В поисках избирательного Грааля

В Україні триває найбільш загадкова і засекречена з усіх реформ – реформа виборчого законодавства. Ані громадськості, ані експертам достеменно не відомо, де готується документ і хто над ним працює.

Зміст документу – його деталі, особливості, нововведення – стають надбанням громадськості завдяки куцим і фрагментарним повідомленням міністра юстиції Олександра Лавриновича.

І це, зважте, у той час, коли завершення роботи над проектом анонсують на кінець весни.

Більше того, деякі з депутатів Партії регіонів впевнені, що до кінця поточної парламентської сесії цей проект буде навіть проголосований. Так це чи ні – невдовзі дізнаємось.

Виборча реформа у демократичній країні справа непересічна і ажіотажна. Тим більше, якщо ця реформа передбачає зміну системи виборів. Це пояснюється декількома обставинами.

По-перше, у демократичних країнах кожні наступні вибори самі по собі не можуть бути достатнім аргументом або підставою для зміни виборчої системи.

По-друге, реформа виборчої системи у демократіях часто є наслідком не міжпартійних домовленостей, а громадських ініціатив.

По-третє, у демократичних країнах доля подібних реформ зазвичай вирішується на референдумах.

Звісно, все це не означає, що у демократіях не змінюють виборчих систем або, принаймні, не роблять таких спроб. Просто у них, на відміну від України, такі зміни і спроби вимагають дещо більше часу і передбачають значно активніше залучення не лише національних експертних середовищ, наукових кіл, журналістів, але й громадян.

І все це – незалежно від того, яку систему виборів хочуть замінити якою і хто виступає ініціатором такої зміни – уряд, опозиція, науковий інститут чи громадська ініціатива. Найкраще це продемонструвати на декількох прикладах.

У Великобританії 5 травня 2011 року відбудеться референдум з приводу зміни виборчої системи, за якою обирається нижня палата британського парламенту.

Рішення щодо проведення референдуму стало однією з ключових умов, яку ліберальні демократи висунули консерваторам під час коаліційних переговорів після виборів 2010 року.

Через місяць британцям доведеться відповісти на запитання у бюлетені: "Чи бажаєте ви, щоб Об’єднане Королівство прийняло систему "альтернативного голосу" (alternative vote) замість теперішньої "мажоритарної системи відносної більшості" (first past the post) при обранні членів парламенту в Палату Представників?".

Не зупиняючись на аналізі переваг і недоліків кожної з цих виборчих систем, розглянемо загальний контекст, на тлі якого відбувається підготовка до референдуму.

Було б помилкою вважати, що у порядку денному британської політики питання виборчої реформи з’явилось рік тому.

Якщо бути точним, то проблема реформи британської виборчої системи піднімається ще з 1884 року – з часу заснування "Товариства виборчої реформи", яке усі ці 125 років відстоює ідею переходу до так званої "системи єдиного перехідного голосу" (Single transferable vote).

В сучасній історії найближчим до реалізації виборчої реформи був уряд Тоні Блера, який у 1997 році створив комісію під керівництвом ліберал-демократа Роя Дженкінса. Через рік комісія запропонувала проект, в основу якого було покладено систему "альтернативного голосу" з елементами пропорційного представництва ("AV+"). Однак тоді це питання так і не вдалось винести на референдум.

Сьогодні референдум є реальністю. Реальністю, в якій бере участь кожен, хто має таке бажання. Виборчою комісією було зареєстровано дві ініціативні групи – "NOtoAV" та "Yes! To Fairer Votes", які, відповідно, ведуть свої кампанії "проти" та за" зміну виборчої системи.

Для ведення роз’яснювально-агітаційної роботи цим групам було надано громадський грант у розмірі 380 тисяч фунтів стерлінгів кожній, ефірний час на телебаченні та радіо, публічні місця для ведення кампанії, а також можливість безкоштовної поштової доставки агітаційних матеріалів.

Також кожен охочий в цілях підтримки може перерахувати кошти на рахунки цих ініціатив. Так, до прикладу, "Yes! To Fairer Votes" станом на середину лютого зібрала 2 мільйони фунтів стерлінгів, 95% з яких надійшли від двох донорів – "Electoral Reform Society" та "Joseph Rowntree Reform Trust".

Окрім цих громадських ініціатив активну участь у кампанії беруть і політичні партії – парламентські і позапарламентські, загальнонаціональні і регіональні. На офіційних вебсайтах декількох десятків партій присутні спеціальні розділи, присвячені позиції партії щодо травневого референдуму.

Незважаючи на те, що багато партій підтримують реформу, мотиви їхньої підтримки суттєво відрізняються.

Одні виступають "за", бо вважають, що зміна виборчої системи позитивно вплине на їхні шанси здобути представницькі мандати. Інші розглядають реформу у якості сполучної ланки, яка наближує прийняття системи "єдиного перехідного голосу". Ще інші використовують участь у кампанії як хорошу можливість нагадати чи заявити про себе.

Компанію політичним партіям у дискусії щодо реформи складають також спеціалізовані і професійні організації – групи з політичного реформування, профспілки, газети, мозкові центри.

На боці реформи виступають такі видання як The Financial Times, The Guardian, The Independent, кожна з яких у редакційній статті засвідчила свою позицію.

Загалом, участь у дискусії щодо референдуму і реформи беруть екологічні активісти, релігійні діячі, музиканти, актори, комедіанти, письменники і так далі.

На окрему увагу заслуговує робота Виборчої Комісії (ВК), яка адмініструє процес підготовки і проведення референдуму.

На офіційному вебсайті ВК www.electoralcommission.org.uk знайдете відповідь на будь-яке запитання, що стосується референдуму – починаючи з детальних пояснень усіх правил і технічних процедур, інформації щодо фінансових витрат і їх обмежень, закінчуючи електронними зразками різноманітних буклетів і плакатів, а також креативними і цікавими промо-роликами.

На одному з них анімаційний персонаж пояснює і демонструє (www.aboutmyvote.co.uk/referendum_2011.aspx) відмінності між двома виборчими системами, між якими британцям доведеться обирати.

Важливою умовою в роботі ВК є зворотний зв'язок між Комісією і громадянами. Для того, щоб зрозуміти на якому рівні відбувається така комунікація достатньо ознайомитись із документом, на 23 сторінках якого спеціалізовані та професійні організації вносять свої пропозиції щодо адекватності формулювання питання референдуму.

Серед цих організацій – "Асоціація виборчих адміністраторів", міжнародна асоціація за спрощену мову у законодавстві "Зрозумілість", "Неповносправна дія", "Рада Шотландії з питань виборчого менеджменту", "Уельська рада сліпих", "Уельська мовна Рада".

Громадська думка з приводу зміни виборчої системи акуратно відслідковується соціологічними службами. За результатами досліджень авторитетної YouGov з середини червня до середини серпня 2010 року більшість з тих британців, хто планував взяти участь у референдумі, проголосували б "за" зміну виборчої системи.

З кінця минулого літа до лютого 2011 року більшість респондентів висловлювалась за збереження діючої системи виборів. Станом на 1 березня ситуація вирівнялась – 33% підтримують реформу, 30% – не підтримують, 6% – не братимуть участі і 30% – не визначились з відповіддю.

Загалом травневе свято демократії обійдеться британській скарбниці у 82 мільйони фунтів стерлінгів.

Очевидно, що українські механізми проведення реформи виборчої системи, м’яко кажучи, відрізняються від британських. На Туманному Альбіоні подібні речі неможливо задумати і зреалізувати під килимом або за ширмою, а урядова підтримка чи не підтримка реформи не є визначальним фактором у процесі її прийняття чи відхилення.

Чи можете ви собі уявити ситуацію, за якої ключову роль у виборчій реформі в Україні сьогодні б відігравала Центральна виборча комісія на чолі з Володимиром Шаповалом, а не Міністерство юстиції Лавриновича? Вибір системи виборів здійснювався б на альтернативній основі, а не за бажанням президента?

На паритетних умовах проходили б кампанії "за" та "проти" реформи? Принаймні кожна десята з майже двохсот політичних партій, зареєстрованих в Україні, чітко, зрозуміло і аргументовано висловила б свою позицію щодо реформи?

Впливові загальнонаціональні видання зробили б свій вибір на користь певної системи виборів і послідовно дотримувались цієї позиції?

ЦВК б не тільки займалась друкуванням бюлетенів, зборами керівників виборчих комісій у Києві, реєстрацією міжнародних спостерігачів, тощо, але й проводила б належну і ефективну роз’яснювальну роботу серед виборців з приводу особливостей і потенційних наслідків від застосування тієї чи іншої моделі виборчої системи?

Більше того, прислухалась до слушних порад і пропозицій профільних організацій, що б створювало і укорінювало традицію не тільки прямого, але й зворотного зв’язку?

Вітчизняні соціологічні служби і компанії часто і точно б вимірювали загальноукраїнські настрої з приводу реформи і періодично б інформували громадськість про результати своїх досліджень? Уявили? Якщо так, то вашій уяві можна лише позаздрити.

Підсумовуючи, можна сказати, що реформа виборчої системи справа однаково важлива незалежно від того, де вона відбувається – у Великобританії чи в Україні. Відмінність лише в тому, що наразі у Великобританії значно більше громадян розуміють – настільки важливу справу не варто залишати виключно на відкуп уряду чи політиків загалом.

Назар Бойко, Моніторингово-аналітична група "Цифра", спеціально для УП