Українці голосуватимуть через Інтернет!
Демократія – одне з найбільш спекулятивних і часто вживаних понять у політиці. Демократичні вибори, демократичний президент, експорт демократії, демократичні ціни...
У свідомості пересічного громадянина демократія вже давно відійшла від первісних demos і kratіen. Офіційною назвою східної частини Німеччини до краху її комуністичного режиму була "Німецька Демократична Республіка".
Мао Цзедун відкрито говорив, що його влада – це народно-демократична диктатура. Одне з найбільш відомих визначень демократії – формула Лінкольна визначає її як: "влада народу, яку здійснює народ і для народу".
Утім, і ця фраза позбавлена однозначності. Свого часу Жан-Жак Руссо відверто глузував над англійцями, стверджуючи, що "англійський народ буває вільним один раз на декілька років – під час виборів членів парламенту, а потім перетворюється на рабів, на ніщо".
Проте, саме така, представницька демократія – найдосконаліша форма правління на сьогоднішній день. Втілити в життя пряму, або, як її ще називають – джефферсоніанську модель поки неможливо з ряду причин, багато з яких - суто технічні.
Історія пам'ятає тільки один яскравий приклад прямої демократії, коли жителі невеликого міста-країни Афіни збиралися на майданах і спільно вирішували найважливіші питання.
До останнього часу найбільш вагомим аргументом на користь неможливості здійснення народовладдя був у тому, що людей у країні занадто багато, і вони сильно розкидані по великих територіях. Це не дозволяє зібрати їх в одному місці.
Але навіть якщо гіпотетично припустити, що вони все-таки зберуться, то в цьому, напевно, теж не буде нічого доброго. З'явиться стадне почуття, що призведе до того, що сила особистості стане зворотно пропорційною до кількості людей, що зібралися.
Виходить, для того, щоб забезпечити демократію по Джефферсону, українці повинні залучити всіх, але при цьому забезпечити кожного індивідуальною кабінкою для таємного голосування.
Джефферсон міг про це тільки мріяти. Та з розвитком нових технологій з'явилася можливість цю мрію здійснити. Ще кілька років тому у Європі лунали думки зробити це за допомогою спеціальних, встановлених вдома кнопок, або за допомогою телефону, як це буває у випадку опитування на телевізійних програмах.
Уже зараз Янукович молодший пропонує і, власне, втілює в життя ідею SMS-референдуму. Авторові ж найбільш досконалим способом волевиявлення народу здається Інтернет. Утім, така ідея, без сумніву, має вади.
Невелика кількість людей, що користуються послугами глобальної мережі. За даними "глобальної статистики українського Інтернету" за березень, аудиторія українського Інтернету склала 2 913 193 чоловік. Складно сказати, багато це, чи мало.
За даними ЦВК, загальна кількість виборців в Україні – 36, 545 950 мільйонів громадян. З іншого боку, далеко не всі користувачі Інтернету є виборцями, а виборці – користувачами.
Думка майже трьох мільйонів людей – це серйозний привід для того, щоб взяти його до уваги. Але наївно думати, що всі щасливі власники доступу до мережі будуть заходити на один сайт для того, щоб проголосувати.
Це обумовлено наступною проблемою: скептичне ставлення громадян до інтернет-референдуму. Свого часу, коли проводилися соціологічні дослідження щодо запуску подібного проекту в США (Dresner, Wіckers and Assocіates, квітень, 1999 рік), з'ясували, що виявляти свою волю за допомогою Інтернету готові більш 40% користувачів глобальної мережі віком старше 16 років. З них 25% зацікавлені дуже, а 19% – так собі.
З огляду на, що американці політично пасивніші, ніж сучасні українці, то можна припустити, що в Україні "явка" буде вищою. Принаймні, якщо кількість опитаних людей при звичайному соціологічному дослідженні – близько 2000, то з впевненістю можна говорити, що у випадку голосування їх буде значно більше.
Географія розподілу користувачів. За даними тієї ж "Глобальної статистики українського Інтернету", аудиторія української мережі більше всього зосереджена в Києві – біля 50%. Далі ідуть Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Харків, Львів, Запоріжжя.
Будуть голосувати діти. Можливо, та якщо живемо в такому суспільстві, де формально заборонили дітям пиячити, курити і вживати наркотики, але не втілили дані норми в життя, то нехай вже краще голосують.
Інтернет-референдум не повинен змінювати традиційні методи голосування поки що. На даному етапі його основною функцією має стати контроль. Тобто в ідеальному варіанті, найбільш важливі питання повинні виноситися на розсуд громадськості ще до того, як потраплять до рук парламентарів. Тож кожен депутат матиме детальну роздруківку як голосували тисячі його співгромадян.
Подібний інтернет-референдум при правильному втіленні – це ідеальна фабрика демократії. З одного боку, він означає кінець монополії влади на голосування. З іншого, зважаючи на те, що "два українці –три гетьмани", можна тільки уявити собі, скільки таких площадок для голосування розведеться на теренах української мережі.
І усі вони показуватимуть різні результати, апелюватимуть до різних аудиторій, втрачаючи довіру з боку голосуючих. Тож ідеальним варіантом було б створення на державному сайті (скажімо, Верховної Ради) розділу для голосування громадян, але із забезпеченням функції контролю з боку суспільних структур і кожного виборця окремо.
А для залучення більшої кількості людей, варто проводити не тільки голосування з політичних тем, але й суспільних. Наприклад – чи варто переносити студію Довженко за межі міста? Чи прирівнювати воїнів УПА до ветеранів війни?
Якісна інтернет-демократія, чи не дуже, вона просуватиметься. Традиційні засоби масової інформації відмирають, і електронно-променева трубка потроху втрачає свій вплив. Інтернет-користувач, читай пересічний українець, все частіше відвідує магазин, не виходячи з будинку, й усе рідше користується звичайною паперовою поштою.
Можна лише уявити собі подив майбутнього нащадка, який побачить прозорі виборчі урни в якому-небудь музеї української демократії. Наприклад, поруч з диктофоном Мельниченка....
Валерій Пятаєв, для УП