Десять километров от Донецка.Записки с "Промки"

800 гривень за одне місце в машині, щоб проїхати 138 кілометрів через лінію розмежування – з Костянтинівки в окуповану Амвросіївку.

Про це я дізналася від старенької жінки, з якою ми розговорилися у потязі Київ-Костянтинівка. Жінка гостювала у дітей і онуків, які переїхали в Київ, вона ж не захотіла кидати старий будинок і лишилася в Амвросіївці. От і їздить через лінію розмежування до онуків.

На моє питання вона розповідає, що шлях лежатиме через пункти "Майорськ" і "Зайцево" й, напевно, триватиме цілий день. А я одразу згадую численні повідомлення про обстріли цих позицій, але не зважуюсь нічого про це сказати. Лише сподіваюся, що там все буде спокійно.

Інша жінка в потязі телефонувала на різні номери – шукала машину до підконтрольної бойовикам Ясинуватої, торгувалася. Збила ціну до 500 гривень за майже 60 км дороги.

У Костянтинівці біля вокзалу на вулицях стоять машини з назвами міст і містечок, що опинилися за лінією розмежування. Перед центральним виходом – маршрутки з написом "Донецьк", "Харцизьк". Коли приїжджає потяг, транспорт швидко заповнюється вщент. У задусі одна з жінок обмахується іконкою...

все фото Оксаны Коваленко, УП

Перевізники за кругленьку суму везуть людей на окуповані території.

Такі транспортники – чи не найбагатші люди в Донецькій області. На них завжди є попит і майже нема альтернативи.

Я ж рухаюсь у напрямку Авдіївки, яка розташована на нашому боці від лінії розмежування.

Якщо рухатись прямо по дорозі, можна потрапити у Донецьк, проїхавши між Ясинуватою і Авдіївкою. Десь там і "Промзона", яка з березня гримить в усіх зведеннях штабу АТО.

Туди я й прямую з необхідним для бійців обладнанням.

"Зараз тут, на "промці", не стріляють. Напевно, на тому боці до бойовиків приїхали з ОБСЄ", – пояснює тишу боєць, поки ми йдемо по вуличках неподалік від ясинуватської розв'язки в районі Авдіївки. Вдень бійці можуть трохи перевести дух і відпочити від постійних обстрілів.

"Промка" – це одне з найгарячіших місць в Донецькій області, та й взагалі в зоні АТО. Чи не кожного дня тут є поранені, іноді загиблі бійці. "Це все тому, що бойовики використовують зброю забороненого калібру", – пояснюють військові.

Позиції бойовиків і наші – впритул: відстань від 300 до 800 метрів.

Тут добре чутно мотор машини, яка рухається по трасі, підконтрольній ОРДО та неозброєним оком видно будівлі, в яких можуть сидіти бойовики. Тут по деяких стежках не ходять, а хутко перетинають, щоб не уразила куля снайпера. Тут протягом доби можна почути все "розмаїття" звуків режиму припинення вогню – від стрілецької зброї до артилерії.

Тут свої правила виживання: обережно вдивлятися, чи не лишили за ніч бойовики якихось "подарунків"; не скупчуватись в одному місці; ходити "вервечкою", а у деяких місцях – бігти швидше.

"Промка" – це невеликий район Авдіївки. Звідси до Донецька менше 10 кілометрів.

Ситуація тут загострилась у березні. Тоді сили АТО були вимушені просунутись вперед до ясинуватської розв'язки, щоб захистити Авдіївку від обстрілів.

"Ми зробили це не лише, щоб контролювати дорогу, якою пересувалися колони з технікою бойовиків. До березня по цих дачах ходили бойовики, хоча це сіра зона. Небезпека полягала в тому, що вони обстрілювали житлові квартали Авдіївки. Тому ми були вимушені їх трохи посунути назад, щоб убезпечити місто", – пояснюють військові.

Ми йдемо по звільнених від бойовиків вуличках "промки".

Тут не лише промислові ангари, а й дачі – маленькі будинки на 6 сотках. З яблунями, грушами, огірками і помідорами, клумбами квітів, бесідками виноградників. Колись влітку тут гомоніли діти, яких вивозили з міста на відпочинок.

Тепер тут порожньо.

У будівлях вибиті шибки, зруйновані дахи й стіни. Заглядаю всередину однієї з хат: кинута іграшка, домашні капці, банки чи то з цукром, чи то з манкою. На білій скатертині на столі розкидані грудки землі, які занесло ударною хвилею від вибуху важкого снаряду під вікнами. На тумбочці випотрошена аптечка – напевно, господарі нашвидкоруч збирали ліки, коли тікали.

маси найем

Жовті груші-лимонки так і не дозріли, бо снарядом бойовиків дерево рознесло – і величезна гілка з плодами лежить на землі.

Сюди день за днем прилітають нові й нові снаряди.

Ми бачили щонайменше з десяток воронок, які утворилися "стараннями" бойовиків протягом останнього тижня. Глибина кратерів – півметра-метр. Часто "подарунки" летять з житлових кварталів Донецька. Це заборонені Мінськими угодами 152 мм снаряди, запущені з САУ.

Мінські угоди у бійців "промки" – це окремий предмет для жартів. Щось на кшталт – "... вони такі ж, як Мінські угоди: ніхто їх не бачив, але вони є". Чи, наприклад, ми підходимо до стежки. Хлопці пояснюють, що вона прострілюється, тому треба бігти швидше. А потім додають жартома: "Хоча навіщо бігти, якщо ж є Мінські угоди"...

Питаю, як часто до них приїжджає ОБСЄ. "На "промку" – ніколи", – відповідають бійці. – "Їздять десь по Авдіївці, але сюди не завітали жодного разу".

Замість ОБСЄ сюди намагаються прорватися бойовики.

Кілька тижнів тому на одну з позицій зайшла ворожа ДРГ. "Це точно не були ті, з ким воюємо. Це були специ", – розповідає боєць Паша. Тоді бойовики вбили двох бійців, двоє чудом лишилися живі.

В мирному житті Паша працював у торгівлі, був супервайзером. На "промці" він стоїть на одній з передових позицій. Маючи уламок в плечі, відмовляється від госпіталізації. "Мені соромно залишати позицію і їхати у шпиталь його витягати. У хлопців є важчі поранення – руки, ноги перебиті – куди мені з уламком пхатися, коли тут гаряче? І командира не хочу підставляти", – зізнається Паша.

Війьсковий Паша

А потім з посмішкою згадує історію, від якої в мене холоне кров. "Куля снайпера влучила в короб ДШК, з якого я стріляв по їхніх позиціях. Потрапивши у короб, вона змінила траєкторію і зупинилась у мене прямо…. в кишені штанів, розірвавши гроші, перебивши ключі і картку, які там були. Від кулі в мене не було навіть і подряпини", – розповідає Паша.

Пораненими тут опікується молода дівчина Катя. В минулому волонтер, а з шостою хвилею мобілізувалася у бригаду.

Дивуюся, як така ніжна дівчина бореться за життя військових. Бійці бережуть її. Вона їх так і називає – "мої хлопці". "Її хлопці" подарували їй кошеня, яке живе з нею на "промці".

На війні до бійців завжди прибиваються кинуті звірі. На "промці" є вже ціла зграя собак з дивними для незвичного вуха кличками: Промка, Сєпар, Патрон. Бармалєй приїхав з бійцями з іншої позиції. Він досі боїться, коли починаються обстріли, і забивається у дальній кут. Тварини допомагають бійцям трохи переключитися після важких чергувань.

Старшина Дмитро, який віз мене назад на потяг, мобілізувався з 4 хвилею, відслужив, а далі лишився за контрактом. В дорозі він часто з теплом в голосі згадував дружину.

Я вагалася, а потім спитала, як же вона його відпустила на контракт. "Вона в мене сама військова, служить в моєму батальйоні, ми познайомились вже тут, в АТО. Весілля у Костянтинівці зіграли", – розповів Дмитро. Ось так і руйнуються міфи про те, що служба заважає сімейному щастю...

Кожного разу, коли у сухих зведеннях АТО наводять статистику про кількість обстрілів в напрямку Авдіївки, або просто наводять бездушні цифри поранених, – у мене перед очима спливають обличчя всіх цих хлопців, і однієї Каті, яких бачила на "промці".

Це не суха статистика, а живі люди і їхні життя.

Я дуже хочу вірити, що всі вони цілі, і всі вони повернуться.

Оксана Коваленко, УП