослідниця. 
Зараз вона очолює команду, що розробляє систему, яка пріоритизує території для гуманітарного розмінування. Інформацію збирають за допомогою техніки, супутникових знімків і найновіших підходів до аналізу даних.
"Наша система побудована в хмарі, тому входити в неї я можу з будь-якої точки світу – головне, зі свого ноутбука, що має необхідні сертифікати захисту. Тестування системи менеджменту даних відбувається в мене в комп’ютері. Звісно, ми їздимо на полігони, але саме наша робота передбачає скоріше управління даними, а не саме розмінування, яке, звісно, залишається справою висококваліфікованих фахівців", – пояснює консультантка.
Додає, що в Україні зараз застосовують не просто нові технології – вони суперсучасні.
"У системі менеджменту даних ми використовуємо штучний інтелект, але для нас він вже не «чорний ящик» – повністю контролюємо процес прийняття рішень, надання якихось рекомендацій. Зараз обговорюємо те, що нам, в Україні, треба міняти міжнародні стандарти, бо вони застаріли, і ми вже використовуємо абсолютно інші", – каже Олена.
Додає, що в розмінуванні "найбільше вражає сам факт замінування", але на зараз – це вже проблема, яка сталася і яку треба вирішувати. У цьому допомагає експертиза, якої Олена Паренюк набула, багато років досліджуючи зони відчуження. Ділиться, що наукова частина в роботі залишається найбільш улюбленою.
"Науковці – це сутність. Мені, безперечно, лестить публічність, але точно за нею не женуся. Поки на мою експертизу є запит – це приносить відчуття особистої реалізації. Але, з іншого боку, беручи до уваги, що я науковиця у сфері ядерних катастроф, ну, таке собі задоволення", – каже Олена. 
Наголошує, що одна з її частих ролей – популяризаторка науки – випливає з того, що науковців часто недооцінюють. Тож хочеться більше говорити про прикладну функцію знань, навіть дуже специфічних.
"Відповіді не пишуться на скрижалях – просто є люди, які можуть проаналізувати дані й прийти з рішеннями. Через епідемію ковіду – весь світ звернув увагу на вірусологів, вони стали популярними. Якби (пофантазуймо) сталася історія, як у серіалі й грі The Last of Us – гриби захопили людей і перетворили їх на зомбі, – то супергероями стали б мікологи. А зараз вони сидять у своїх лабораторіях, вирощують гриби у чашках Петрі й мало кому цікаві.

Бачу нас, науковців, такими собі «викрутками». Суспільство інвестує гроші в те, щоб купувати оці «специфічні інструменти», які можуть знадобитися раз в житті, а можуть ніколи не знадобитися. В якийсь момент закінчаться всі ці ядерні кризи, і я дуже сподіваюся, що я більше не буду потрібна суспільству", – резюмує Олена Паренюк. 
Підмічає, що в попкультурі не часто спостерігає хорошу промоцію науковців. Самій Олені протягом багатьох років імпонує образ харизматичної агентки ФБР, фізикині Дани Скаллі з американського фантастичного телесеріалу "Цілком таємно" (The X-Files). Але сучасний теле-, кіно- й ігропродукт, на думку Олени, не має широкого спектра цікавих героїв-дослідників.
"У медіа дуже часто зустрічаються образи crazy scientists, тобто науковців, які роблять щось погане. І майже немає образів тих, хто працює на благо людства – наприклад, винайшли вакцину від ковіду. Скаллі була прекрасною героїнею, яка мені дуже подобалась. А чи є зараз якісь персонажі, які вкажуть молодим людям – не тільки дівчатам, а й хлопцям, – що «будьте науковцями – це прикольно, науковці розв’язують світові проблеми!». Я реально люблю Sci-Fi, але не можу таких згадати", – каже Олена Паренюк. 
Зрештою зачіпаємо американський серіал Чака Лоррі та Білла Предді "Теорія великого вибуху" (The Big Bang Theory), який не просто став одним із найбільш популярних в історії, але й досі продовжується в спінофах. Олена зауважує, що він кумедний, але не вважає його корисним для промоції науковців, адже там показують "багато дивних внутряків". 
Додає, що "Теорію великого вибуху" любить більше за об’ємні жіночі образи та відсутність мізогінії.
"Дуже подобається, що там є три зовсім не подібні персонажки, які дружать. Двоє науковиць – Емі, нейробіологиня, яка здобула Нобелівську премію, займається дослідженнями; Бернадетт, мікробіологиня, яка пішла в індустрію, бос у бізнесі. Це, до речі, теж шлях науковця – отримати PhD, а потім піти у сферу, яка добре платить.

Третя персонажка – Пенні – працює офіціанткою, а потім стає акторкою. Має потужний емоційний інтелект. Всім комфортно спілкуватись, попори різні зацікавлення в роботі. Це жіноча сила – в спільності. Якби до образів «Теорії…» додати Міранду, Кері й Шарлоту (героїні серіалу «Секс і місто». – Ред.), я думаю, всі вони б прекрасно подружилися, ходили б на вино", – додає Олена Паренюк. Зауважує, що сама любить проводити дозвілля по-різному.
"Я люблю грати в комп’ютерні ігри. Люблю плавати та бігати. Мені здається, що спорт – це супер важливо, щоб зараз тримати «кукушечку» на місці. Колись вдається займатись активно, колись не маю такої змоги, бо ще я мама 6-річного хлопця. А чоловік у мене військовий. Тобто я маю вечорами проводити час з дитиною, але вже поглядаю у бік спортзалу", – розповідає науковиця. 
Каже, що дуже любить спілкуватись, але зараз робота забирає багато ресурсу, тож "соціальна штука" часто відключається і єдине бажання – погуляти в лісі, побути наодинці з собою. А ще – прогулюватись із сином, коли є змога вмовити, адже Дмитро більше любить сидіти вдома.

Материнство – це коли науковий бекграунд не працює і дуже потрібна підтримка "мамського ком’юніті"

Олена розповідає, що прийняти новий статус мами та не втратити можливість працювати в дослідженнях вдалося завдяки підтримці близьких. Самоіронічно пригадує, що коли народжується дитина – науковий склад розуму і логічне мислення не допомагають: "Ти науковець, а коли в тебе у дитини перший раз в житті температура 39, то все, мозок виключається, включається сирена, паніка". 
У допомогу була залучена колега і співавторка Катерина Шавалова. Великою підтримкою також став чоловік Олени, військовий офіцер, який був в АТО, а коли дружина завагітніла, звільнився з армії.
"Намагалися ділити все 50 на 50. Тобто він взагалі не розумів, в чому проблема змінити дитині підгузки. З пів року сина, коли я перестала годувати, стали з чоловіком повністю взаємозамінними. Потримати дитині пляшечку може і батько, так само – вивчити графік малюка. Це супер допомагало.

І зараз, коли чоловік знову на службі й рідко, але приїжджає додому, я просто кажу: «Все, у мами вихідний!». Так само в нас суперкласні бабусі й дідусі. На вихідні віддаю сина то одній, то інший – у них свій світ, за який я спокійна", – розповідає Олена Паренюк.
Зауважує, що після народження дитини оцінила підтримку ком’юніті молодих мам, які зазвичай багато спілкуються в мережах, створюють окремі групи. 
"Приходиш і пишеш в це ком’юніті: «Я порізала дитині банан, і тепер клею назад. Підтримайте мене». Дуже часто це про те, що треба, щоби хтось вислухав. Фоткаєш дитину, якій буквально кілька днів, – думаєш: «Боже, це найкрасивіша істота у світі». Ніде не знайдеш такого фідбеку, як від молодих мам. Одразу напишуть: «Боже, які п’яточки». Це ком’юніті суперважливе", – каже Олена.
Мріє про те, щоби суспільство підтримувало молодих мам, а не навпаки. 
"В історії людства дітей завжди виховували спільнотами, в селах, наприклад. А зараз, коли живеш у квартирі, дивишся на маленьку дитинку 24/7 – сильно потребуєш людини, яка просто тебе зрозуміє. Суперважливо, щоб суспільство розуміло, що це наші спільні діти. Якщо малеча в супермаркеті оре, це не означає, що треба мамі казати, яка вона погана. Треба підійти, підтримати її, пообіцяти, що це мине: «Ще рік – і дитина почне розмовляти, і все буде добре». Тобто нам дуже важливо змінити суспільство так, щоб матерям було комфортно бути матерями", – додає Олена Паренюк.
Від питання дітей переходимо до молоді, адже Олена періодично долучається до програм, які популяризують навчання для майбутніх науковців. Дослідниця зауважує – дуже хоче бути прикладом для абітурієнтів, мотивувати вчитись, але важливим заохоченням має бути можливість заробляти у своїй сфері.
"Щоби запрошувати молодь в науку, у мене мають бути гроші платити достойну зарплату. Я все ж таки люблю нашу молодь, і хочу, щоби вона жила життя, а не заробляла сім тисяч гривень на місяць. Я брала участь в кількох робочих групах, обговорювали, що треба зробити, щоб стимулювати українську науку. Зрештою все впирається в гроші. Треба платити більші зарплати або давати більше ресурсів, можливостей.

У нас при Кабміні є ціла Національна рада України з питань розвитку науки і технологій. Там дуже розумні люди займаються цими питаннями. Поки що ми не знайшли відповідь. З іншого боку, якщо молода людина готова шукати використання своїм знанням, то є дуже багато шляхів. В армії потрібні розумні люди, в індустрії", – каже Олена Паренюк.
Додає, що у всьому світі спостерігають брак кадрів наукових спеціальностей – а це сигнал, що з молоддю все ж таки потрібно працювати більше.
"Бачимо кризу: світ повертається від демократії до диктатури, саме тому, що молоді люди не хочуть вчитися. Що з цим робити, ніхто не знає", – додає радіобіологиня.
На питання, що мотивує її особисто продовжувати займатись наукою, відповідає, що це певним чином обов’язок, адже держава оплачувала їй навчання, але найголовніше – цікавість і любов. 
"Мені подобається займатися наукою – дізнаватись щось нове. На мою думку, це найкраще, що придумало людство. Тож маю великі питання до вампірів у кіно – вони живуть вічно і не знають, чим розважитись. Якби я була безсмертною, то швидко б розв’язала питання, як знаходити мотивацію. Береш якусь наукову тему – і все. На найближчі кілька століть ти зайнятий, тобі цікаво", – підсумовує Олена Паренюк. 
©2000-2025, Українська правда. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Українську правду" не нижче третього абзацу.

Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на "Інтерфакс-Україна", суворо забороняється.

Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.

Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.

Матеріали з плашкою ОГЛЯД можуть містити рекламу.

Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-02280.

‍ТОВ "УП Медіа Плюс". Усі права захищені.