Крізь терни до зірок.
Історія українки Софії Окуневської, яка стала першою лікаркою та докторкою медицини в Австро-Угорщині

СПЕЦПРОЄКТ
13 січня 2026
Уже століттями жінки борються за своє право мати однакові права з чоловіками. І якщо сьогодні ми вимагаємо однакових зарплат і боремося з дискримінацією молодих жінок-працівниць, які потенційно можуть піти в декрет. То колись право водити машину, здобувати освіту, ходити на вибори чи працювати на керівних посадах було для наших праматерів неосяжним бажанням.
Щоб мрія стала реальністю, тисячі жінок йшли проти системи та доводили, що вони достойні мати ті ж можливості, що й чоловіки.
"Українська правда" у березні 2026 року втретє відзначатиме видатних українок премією "УП 100: Сила жінок by LOVARE". У серії текстів від LOVARE ми розповідаємо історії непересічних жінок, які в минулому і сьогодні змінюють світ і доводять, що місце жінки – там, де вона цього захоче.
Сьогодні – ділимося історією Софії Окуневської-Морачевської, яка стала першою галичанкою, що здобула вищу освіту, стала першою докторкою медицини та розпочала лікування раку шийки матки на теренах заходу України за допомогою радію за методикою Марії Склодовської-Кюрі.
160 років тому, у травні 1865 року, коли землі Галичини належали Австро-Угорщині, а жінки не мали права здобувати вищу освіту та інтелектуально конкурувати з чоловіками, на Тернопільщині у священицькій родині народилася Софія Окуневська.
Коли Софії було п’ять років, померла її мама – і дівчину відправили на виховання до родичів Озаркевичів, де вона зростала разом з двоюрідною сестрою Наталією, яка згодом стала Кобринською (та була засновницею українського фемінізму).
Софія змалку цікавилася медициною. Можливо, прикладом для неї став її батько Атанас Окуневський, який у поважному віці наважився відмовитися від священства та вступив до Віденського університету, щоб вивчати лікарську справу. Згодом чоловік здобув ступінь доктора медицини та став повітовим лікарем.
Та на відміну від батька, Софія не мала можливостей вивчати те, що їй подобалося. Адже у ті часи дівчатам навіть не видавали атестата про закінчення школи. Складати вступні іспити дозволялося лише чоловікам. Та Софію це не зупинило.
Дівчина закінчила шість класів, проте була надзвичайно ерудованою. Додатково її освітою займалися сестра Наталя та брат Ольги Кобилянської Юліан. Він навчав Софію гри на фортепіано та латини, яку, до слова, не викладали в жіночих гімназіях, але вимагали на іспиті на зрілість. Цей екзамен дозволяв отримати атестат про закінчення гімназії, і Софія наважилася його скласти.
Щоб підтримати Окуневську, у Львівську академічну гімназію, де навчалася дівчина, прийшли Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький та Олександр Кониський. Гімназистка успішно склала іспит, але складнощі з отриманням бажаної освіти продовжилися.
На той час в Австро-Угорщині жінок не приймали до університетів, тож Софія з Наталею Кобринською поїхали на навчання до Швейцарії, у Цюрих. 
Окрім навчання на медичній спеціальності, Софія долучилася до публікації першого жіночого альманаху "Перший вінок". Там під псевдонімом Єрина Окуневська опублікувала оповідання з міського життя "Пісок. Пісок!", а також дослідження "Родинна неволя в піснях і обрядах весільних".
Софія разом зі своїми подругами Наталею Кобринською та Ольгою Кобилянською активно долучилася до розвитку жіночого руху на Галичині та Буковині.
Софія любила довгі прогулянки на природі, їздила верхи, займалася лижним спортом, ходила в гори та намагалася долучитися до інших активностей, які тоді пропагували чоловіки.
До речі, саме під час студентських років Окуневська познайомилася, а пізніше одружилася з польським шляхтичем, який підтримував українців, лікарем Вацлавом Морачевським. Згодом у подружжя народилося двоє дітей – Юрій та Єва.
По закінченню університету Софія Окуневська стала першою жінкою Галичини, яка здобула вищу медичну освіту.
Здавалося б, що найскладніше позаду, але це не так. Адже у Львові Софії Окуневській-Морачевській не дозволили розпочати лікарську практику, оскільки там не визнавали "іноземних" дипломів. Тож щоб могти лікувати людей, сім’я переїхала в Чехію, у Карлові Вари. Пройшло декілька років, перш ніж Краківський університет підтвердив диплом Софії та дозволив їй працювати на території Австро-Угорщини, зокрема в Народній лічниці Львова, якою опікувався митрополит Шептицький. Там безплатно лікували бідних людей.
Окуневська-Морачевська працювала гінекологинею, і пацієнтки часто називали її "Свята Софія". Вона – одна з перших лікарок на заході України, започаткувала лікування жіночої онкології, зокрема раку шийки матки, радієм за методикою Марії Склодовської-Кюрі. 
Також Софія Окуневська-Морачевська видрукувала докторську дисертацію – про зміни в крові під впливом анемії, а опісля здобула ступінь доктора медицини.
Разом зі своїм двоюрідним братом Євгеном Озаркевичем Софія створила словник української медичної термінології, заснувала школу акушерів-гінекологів та курси для сестер милосердя. Також їй належить розробка методики для підготовки медичного персоналу.
Здавалося б, нарешті у Софії щасливе життя, але розпочався 1914 рік – Перша світова війна – і лікарка добровільно пішла надавати медичну допомогу в табори для постраждалих українців. По закінченні війни на жінку чекав ще один удар – Софія дізналася, що чоловік їй зраджував. Подружжя одразу розлучилося, і лікарка продовжила працювати в медустановах.
Та через декілька місяців трапилася непоправна втрата – молодша донька Єва закінчила життя самогубством.
Матері знадобився цілий рік, щоб повернутися до звичного життя. Єдиною розрадою для жінки стали син Юрій та внучка Софія, яку назвали на честь бабусі. Але жити з сім’єю сина Софія не хотіла, тож останні місяці лікарка провела сама. Померла Окуневська-Морачевська від розриву апендикса у віці 60 років.
Сьогодні на честь Софії Окуневської-Морачевської названо декілька вулиць в Україні, а також її ім’я носить пластовий курінь у Відні.

Хоч життєвий шлях лікарки був тернистим, жінка змогла довести, що, попри труднощі, варто до останнього боротися за свої права та правду. Адже саме перемога однієї може освітити шлях сотням тисяч наступних жінок.
Також читайте історії загиблої бойової медикині "Госпітальєрів" Ірини Цибух, видатної режисерки Кіри Муратової та розмову з радіобіологинею Оленою Паренюк.
©2000-2026, Українська правда. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Українську правду" не нижче третього абзацу.

Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на "Інтерфакс-Україна", суворо забороняється.

Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.

Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.

Матеріали з плашкою ОГЛЯД можуть містити рекламу.

Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.

Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-02280.

‍ТОВ "УП Медіа Плюс". Усі права захищені.