СПЕЦПРОЄКТ
07 квітня 2026
"Чи знаю я MOAS? Ну звісно! Вони дуже круті, – розповідає журналістці «Української правди» знайомий бойовий медик, який ненадовго повернувся зі Слов’янська. – Це лікарі-професіонали, це найкраща медична евакуація, яку можна собі тільки уявити. Якщо чесно, іноді поруч з ними почуваюся так, наче наш екіпаж – це просто таксі".
Таке представлення неабияк підігріває інтерес перед знайомством із засновником благодійної організації MOAS-Ukraine Крістофером Катрамбоне – італійсько-американським підприємцем, який у 2013 році розпочав свою гуманітарну місію, присвячену порятунку мігрантів у морі. Власне, абревіатура MOAS розшифровується як Migrant Offshore Aid Station (Станція допомоги мігрантам на морі). Завдяки пошуково-рятувальним операціям, здійсненим MOAS у Середземному морі, протягом кількох років вдалося врятувати близько 40 тис. життів. Наступним етапом для організації стало розширення гуманітарних місій на інші кризові регіони та фокусування на навчанні нових команд.
Крістофер Катрамбоне
У березні 2022 року, після початку повномасштабної війни в Україні, Крістофер Катрамбоне вирішує розпочати порятунок поранених військовослужбовців та мирних осіб, що потерпають від бойових дій. З того часу зусилля MOAS повністю зосереджені на роботі на українській передовій пліч-о-пліч із медичними силами України, державними службами екстреної допомоги та українським народом.
На сьогодні скомплектовано 50 команд висококваліфікованих лікарів, фельдшерів і водіїв, кожна з яких готова в будь-який час долучитись до роботи на 14 локаціях, що найбільше потерпають від російської агресії. MOAS не лише здійснює медичну евакуацію поранених і транспортування постраждалих на різні дистанції, але й проводить курси з тактичної медицини, забезпечує діяльність мобільних медичних пунктів там, де внаслідок обстрілів не лишилося жодного стаціонарного медзакладу. Про все це розповідаємо у спецпроєкті "Української правди" та БО "БФ MOAS-Ukraine".
Прибули до України, щоб рятувати дітей від війни
Отримавши майже десятирічний досвід роботи у кризових ситуаціях, керівник MOAS Крістофер Катрамбоне відчував, що експертиза його організації може бути корисною для України. Але справжнього масштабу подій на початку 2022 року ще ніхто до кінця не усвідомлював. Тож першочергово MOAS планував зосередитися на евакуації дітей з-під обстрілів у більш безпечні регіони.
Крістофер Катрамбоне з командою
"Я прибув до України десь за місяць до повномасштабного вторгнення, розуміючи, що щось наближається. Одним з недоліків великих неурядових організацій є те, що вони завжди приходять уже після того, як щось сталося, і їм потрібно багато часу, щоб підготувати відповідь, відреагувати. Тож я знав, що якщо ми хочемо досягти успіху, нам потрібно прийти раніше: можливо, нічого не станеться, і все буде добре. Але якщо щось станеться, ми будемо готові. Отже, коли почалася війна (повномасштабна – Ред.), наші люди уже були напоготові. Ми почали використовувати машини «швидкої» допомоги для евакуації дітей із вразливих категорій – хворих, знерухомлених тощо. У нас діяла гаряча лінія, на яку люди могли телефонувати, щоб ми вивозили дітей з районів, де відбувалися обстріли, особливо на сході. Фактично це була наша основна діяльність протягом перших двох тижнів", – пригадує Крістофер Катрамбоне.
Початок повномасштабного вторгнення у загальних рисах нагадав йому все те, що він уже бачив раніше: масові жертви, відсутність доступу до медичної допомоги, хаос і відчай. Але було дещо, що відрізнялося від гуманітарних криз в інших регіонах – це війна, а отже, завжди будуть люди, які даватимуть їй відсіч, професійні військовослужбовці та добровольці. Зустріч зі стражданнями, яких зазнавали поранені захисники, змусила керівника MOAS стрімко трансформувати й масштабувати діяльність на території України.
"Одного дня я був у стабілізаційному центрі на передовій, коли під’їхав фургон. Солдати відчинили двері, і з машини випали тіла, десяток тіл. Я був шокований. Хоча за свою кар’єру бачив уже багато різного, це було абсолютно руйнівне для мене видовище, яке довело до сліз. Я підійшов до водія цього фургона і спитав: «Чи можете ви, будь ласка, сказати мені, чому ці хлопці всі мертві?» Водій відповів, що вони загинули просто тому, що поруч не було лікаря, який би надав їм допомогу", – розповідає Крістофер Катрамбоне.
Саме цей випадок був тим переломним моментом, який показав, що масштаб трагедії вимагає значно більших зусиль, що потрібно діяти не просто активно, а й з розумінням потреб воєнного часу. Найгострішим викликом стояла обмеженість доступу до своєчасної медичної допомоги. Потрібні були медики, реанімобілі, обладнання. У надзвичайно швидкому режимі MOAS шукав донорів, партнерів, ресурси та фахівців, аби створити евакуаційні команди, здатні надавати якісну й оперативну допомогу.
Евакуація
Але порятунок цивільних був також пріоритетом, який нікуди не зникнув. Тож згодом організація розгорнула мережу мобільних медичних пунктів, щоб підтримувати цивільне населення у віддалених районах, де медична інфраструктура була зруйнована або недоступна, зокрема на деокупованих територіях. Паралельно MOAS започаткували навчання українських військових і цивільних тактичній медицині, щоб поширювати навички порятунку життя й забезпечити довгострокову стійкість суспільства.
Реанімація на колесах
За чотири роки повномасштабної війни на рахунку лікарських бригад організації вже понад 83 тис. евакуацій поранених бійців та ще 38 тис. випадків надання медичної допомоги. Під час евакуацій справу зазвичай доводиться мати з найскладнішими випадками – "жовтими" або "червоними" пацієнтами, що потребують невідкладної допомоги й навіть не завжди є транспортабельними. У багатьох випадках лише MOAS береться за таких поранених, адже медики організації мають необхідні компетенції та всі технічні можливості для порятунку. У кожному екіпажі обов’язково працює лікар-анестезіолог, який має досвід роботи в умовах критичних станів, – це відрізняє MOAS від більшості служб "швидкої" допомоги, де переважають фельдшерські бригади, і відповідає "золотому стандарту медичної евакуації".
"Ми ретельно добираємо персонал за високими вимогами до рівня кваліфікації, що дозволило створити ідеальне формування з доведеною ефективністю. MOAS є найбільшим роботодавцем для анестезіологів у країні. Організація дбає про професійний розвиток та підвищення кваліфікації співробітників, забезпечуючи їхнє навчання шляхом проходження тренінгів з тактичної медицини (ТССС), курсів фахової підготовки, участі у наукових конференціях тощо", – зазначає Крістофер Катрамбоне.
Щодо матеріально-технічного забезпечення, то MOAS має сучасний автопарк з 51 автівки, зокрема службового транспорту та реанімобілів, технічно оснащених усім необхідним для збереження здоров’я та порятунку життя.
Автопарк
Кожен з реанімобілів MOAS оснащений відповідно до усіх стандартів і медико-технічних вимог до обладнання, необхідного при наданні реанімаційної допомоги в критичних станах.
Реанімобілі MOAS мають у медичному салоні повний набір необхідного устаткування від кращих світових виробників, зокрема апарати ШВЛ Drager Oxylog (2000, 2000+, 3000, 3000+) та Vingmed ViCare, монітори пацієнтів Philips, Corpuls, Zoll X Series, Vingmed ViCare, перфузори B.Braun Space, Alaris TIVA, Injectomat Agilia; аспіратори LSU, дефібрилятори Biphasic та ін. Тобто кожен реанімобіль – це фактично відділення інтенсивної терапії на колесах. Це дозволяє моніторити стан пораненого, проводити ефективне знеболення, підтримувати дихання і фактично надавати якісну медичну допомогу уже під час перевезення.
Реанімобіль
Все це в сумі дає дуже гарний ефект: показник збереження життя під час евакуації реанімобілями MOAS становить понад 95%, що відповідає найвищим стандартам НАТО. Поранених успішно транспортують як на короткі, так і на довгі дистанції.
"Безпосередньо під час перевезення ми ніколи не втрачали жодного солдата в нашій машині «швидкої» допомоги, жодного. Тож це справді диво, чесно кажучи, але це також професіоналізм. Це той здобуток, якого ми не можемо втратити", – наголошує Крістофер Катрамбоне.
Від організації, про яку ніхто не чув, до офіційної інтеграції в медичну систему України
Сьогодні у команді працюють українські фахівці, але так було не завжди. На початку організація складалася виключно з іноземних спеціалістів: лікарів та парамедиків з країн ЄС, Британії, Америки. Люди з різних куточків світу прибували в маленький готель у місті Мукачево, проходили навчання і відправлялися на допомогу тим українським підрозділам, які знали про MOAS. Така співпраця була непростою через мовний бар’єр, різницю в протоколах надання допомоги, відмінності в підходах до роботи в умовах бойових дій – усе це створювало додаткові перешкоди у роботі. Водночас українські фахівці в перші місяці з осторогою ставилися до організації, не розуміючи, чим вона взагалі займається.
"Всі, кого я зміг найняти серед українців, це 20 людей-водіїв. Але не парамедиків, не лікарів. Вони питали: «Що, MOAS? Це хто взагалі?» Дехто шукав нас через інтернет і знаходив, що ми рятуємо людей на морі. І все, ніхто не хотів мати справу.
Багато хороших фахівців також були налякані, не хотіли мати справу з чимось, що пов’язане із війною. Десь за шість-вісім місяців ситуація нарешті почала змінюватися. Українські медики почали долучатися до нашої команди, і ми зробили акцент на їхньому донавчанні. Ми організували спеціальні тренінги з тактичної медицини, а також навчання протоколів евакуації. Це дозволило сформувати професійні українські команди, які сьогодні працюють ефективно й автономно", – розповідає керівник MOAS.
Багато хороших фахівців також були налякані, не хотіли мати справу з чимось, що пов’язане із війною. Десь за шість-вісім місяців ситуація нарешті почала змінюватися. Українські медики почали долучатися до нашої команди, і ми зробили акцент на їхньому донавчанні. Ми організували спеціальні тренінги з тактичної медицини, а також навчання протоколів евакуації. Це дозволило сформувати професійні українські команди, які сьогодні працюють ефективно й автономно", – розповідає керівник MOAS.
На четвертому році війни MOAS не лише впізнають усі, хто пов’язаний із бойовою медициною, фахівці організації офіційно інтегровані в українську систему охорони здоров’я. Вони увійшли до складу відокремленого підрозділу Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф і залучені до виконання прицільної евакуації пацієнтів. Організація на засадах офіційних договорів співпрацює із Міністерством оборони України, Службою безпеки України та окремими військовими частинами.
Організація на засадах офіційних договорів співпрацює із Міністерством оборони України, Службою безпеки України та окремими військовими частинами
Рівень складності роботи команд MOAS вимірюється не лише у тяжкості станів пацієнтів. Іноді їм доводиться мати справу з евакуацією і легко поранених бійців, яких могло б доставити до медичного пункту навіть звичайне таксі. Це – так звані зелені пацієнти, стан яких не викликає жодного занепокоєння та, звісно, не вимагає використання всього того коштовного обладнання, яке є в екіпажах MOAS. Проблема тут не в тяжкості поранення, а в умовах, в яких опинився боєць: інтенсивні обстріли противника, під які жодна інша медична евакуація потрапляти не хоче. Команди MOAS беруться за це, зазначає Крістофер Катрамбоне, бо хтось же мусить робити цю роботу, якою б ризикованою вона не була.
MOAS працюватиме в Україні, допоки військові не повернуться до своїх сімей
Медичні команди MOAS успішно працюють уже чотири роки поспіль, і Крістофер Катрамбоне зізнається, що працює весь цей час разом з ними, без відпусток. Він має намір продовжувати до того часу, поки війна проти України не закінчиться.
Вдячність Крістофу від врятованого
"Звісно, я не завжди на передовій. Я не медик. Але моя гуманітарна кар’єра протягом останніх 12 років – це боротьба за життя і за виживання. Здається, що по суті все, що я роблю, це їжджу на передову, стрибаю в машини та наші «швидкі», сиджу там і дивлюся на поранених. Це викликає сльози, бо ти бачиш молодь і те, що в них забрали. Їхнє тіло розривають безпілотники або обстріли, і ти розумієш, що їхнє життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Люди іноді питають: ну то що ти робиш у тих «швидких»? Я відповідаю, що молюся за поранених. У мене більше нічого немає", – каже Крістофер Катрамбоне.
У таких моментах він знаходить мотивацію продовжувати роботу: шукати фінансування, переконувати донорів надавати допомогу. Всі потужності для гуманітарної місії протягом часу великої війни переважно забезпечуються коштом іноземних донорів, фокус уваги яких змістився з війни в Україні, – донорська підтримка суттєво скоротилася, адже ніхто не очікував, що війна буде такою тривалою. Час від часу виникають труднощі з фінансовим забезпеченням, і організація змушена долати їх власними силами, шукаючи нових партнерів і джерела допомоги.
"Наразі команда MOAS має низку критичних потреб, без яких неможливо підтримувати стабільність та ефективність роботи", – наголошує Крістофер Катрамбоне.
Найперше – це паливо: щомісяця витрачається величезна кількість пального, адже реанімобілі щодня долають сотні кілометрів зруйнованими дорогами. Автопарк працює на межі можливостей, загальний пробіг одного авто станом на сьогодні сягає 300–600, а в окремих випадках 800 тисяч кілометрів, що вимагає постійного сервісного обслуговування та термінового оновлення техніки.
Реанімобіль
Важливим є також забезпечення засобами безпеки та зв’язку – системами раннього виявлення дронів, засобами радіоелектронної боротьби та іншими технологіями, які дозволяють захистити екіпажі та пацієнтів на прифронтовій території. Не менш гостро стоїть питання медичного обладнання та витратних матеріалів: апарати, медикаменти, перев’язувальні матеріали, кисневі системи – усе це постійно потребує поповнення.
Але як би складно не було, MOAS продовжуватиме свою надскладну місію, гарантуючи, що солдати возз’єднаються зі своїми родинами: дружинами, матерями, дітьми.
"Моя головна мотивація тут полягає в тому, щоб повернути їх до їхніх родин. Це щось на зразок універсальної мети… Давайте збережемо наші сім’ї разом. Давайте збережемо країну. Тільки так ми дамо країні шанс відбудуватися після війни, – розмірковує керівник MOAS. – Нещодавно я гуляв парком і побачив солдата. Йому ампутували руку та одну ногу. Він йшов, а поруч була його дружина, і його маленька донька йшла за батьками. Я просто почав плакати, намагаючись приховати це, щоб він мене не бачив. Але для мене це було так емоційно, бо це і є те, що змушує працювати далі".
©2000-2026, Українська правда. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Українську правду" не нижче третього абзацу.
Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на "Інтерфакс-Україна", суворо забороняється.Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.
Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.
Матеріали з плашкою ОГЛЯД можуть містити рекламу.
Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-02280.
ТОВ "УП Медіа Плюс". Усі права захищені.
Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на "Інтерфакс-Україна", суворо забороняється.Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.
Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.
Матеріали з плашкою ОГЛЯД можуть містити рекламу.
Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-02280.
ТОВ "УП Медіа Плюс". Усі права захищені.