"Тебе не видно, але ти маєш відчуття таємного лідерства": якою була режисерка Кіра Муратова
СПЕЦПРОЄКТ
16 грудня 2025
"Я тішу себе надією, що буду подобатися невеликій кількості людей, але завжди", – розповідала про себе режисерка та сценаристка Кіра Муратова. Її називали складною, дивною, надто чесною. Вона не намагалася сподобатися ні глядачам, ні цензорам, ні вимогам будь-кого, крім своїх власних.
Що означає сила, коли ти жінка у світі, який не хоче тебе чути? Для Муратової це було шляхом впертості залишатися собою, коли все навколо спонукало піддатися й грати за правилами.
У березні 2026 року "Українська правда" втретє відзначатиме видатних українок премією "УП 100: Сила жінок by LOVARE". Перед цим у межах спільного з партнером LOVARE спецпроєкту ми хочемо розповісти історії героїнь, які надихають, діляться досвідом, долають виклики та творять зміни у своїх спільнотах – іноді ціною свого життя.
І Кіра Муратова – серед таких жінок. Вона ламала систему зсередини й створювала свій власний всесвіт.
Її фільми говорили інтонацією, яку радянська культура не розуміла. Вона оповідала про жіночу самостійність, несамостійність та залежності, емоційну надлишковість, дивність – усе те, що не вкладалося в уніфікований образ "радянської людини".
Її не забороняли відкрито, але обмежували постійно – фільми клали "на полицю", сценарії правили, прем’єри переносили. Та Муратова ніколи не відмовлялася від себе. Вона створювала кіномову, яка не мала прямих аналогів: уривчасту, музичну, іронічну. У ній героїні могли бути одночасно вразливими й жорсткими, смішними й трагічними – такими, якими жінок не дозволяли показувати.
У цьому – її сила: вона не воювала із системою, вона просто творила поза нею. І цим сама по собі ставала викликом. Як сказала режисерка одного разу, "я не хочу, щоб про мене говорили інші, я сама про себе скажу" – і це, мабуть, найточніша формула жіночої автономії у світі, який звик пояснювати жінку через когось іншого.
Життя у плинностях і випадковостях
"Взагалі, все у світі трапляється випадково. Хоча до кожної випадковости ми отримуємо ще й право вибору – можливість обрати якийсь певний випадок.
У своїй роботі я свідомо «підставляюся» випадковостям. Наприклад, коли всіх акторів уже затверджено на ролі, приходить хтось із вулиці, стукає й каже: «Я хочу грати у вас головну роль», – я не скажу, що вже всі ролі затверджені й нічого змінити неможливо. Я його впущу й поговорю, раптом він щось підкаже – щось змінить", – розповідала режисерка.
У своїй роботі я свідомо «підставляюся» випадковостям. Наприклад, коли всіх акторів уже затверджено на ролі, приходить хтось із вулиці, стукає й каже: «Я хочу грати у вас головну роль», – я не скажу, що вже всі ролі затверджені й нічого змінити неможливо. Я його впущу й поговорю, раптом він щось підкаже – щось змінить", – розповідала режисерка.
За цим принципом вона й жила власне життя. Народилася у 1934 році в місті Сороки. Тепер це територія Молдови, а раніше – Румунське королівство, де поруч жили українці, євреї, молдовани та росіяни. В її родині з мистецтвом близько не зналися. Батько був інженером, загинув під час війни, тому виховувала Кіру мати – жінка сувора, освічена та практична, за фахом лікарка та політична діячка.
Муратова одразу знала, що хоче стати режисеркою. Вона брала участь у шкільних постановках, а коли мати почала працювати в Міністерстві культури – дала маленькій Кірі пропуск, з яким дівчинка могла безплатно відвідувати кінотеатри та виставки. Сама ж Муратова була певна, що вибору працювати в кіно не робила, а рухалась радше на внутрішніх відчуттях:
"Певного моменту не було. Були сходинки, самодіяльність, інтуїтивне відчуття. Було велике задоволення – стояти за лаштунками й керувати тим, що відбувається, смикати за ниточки. Тебе не видно, ти відсутній, але присутній у тому, що відбувається на сцені. Відчуття таємного лідерства. Мене особисто може ніхто не бачити й не знати – в цьому й полягає задоволення".
Вступити з першого разу їй не вдалося. Та одразу вона знайшла вихід – вступила на філологічний факультет Московського університету, а з нього перейшла на курс режисури у ВДІКу (Всеросійського державного інституту кінематографії). Там Муратова отримала класичну радянську кіноосвіту, але майже від початку трималася осторонь від колективу та його ідей.
У той час, коли система навчала майбутніх режисерів, як правильно будувати кадр і сюжет, Муратова цікавилася іншим – як показати людину без прикрас, як зловити інтонацію, що не вписується в офіційний канон. Після навчання за розподілом вона потрапила до Одеської кіностудії, де пропрацювала більшу частину свого життя – 57 років. Там вона почала знімати свої перші фільми – "Короткі зустрічі" (1967) та "Довгі проводи" (1971).
Уже ці роботи визначили її репутацію "незручної" режисерки, адже у фільмах не було сюжетних кульмінацій, а герої не викликали співчуття.
Вольності та обмеження
"Найважчими, звісно, були ідеологічні часи – ідеологічні начальники. Я просто забула вже про них, бридкі часи в цьому плані – беззупинно показувати свій матеріал, доводити, що хотів тут щось прославити, а не спаплюжити. Тобто в моєму становленні це було найтяжче, бо я от становлюсь режисером, а мене беруть і звільняють за неправильність поглядів.
Ніякі грошові негаразди не заважають так, як заважали ідеологічні часи, коли начальники знали краще за мене, що треба робити", – розповідала режисерка.
Ніякі грошові негаразди не заважають так, як заважали ідеологічні часи, коли начальники знали краще за мене, що треба робити", – розповідала режисерка.
Її фільми забороняли, перекроювали, перемонтовували без попередження. Все доходило до того, що Муратова знімала своє ім’я з титрів й замінювала його вигаданим "Іваном Сидоровим".
Потім настала перебудова. На коротку мить вона стала популярною, але майже одразу пішла в андеграунд через відсутність творчої свободи. Про це вона теж дозволяла собі розповідати у нечисленних інтерв’ю:
"Мене іноді запитують: «Ви любите гроші?» Я завжди думаю: «Вони що, ідіоти?» Звичайно, люблю! Але не більше, ніж мистецтво, а менше".
Живучи в Одесі, Муратова відмовлялася її ідеалізувати. Натомість спостерігала за життями незнайомців, локальними мистецькими об’єднаннями та незалежними митцями. Тому в її фільмах немає героїв – лише люди, які живуть у власних суперечностях, розмовляють навперебій, повторюються, зляться, мовчать. Вона також не знімала "про жінок" у традиційному сенсі, але її кіно було про жіночий спосіб бачити.
Вплив Кіри Муратової давно вийшов за межі кінематографа. Вона стала символом свободи мислення завдяки тому, що завжди лишалася послідовною. У системі, де будь-який творчий прояв мав проходити через бюрократію і штампування дозволів на покази, вона просто продовжувала робити те, що вважала правильним. Без пояснень і компромісів. Мало які її фільми отримували премії або приймали на фестивалях, і жоден не отримав широкого прокату.
Для режисерів і режисерок наступних поколінь Кіра Муратова – доказ того, що можна бути незручною, дивною, навіть незрозумілою, і все одно залишитися в історії.
Сьогодні її стрічки продовжують показувати на фестивалях у всьому світі – у Роттердамі, Локарно, Берліні. Її аналізують у кіношколах, цитують у книжках про сучасне авторське кіно.
Її приклад перегукується з премією "УП 100: Сила жінок by LOVARE": у світі, де часто доводиться підлаштовуватися під очікування інших, Муратова нагадує, що справжня сила – залишатися вірною власному голосу, створювати своє, не відмовляючись від себе.
"Іноді дивишся на людей на вулиці й думаєш: «Вони живуть, як безсмертні». А як ще їм жити? Це як у притчі – людина висить над прірвою на травинці, але при цьому з насолодою жує ягоду з сусідньої травинки. Ось це і є життя. А щойно вона цю ягоду їсти перестане, то побачить безодню. Відчує, що травинка закінчується. Адже людина знає, що помре в будь-якому разі – як би їй добре не було сьогодні. І ця глибина сумна і жахлива, людина намагається не думати про неї. Тому дуже багато поверхового мистецтва. І це правильно. Це жива тріпотлива поверхня всього.
Взагалі так і треба жити. Треба жити поверхнею. Це чудово, звісно, – зробити твір, який поведе тебе в глибину. А потім потрібно подивитися на сонечко і знову жити так, немов ти безсмертний", – говорила Кіра Муратова.
Взагалі так і треба жити. Треба жити поверхнею. Це чудово, звісно, – зробити твір, який поведе тебе в глибину. А потім потрібно подивитися на сонечко і знову жити так, немов ти безсмертний", – говорила Кіра Муратова.
©2000-2025, Українська правда. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Українську правду" не нижче третього абзацу.
Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на "Інтерфакс-Україна", суворо забороняється.
Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.
Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.
Матеріали з плашкою ОГЛЯД можуть містити рекламу.
Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-02280.
ТОВ "УП Медіа Плюс". Усі права захищені.
Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на "Інтерфакс-Україна", суворо забороняється.
Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.
Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.
Матеріали з плашкою ОГЛЯД можуть містити рекламу.
Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-02280.
ТОВ "УП Медіа Плюс". Усі права захищені.