Дебати будуть цікавими/нецікавими (правильний варіант підкреслити)

Вибори в Україні – пора весела. Заради нашої галочки в бюлетені політики закидують нас агітками, показують потенційному виборцю різноманітні "шоу", а якщо пощастить – то і "подарунки" дарують. Але все це відбувається переважно за їхніми правилами. Вони показують нам себе такими, якими хочуть, щоб їх бачили.

Передвиборні дебати – річ для українського виборця знайома, але не дуже поширена в інформаційному просторі навіть перед виборами. І в цю виборчу кампанію передвиборних дебатних проектів не густо.

Адже реалізовуючи такий проект необхідно врахувати цілу низку факторів: мають бути дотримані вимоги виборчого законодавства, виборцю має бути цікаво дивитися програму, та й партії треба "припрошувати" взяти участь в дебатах, бо самі вони не дуже туди рвуться.

Значною мірою телекомпанії перебували в стані невизначеності через ситуацію з правовим регулюванням передвиборних дебатів. Закон "Про вибори народних депутатів України" був прийнятий в новій редакції 7 липня минулого року, а потім ще зазнавав змін перед початком та вже і в процесі виборчої кампанії. Положення закону щодо дебатів також зазнали змін (17 листопада 2005 року), але правовий статус дебатів так і залишився недостатньо визначеним.

В редакції закону від 7 липня 2005 року в статті 66 публічні дебати згадуються як одна з форм передвиборної агітації. Ця норма змін не зазнала. Але зміни було внесено до інших статей, зокрема до статті 68, частину 12 якої викладено в новій редакції.

Там з'явилася наступна фраза: "висвітлення виборчого процесу… в інтерв'ю, дискусіях та дебатах, інформаційних повідомленнях…". Висвітлення виборчого процесу і спонукання голосувати – цілком різні явища.

Таке нововведення в Законі дало підстави виділяти два різновиди дебатів, як це зазначено у висновку Незалежної експертної ради з питань діяльності мас-медіа під час виборів від 9 лютого 2006 року: дебати як агітація та дебати як власна програма телерадіоорганізації, спрямована на інформування громадян про партії і блоки – суб'єктів виборчого процесу.

Як уже неодноразово зазначалося різними юристами: передвиборна агітація і об'єктивне збалансоване висвітлення журналістом виборчого процесу – цілком відмінні за суттю явища. Висвітлення спрямоване на інформування глядацької аудиторії, а агітація має на меті спонукати виборця проголосувати за або проти певної партії чи блоку.

Виходячи зі змістового наповнення теледебатів, видається за можливе зробити цю програму і як агітаційну, і як власну програму телеканалу для інформування виборців.

Агітація дуже часто спонукає виборця обрати ту чи іншу політичну силу, виходячи з ірраціональних мотивів: гарний лідер, який вміє красиво і захопливо говорити, влучні, але не конкретні гасла тощо.

Якщо ж програма інформативна, то політикам, які беруть участь у ній, потрібно розкрити своє бачення майбутнього розвитку України, розповісти про конкретні шляхи втілення в життя програмних засад своєї партії чи блоку, і таким чином переконати виборця, що голосувати варто саме за них.

Щодо дебатів як передвиборної агітації, то в цьому форматі дебатів партії та блоки платять за ефір і можуть говорити на дебатах все що їм заманеться. Ведучий на такій програмі виступає модератором, але не може наполягати, щоб політики говорили чітко і, що найважливіше конкретно, по тій темі, по якій ведучий планує розвинути дискусію.

Відповідно до принципу рівних умов ефір надається всім партіям і блокам за однаковими розцінками за одиницю ефірного часу. У законі чітко не вказано чи є агітаційні дебати політичною рекламою, чи не є.

Але, по-перше, закон передбачає, що ЗМІ можуть розповсюджувати на платній основі не тільки політичну рекламу, а й інші форми передвиборної агітації, на чому наголошується у вже згадуваному висновку Експертної ради.

По-друге, із закріпленого в Законі визначення політичної реклами випливає, що це форма передвиборної агітації, розміщена за допомогою рекламних засобів, віднести до яких телевізійну програму в форматі дебатів навряд чи можна. Виходячи з наведеного вище, випливає висновок, що теледебати не є політичною рекламою.

Телеканал "1+1" запланував провести передвиборні дебати в форматі агітації, очевидно, виходячи з міркувань мінімізації ризиків (закон чітко вказує на дебати-агітацію, тоді як дебати у форматі власної інформативної програми про вибори прямо не згадуються) і можливості отримання прибутку від такого проекту - розповсюдження в ефірі передвиборної агітації обов'язково оплачується відповідними партіями.

Але виявилося, що взяти участь у цих дебатах погодилися, врешті-решт, лише три учасники передвиборного забігу. Причини відмови інших є різними: Юрій Кармазін, лідер блоку партій на парламентських виборах, заявив в ефірі того ж каналу в підсумковому випуску новин 23 лютого, що перешкодою для участі його політичної сили в теледебатах є непідйомна для блоку плата за участь в них.

Політичних "важковаговиків" не влаштувала, очевидно, можлива перспектива отримати опонентом на дебатах якусь нікому не відому партію.

Дебати, як власна програма каналу, створена для інформування виборців, очевидно повинна мати на меті донесення до громадян об'єктивної інформації стосовно виборів, а не спонукання виборця проголосувати за або проти певної партії, що притаманно передвиборній агітації.

Теми для обговорення на такій інформативній програмі мають бути наперед чітко визначені спеціальною експертною групою, виходячи з двох факторів:

1) які питання найбільше цікавлять громадськість на даний момент;

2) які питання розвитку країни є найбільш важливими.

Спрямованість програми на предметну дискусію жорстко обмежує політиків. Наприклад, зауваження з приводу того, що в декого з наших політиків коса на голові штучна, були б явно недоречними в такій програмі, тому переведення дискусії на подібні теми має бути одразу ж припинено ведучим дебатів.

Ведучому такої програми має бути відведено "керівну і спрямовуючу" роль, він повинен забезпечити змістовне наповнення дискусії, щоб політики давали конкретні відповіді на конкретні питання, а не просто обіцяли без конкретизації шляхів втілення цих обіцянок. Питання, які учасники програми хотіли б поставити одне одному, також мають стосуватися виключно обговорюваних на програмі суспільно важливих тем.

Популярне зараз запрошення політиками на дебати масовки зі своїх прихильників є логічним в агітаційних дебатах, але не відповідатиме суті програми, якщо це будуть дебати як інформаційна програма каналу.

Внаслідок представлення політиками на розсуд громадськості своїх поглядів і планів щодо майбутнього держави у глядача-виборця формується уявлення про відповідність/невідповідність програмних цілей певної партії його власним поглядам і переконанням.

Вплив політиків на виборця тут піддається критичній оцінці самим виборцем; виборець обирає ту чи іншу політичну силу, оскільки вона його переконала, що вона найбільше відповідає його очікуванням, а не тому, що ця партія (її лідер) просто сподобалася виборцю.

Сумніви викликає те, чи відважаться політики взяти участь в дебатах у форматі інформаційної програми, де їх можуть змусити говорити на "незручні" теми.

Принаймні, задекларована 23 лютого у вступній програмі до дебатного проекту на каналі "1+1" позиція деяких опозиційних політиків щодо того, що на дебатах потрібно обговорювати конкретні питання розвитку країни, вселяє надію на здійсненність проекту дебатів як інформаційної програми.

При організації дебатів виникає ще одна проблема. В парламентській виборчій кампанії бере участь чотири з половиною десятки партій і блоків. Якщо добрих дві третини від цієї когорти захочуть взяти участь у дебатах, то вони перетворять дебати на зовсім нудну програму, період виходу (кількість випусків) якої доведеться розтягувати в часі через велику кількість учасників.

Це наслідок недоліку нашого законодавства, яке не ставить бар'єрів для участі у виборах "диванних" партій, які, по суті-то, й партіями не є. Якщо і в подальшому місцеві ради формуватимуться партіями, варто встановити законодавчу вимогу, згідно з якою до парламентських виборів допускалися б лише ті політичні сили, які на попередніх виборах отримали місця хоча б у кількох місцевих радах.

Європейська практика, зокрема Звід правил належної практики виборів, ухвалений Венеціанською комісією Ради Європи 18-19 жовтня 2002 року, допускає розуміння принципу рівності учасників виборчого процесу не лише як абсолютну рівність в доступі до мас-медіа, але також як відносну рівність, тобто надання партіям і блокам доступу до ресурсу, відповідно до їх політичної ваги, популярності в суспільстві.

Застосування принципу відносної рівності надасть можливість телеканалам при організації теледебатів як власних інформативних програм відібрати для участі в дебатах на основі об'єктивних критеріїв ті партії і блоки, які справді популярні серед населення, і програми, за участю яких було б цікаво дивитися.

Але в українському законодавстві поки немає норм, які б закріплювали принцип пропорційної рівності, тому проблема поки що залишається.

Наразі вже точно відомо, що "П'ятий канал" також організовує теледебати, але вже як власну програму з метою інформування виборців, а не дебати як агітацію, як це реалізовується каналом "1+1". Досить висока ймовірність появи дебатного проекту і на деяких інших каналах.

Серйозна дискусія з відповідями на конкретні питання, яка має відбуватися на дебатах (принаймні, тих, що виходять у форматі власних інформативних програм телеканалів), сприятиме формуванню в кожної з партій докладної стратегії розвитку країни, бо поки що виглядає так, ніби наші партії не мають такої стратегії або не хочуть її оголошувати, боячись відлякати частину потенційного електорату, якій щось в цій стратегії може не сподобатися.

Роман Головенко, Інститут масової інформації