Социальный психолог Вадим Васютинский: То​​, что Тимошенко проиграла Януковичу - хорошо для общества

Вторник, 2 октября 2012, 11:22

Рівно за місяць в Україні відбудуться вибори до парламенту. Як і завжди, кандидати в депутати влаштували масову атаку на свідомість українців. Рекламні ролики у телевізорі по черзі зомбують людей то "покращенням" від влади, то обіцянками зупинити це покращення від опозиції.

Вулиці міст завішані білбордами з часто невідомими обличчями мажоритарників, а їхні гасла можуть сперечатися між собою за найбільш абсурдне.

"Українська правда" вирішила дізнатися, як ці та інші технології впливають на суспільство з психологічної точки зору, і на що саме орієнтуються виборці у своїх симпатіях.

Для цього ми звернулися до Вадима Васютинського, доктора психологічних наук, професора, завідувача лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України.

Він розповів, на кого спрямована "технологія пайків", чи готові виборці продати свій голос, а також змалював психологічні портрети провідних кандидатів.

АГІТАЦІЯ "ГРЕЧКОЮ" НЕ СПРАЦЬОВУЄ, УКРАЇНЦІ ГОЛОСУЮТЬ "ЗА СВОЇХ"

- На цих виборах спалахнула справжня епідемія з роздачі продпайків кандидатами в депутати. Складається враження, що раніше така агітація викликала у людей відразу, а тепер, навпаки, вони чекають на якусь подачку від кандидата. З чим це пов’язано?

- Така споживацька модель стосунків існувала завжди, просто про неї зараз, через брак яскравіших подій, багато говорять. Вона, як багато що в нашому суспільстві, утратила наліт аморальності, її сприймають як майже нормальну.

Якщо колись продати свій голос – це було щось ганебне і безчесне, то зараз це вже ніби й нестрашно. Чому б ні, якщо з цих депутатів все одно ніякої користі нема.

Однак говорити про масовий продаж голосів не можна: більшість респондентів у соцопитуваннях заявляє, що не продасть свого голосу. Крім того, немає якоїсь розгалуженої й відкритої системи продажу голосів. От якби десь стояли намети, де можна продати голос, то, гадаю, зголосилося б відсотків із 10.

- Нещодавно в інтернеті дуже популярним було відео, на якому мешканці Маріуполя билися за безкоштовні парасольки від Партії регіонів. Здається, що люди не можуть іншим способом виплюхнути свою агресію, спрямовану на політиків...

- Я думаю, це щось таке загальнолюдське – отримати на дурняка якусь корисну річ, та ще й коли маєш на це час і натхнення. Коли є багато людей, які на щось претендують, то агресія вихлюпується закономірно. З’являється азарт, люди ніби втягуються в гру емоцій і нервів. Я категорично не згоден, що це така собі маріупольська особливість, точнісінько те саме могло бути у Львові, Одесі, де завгодно.

- Чи можна вважати вдалою таку агітацію, коли удар спрямовується на основні потреби людини, інстинкти?

- Ні, вона майже не спрацьовує, хоча б через те, що навряд чи йдеться саме про основні потреби. Я взагалі невисоко оцінюю політтехнології, які тепер застосовуються. Оскільки наше суспільство дуже політизоване й поляризоване, то переманити тих, хто голосуватиме за опонентів, майже неможливо.

Бо, скажімо, які парасольки треба роздавати в Маріуполі, щоб його мешканці проголосували за Тимошенко, а у Львові – щоб за комуністів?

Узагалі головний чинник формування симпатій українців на виборах – регіональний. Колись ми провели дослідження причин того, як голосують українці, і перемогла відповідь "Як люди, так і я". Наприклад, у Тернопільській області соромно зізнатися, що голосуєш за Партію регіонів, а в Донецькій – за "Батьківщину". У цьому відношенні цікавішою й демократичнішою є Центральна Україна, де настрої не настільки полярні.

Із психологічного погляду голосування за "своїх" – не проста інертність громадян, а почасти бажання переконати самих себе в тому, що вони зробили таки правильний вибір. Їм важко відмовитися від нього, попри те, що їхні кандидати не виконали обіцянок.

Тому політтехнології "пайків" справляють певний ефект лише на тих, хто не визначився. Вони ніби підштовхують громадян у певному напрямі, але парадокс полягає в тому, що більшість цих людей потім не піде на вибори.

ЯЦЕНЮК СТРАЖДАЄ "ІНТЕЛІГЕНТСЬКОЮ НЕВРОТИЧНІСТЮ", А КЛИЧКУ БРАКУЄ ІНТЕЛЕКТУ

- Чи могли б ви охарактеризувати з психологічної точки зору головних фігур на цих виборах і як вони сприймаються у суспільстві. Що б ви могли сказати про Яценюка, його психологічний портрет?

- Коли Яценюк був не на перших ролях у політиці, він справляв позитивніше враження – молодого освіченого, розумного політика. Коли ж вийшов у лідери, стала помітною його інтелігентська невротичність.

Яценюк – явно не сильний лідер, а тому виникає питання, за рахунок чого він виходить на перші ролі – грошей, інтриг, протекції? Це викликає настороженість.

А його намагання відігравати роль упевненого в собі лідера, яким він не є, викликає іронію. Яценюк має трохи смішний вигляд, коли виходить на трибуну і погрожує: "Ми щось таке зробимо, людей виведемо!". Усе це сприймається радше як свідчення слабкості.

- Що взагалі можна сказати про поведінку опозиції, наскільки вона ефективна?

- Поведінка опозиціонерів часто нагадує поведінку примхливої дитини, яка каже: "А я хочу, щоб було так". Вони багато обіцяють, але, на жаль, із цього виходить пшик за пшиком. Цим вони демонструють свою неефективність, бо не можна постійно обіцяти нереальних речей. Не треба імітувати Майдан, а треба реально прораховувати свої дії і не кидатися з шаблею на танк.

- Чи не сприймаються дії опозиції у суспільстві танцем на кістках Тимошенко?

- Мабуть, є частка правди в думці, що вони не дуже й хочуть, аби Тимошенко вийшла в’язниці. Тепер вони почуваються більш незалежними, адже Тимошенко – лідер авторитарний. Але не думаю, що така думка сильно турбує масову свідомість. Усе-таки опозицію насамперед пов’язують із Тимошенко.

- Як би ви охарактеризували з психологічної точки зору Віталія Кличка, який, очевидно, теж грає на очікуваннях суспільства на нових лідерів?

- Цей кандидат сам по собі симпатичний, харизматичний, але, відверто кажучи, йому бракує інтелектуального рівня. Він намагається говорити розумними фразами, але відчувається, що особливої глибини там нема.

Можу припустити, що Кличко справді бажає діяти чесно, наскільки це можливо в нашій політиці. На це також є величезний запит. Він подає сигнал і патріотично налаштованим виборцям: другим номером його списку є письменниця Матіос. Але виникає вічна проблема: а хто ж там далі? А далі практично немає яскравих, відомих, позитивно сприйманих осіб.

Оскільки Кличко позиціонує свою партію як нову політичну силу, то посилюється увага до цих його хлопців і дівчат, а їх ніби й нема. І як виборці мають повірити в те, що ці люди не стануть тушками? Як Кличко може це гарантувати? Не буде ж він бити їм пики.

КОРОЛЕВСЬКА – БЕЗБАРВНА, А "РЕГІОНИ" БОЯТЬСЯ ВТРАТИТИ ВЛАДУ

Яке враження складає Наталя Королевська? Очевидно, що вона витратила багато грошей на впізнаваність своєї фігури, однак постає питання, який смисл стоїть за цими картинками

- Королевська дійсно рекламує себе гарними картинками, але коли вона реально з’являється і починає самостійно щось говорити, одразу стає зрозуміло, наскільки вона банальна й безбарвна. Тому технологи, мабуть, хочуть її прикрити яскравими ефектами.

Проте сама поява Королевської, як і низки інших політиків на попередніх виборах, – це результат дуже великого запиту суспільства на нову політичну силу. Такі очікування мають понад 60% населення.

Спочатку Королевська експлуатувала тему своєї схожості з Тимошенко, але зараз вона ослабла. Люди бачать, що Тимошенко жодних сигналів їй не подає, натомість є відчуття, що її кандидатуру підтримують провладні ЗМІ, і її популярність не зростає.

Як ви вважаєте, з чим пов’язана така агресивність Партії регіонів, яка потужно зачищає електоральне поле від конкурентів? Наскільки це пов’язане зі страхом втратити владу?

- Головна причина очевидна – бажання втриматися при владі. І коли це бажання наражається на небезпеку, коли влада нібито вислизає з рук, хочеться прихопити її якомога більше, із запасом.

У принципі будь-яка влада діє так само. І тут важливим є інше: ці люди не почуваються поганими, недемократичними. Навпаки, вони так бачать цей світ і себе в ньому, їм здається, що діють вони адекватно. Та й чимала частина виборців – "ядерний електорат" чинної влади – має таке саме уявлення про неї.

А те, що помаранчева частина суспільства розцінює її як недемократичну – це не лише тому, що вона справді недемократична, а й тому, що непомаранчева.

- Чому, на вашу думку, у суспільстві зберігається досить висока довіра до комуністів? Їхня реклама, попри абсурдність гасел, вважається на сьогодні однією з найефективніших

- Дійсно, зараз спостерігається тенденція до зростання авторитету комуністів. По-перше, це пояснюється тим, що до них повернулася частина електорату Партії регіонів.

Той факт, що самі комуністи перебувають при владі, їхніх виборців не дуже розчаровує, адже цілком очевидно, що вони не керують країною, а лише допомогли Партії регіонів прийти до влади. Комуністи, зрештою, і не голосують за явно антисоціальні закони.

Можна запитати, що об’єднує, наприклад, комуністів, олігархів і вірян Московського патріархату? В основі лежить панросійський чинник, а трохи ближче до поверхні – спільна антипомаранчева позиція.

Тому немає нічого дивного, що відповідно налаштовані люди голосують за них. Тим більше, що в передвиборний період і під час самих виборів посилюється політико-ідеологічний чинник, який переважає над економічним: громадяни більше орієнтуються на мову, геополітичну ситуацію, вибір між Росією і Європою, бо ці речі очевидніші, на них легше орієнтуватися.

ЯНУКОВИЧ – ПСИХОЛОГІЧНО СЛАБКИЙ, А ТИМОШЕНКО ЛИШЕ Б ДОБИЛА ПОМАРАНЧЕВУ ІДЕЮ

- Чи могли б ви охарактеризувати Януковича з психологічної точки зору? Здається, що він публічно демонструє ті якості, яких йому найбільше бракує – впевненість, жорсткість, сила

- Кожна публічна людина показує себе інакшою, ніж вона є насправді. У випадку з Януковичем простежується, що він намагається вдавати із себе хорошого в його розумінні президента. Але водночас хоче показувати риси, яких йому насправді бракує – кмітливості, ерудиції, легкості в спілкуванні.

Водночас Янукович намагається вдавати із себе рішучу людину, якої всі мають трохи побоюватися. Але здається, що розмови про те, ніби він "вибивав комусь зуби", є надуманими. Янукович не справляє враження внутрішньо сильної людини. Навпаки, схоже, що він вельми невпевнений у собі.

За теорією Адлера, один із найсолодших засобів заспокоїти свою невпевненість – це здобути владу над іншими людьми. Думаю, для Януковича це дуже сильний мотив. Таке враження, що він не може натішитися з того, що став президентом.

У принципі можна було б простити Януковичу цю слабкість, якби в інших рисах він був на президентському рівні. Але видно, що він і сам оцінює себе невисоко, його дії часом видаються геть безпорадними.

- Як би ви охарактеризували Тимошенко? Вона могла би бути адекватним лідером для нашого суспільства?

- Не думаю, Тимошенко занадто "ліва". В економіці вона волюнтаристка, у неї не було розуміння суті ринкових відносин, було натомість бажання взяти все на себе. Так можна керувати бригадою в колгоспі, але не державою.

- Як ви думаєте, якби вона стала президентом, вона була б діяла так само жорстко, як зараз Янукович, чи ні?

- Я голосував за Тимошенко, але думаю, що це навіть добре для суспільства, що вона програла. Бо якби виграла, то відбулися б дві речі. По-перше, Янукович знову залишився б без влади, і далі побутувала б думка, що якби він переміг, то було б краще. Тепер же всі побачили, як воно насправді.

По-друге, я не вірю, що Тимошенко провела б реформи і вивела країну з кризи. Тому якби вона стала президентом, це остаточно добило б помаранчеву ідею: спершу Ющенко не впорався, а потім і Тимошенко.

А тепер ми маємо світлий образ мучениці - кажу це без іронії, бо вважаю, що її засуджено несправедливо, а тоді б мали образ недолугого президента, який не справляється зі своїми функціями.

Але знову постає питання: що далі, за кого голосувати? Ми належимо до перехідних суспільств, яким потрібен сильний одноосібний лідер, принаймні на наступні 10-20 років.

Суспільство поділене навпіл, і якщо не буде сильного президента - рішучого й відповідального, а не тупого диктатора, воно весь час розхитуватиметься. Тільки згодом можна буде перейти до менш виразної одноосібної влади.

Але, на жаль, зараз не маємо президента, який би задовольняв і Схід, і Захід. Жодна з основних політичних сил не відчуває інтересів і потреб протилежної сторони.

- Влада все більше посилює наступ на права громадян. Чи можна прогнозувати, що цей "каток" спровокує соціальні вибухи в найближчому майбутньому?

- В історії є дуже різні виходи з цієї ситуації. Бувало, що жорсткі дії влади призводили до соціальних вибухів, а бувало – до упокорення суспільства. Боюся, що ми йдемо другим шляхом, хоча й перший шлях мене як психолога не спокушає.

Після Майдану і розчарування в помаранчевій владі наше суспільство дуже знесилене. Крім того, дедалі очевидніше, що воно незріле, ще з радянських часів депривоване, "погано виховане".

Тому, оскільки ця влада ще не розстрілює, то багато хто думає приблизно так: "воно ніби й не годиться, але нехай уже буде так, аби не гірше".

І можна сказати, що ступінь реальної готовності щось робити, виявляти солідарність, попри незадоволення владою, не дуже високий.

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде