Жить по-новому - значит контролировать власть

Бо немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде наяв.

Євангелія від Марка 4:22

Жити по-новому – значить мати бажання ставити запитання та домагатись відповідей на них. І така можливість є у кожного.

Закон про доступ до публічної інформації  створив законодавчі умови вільного доступу до значних масивів важливої для суспільства інформації. І дав громадянам ефективний механізм реалізації гарантованого Конституцією права на інформацію.

Сьогодні повсякчасно і звідусіль можна почути, що Україна перегорнула ще одну сторінку своєї історії і нова сторінка починається словами "Будемо жити по-новому".

Однак, декларацію придумати – не мішки тягати. Скільки декларацій і лозунгів ми вже чули, а якість життя так і не змінювалась, подекуди навіть погіршуючись.

Виникає логічне питання – яким же чином декларація починає "працювати" і відповідати реальності?

Відповідь проста: необхідно, щоб кожен – водій, військовослужбовець, студент, домогосподарка, юрист, двірник, космонавт – на своєму місці втілював ці слова в життя, в першу чергу в своє життя.

Але одного бажання жити по-новому, не достатньо. Як жити, коли не знаєш і не розумієш що відбувається навколо тебе? Чому десять років не оновлюється дитячий майданчик біля будинку, де в кожній квартирі підростають малі діти?

Чому щорічно розказують про виділення коштів на ремонт доріг, а їхня якість не покращується? Чому державні нагороди та відзнаки дають людям, про досягнення яких ніхто не чув, навіть в їх професійній сфері?

Чому комусь кажуть, що вільних земельних ділянок немає, і, в той же час, для когось їх знаходять?

Відсутність відповідей на такі питання породжує почуття несправедливості, зневіри, безвиході та насамкінець відчаю – породжує пасивне суспільство, яким легко маніпулювати.

Дехто може скептично знизати плечима: "Закон є, і що з того? Інформацію державний апарат все одно не дає". Дійсно, інформацію часто не дають, посилаючись на те, що вона службова, конфіденційна, таємна, не для оприлюднення, не для друку тощо.

Державний апарат вигадав безліч грифів, якими оперує для обмеження доступу до інформації. У відповідь на питання, за які заслуги громадянка К. отримала звання народної артистки, державні службовці стверджують, що це конфіденційна інформація з персональними даними громадянки К.

Приховування такої інформації породжує наявність заслужених без заслуг та з заслугами незаслужених.

Відтак, постає питання: що робити, коли публічна інформація не надається?

Необхідно знати підстави, за яких закон дозволяє обмежити доступ до публічної інформації.

Одним з найпроблемніших питань є обмеження інформації через надання їй статусу "Для службового користування". Нарікають, що за цим статусом можна сховати все, що держава не хоче показати, хоча закон передбачає жорсткі вимоги для закриття інформації.

По-перше, відповідно до статті 6 закону обмеження доступу до публічної інформації здійснюється при дотриманні сукупності наступних вимог "трискладовий тест":

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

По-друге, при дотриманні сукупності цих вимог інформація може бути ДСК, якщо вона:

1) міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Відповідність одному із зазначених пунктів не призводить до автоматичного віднесення інформації до службової.

Тобто інформація, що міститься у будь-якій доповідній записці, не має автоматично статус "для службового користування". Це можливо у разі, якщо застосування "трискладового тесту" засвідчило наявність підстав для обмеження доступу.

Крім того, закон унеможливлює обмеження в доступі до інформації назавжди. Інформація ДСК має надаватися, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до неї, які існували раніше.

Тобто відмова у наданні інформації буде обґрунтованою лише за умови наявності вмотивованого висновку про те, що законні підстави для обмеження у доступі до запитуваної інформації, які існували раніше, продовжують існувати на день надання відповіді на запит.

Такий обґрунтований висновок має надаватись у відповіді на запит.

Відмова у наданні публічної інформації без обґрунтування, а лише з посиланням на те, що інформація є ДСК або що колись вона була такою, –незаконна.

Вимога викладення у відмові результатів застосування "трискладового тесту", які мали наслідком надання інформації статусу ДСК, є логічною і абсолютно необхідною.

Адже, якщо спеціалісти не можуть пояснити, в чому полягає загроза від відкриття інформації, то, очевидно, що такої загрози просто не існує.

Крім того, відповідно до частини сьомої статті 6 закону обмеженню в доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Окремо необхідно звернути увагу на перелік відомостей, що становлять службову інформацію. Частими є відмови на запит, єдиною підставою в яких зазначено віднесення запитуваних відомостей до переліку.

Перелік, у разі затвердження, має складатись з абстрактних категорій інформації, яка може бути віднесена до службової, безвідносно до конкретної інформації, конкретного документа.

Тобто, по суті, йдеться про перелік категорій відомостей, які можуть бути віднесені до службової інформації.

Перелік слугує тільки орієнтиром для запитувачів щодо інформації, доступ до якої може бути обмежено, у разі якщо застосування трискладового тесту в кожному конкретному випадку надасть підстави для її обмеження.

З огляду на це, включення відомостей до переліку не може бути підставою для відмови у наданні певної інформації, а відмова у наданні інформації з посиланням виключно на перелік є грубим порушенням вимог закону.

Отже, втілення в життя декларації "жити по-новому" починається з дій кожного з нас, а дії починаються з поінформованості.

Запитуйте інформацію, а у разі неправомірної відмови звертайтесь до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини або до суду, які нададуть допомогу у відновленні порушеного права.

Ірина Кушнір, представник Уповноваженого з прав людини, спеціально для УП