Суспільство Свідомості Ю

Станіслав Бєлковський, Олеся Яхно, ІНСУ, для УП — П'ятниця, 7 липня 2006, 20:38

Ви чуєте шерех крил, дзенькіт небесних копит?

Це президент Віктор Ющенко повертається зі швейцарського клінічного мовчання на стомлену сонячну Батьківщину.

Щоб запобігти опозиційному тріумфу, створити, нарешті, ту саму "велику коаліцію" і запропонувати країні найкомпроміснішого загальногеографічного прем'єра.

Юрія Єханурова - якщо хто відразу не здогадався.

Геть-man, або Володар порожнечі

Як не кумедно, із трьох-з-половиною-місячної коаліційної драми Ющенко, схоже, вийде переможцем.

Жодного разу не втрутившись всерйоз у великоскладний процес коаліційного будівництва / руйнування (найбільшим внеском президента в розвал "помаранчевої коаліції" було, мабуть, рішення не пускати Єханурова в консенсусні "демократичні" спікери), президент України дочекався свого: трупи ворогів попливли-таки смеркаючою сільською річкою.

Повз того самого пагорба, де розташувався з ніжними фарбами й шовковими кісточками головний вождь Помаранчевої революції.

Тепер "велика коаліція" - НУ + ПР + СПУ виглядає вже не як відступ від ідеалів Майдану, а навпаки - як порятунок країни від розколу і єдино вірний крок у майбутнє.

Тому що якщо не "велика коаліція" - тоді вже "малиново-блакитна" (ПР + СПУ + КПУ). Ви не хочете прем'єра Януковича? Тоді Ваш вибір - прем'єр Єхануров. Усе сходиться.

За останні місяці Ющенко багато разів міг підставитися й проговоритися. Але по-крупному так і не проговорився.

Спровокувати його не вдалося. І у красі "помаранчевої коаліції" винуватий тепер зовсім не він, а вітряний липневий Мороз.

У довгій виснажливій позиційній війні хазяїн Банкової переміг свою феєричну суперницю Юлію Тимошенко, видатну майстриню яскравих бліцкригів.

Головне завдання вирішено - Україна не стане Країною-резервацією імені Тимошенко. А коаліцію тепер можна яким завгодно кольором намалювати.

Усім відомо, що Ющенко слабкий і непослідовний. Що він не знає конкретних відповідей на конкретні запитання, часто буває куди як нудний, знеможений і в'ялий. Але саме лідерові такого типу призначено було виграти. І в 2004-му році, і тепер.

Якщо б Ющенко виявився залізобетонно конкретний, він би не став символом протесту 2 роки тому. Фактично, голова "НУ" отримав успіх тому, що був максимально порожній.

І тому влаштовував абсолютно всіх, хто не хотів продовження метушливого минулого в небезнадійному майбутньому.

"Геть злочинну владу!" - і все. Якщо ти проти влади – ти зі мною. Якщо ж кримінально-олігархічна влада тобі чомусь подобається - добре, будь проти мене.

Але не запитуй ні про що більше, щоб не вводити мене у спокусу.

Тому-то під фірмовим знаком Ющенка згуртувалися тоді заповзяті соціалісти й прокляті буржуїни, співці волі й глашатаї справедливості, радикальні націоналісти й люди, що зовсім не знають державної мови.

Порожній, не заповнений політичною суєтою Ющенко виявився прийнятний для багатьох і багатьох, без рахунку і без перебору.

Зміст Ющенка - вакуум. Цінителі теоретичної фізики називають вакуум "океаном можливостей". Ці можливості не видні неозброєним оком і реалізуються якось самі собою, без виразних зусиль і райдужних очікувань.

Нинішній український президент - людина невизначено-особистої місії. Він не рветься до влади - його підштовхує в спину сварлива баба Історія. Присуджуючи роздратовано: "Іди, іди, дурень, крім тебе все одно нікому...".

За такого лідера все - або майже все - робить команда. Причому команди міняються - лідер залишається.

Його ніхто особливо не любить, але у будь-який вирішальний момент з'ясовується, що інших, більше підходящих, консенсусних, всекомпромісних - у нас просто немає. А значить - буде він.

Вождів ющенковидного типу набагато більше починають цінувати після того, яко вони підуть - на пенсію або з життя.

У чому місія Ющенка? Він сам ніколи не скаже, тому що не здатен з 100%-вою точністю сформулювати. Цю місію можна вирахувати тільки за допомогою спеціального історичного детектора, що реєструє злами й розлами часів.

В останні півтора року Віктор Андрійович, не роблячи майже нічого, не стукнувши палець об палець, привів Україну до повної остаточної незалежності й зробив її країною N 1 у колишній Російській імперії.

Тепер, мабуть, Ющенко займеться будівництвом єдиної політичної нації. Може бути, він і не до останніх нот розуміє, що все це значить. Але так виходить, що йому призначено освятити "велику коаліцію" й повести українців під стягом спільної долі.

Плюючись і чортихаючись, немилосердно сварячи мутного невиразного президента, українці підуть за ним - через історичний бруд, в єдиножди заданому напрямку.

Рихла плутана свідомість Ющенка (назвемо її тепер для стислості "свідомість Ю") - це і є дупло, де захована від сторонніх вовчих очей секретна воля України. Воля, яку важко пояснити, але за якою не можна не слідувати.

Ідея спільної долі

Кращі визначення єдиної політичної нації дали світу Отто Бауер, великий австрійський соціаліст першої третини XX століття, і Теодор Герцль, основоположник науково-практичного сіонізму.

По Бауеру, "нації - це сукупність людей, зв'язана в спільність характеру на ґрунті спільності долі... Спільність долі означає не підпорядкування одному жеребу, але спільний досвід однієї й тієї ж долі при постійному обміні й взаємодії".

По Герцлю, "нації - це спільність людей у минулому, об'єднана в сьогоденні проти загального ворога".

Загального ворога уже призначено. Це немита газована Російська Федерація. Згодом - після декількох невдалих спроб сльозопролитного штурму Єврофортеці - на посаду ворога може бути призначена інша сутність. Але поки РФ - поза конкуренцією.

Єдине минуле - теж є. А спільної долі - поки що немає. Долю й усе, що з нею позв'язано, різні частини України (по-розумному іменовані "політико-ментальними кластерами") розуміють дуже неоднаково.

І створити це єдине розуміння, висловити його й привести до цього розуміння всю Україну може тільки "велика коаліція". Влада, у якій будуть рівною мірою представлені Схід і Захід країни. Конструкція, де Захід і Схід, Центр і Південь будуть відповідати один за одного, переживати один за одного й творити один для одного.

Тільки уряд "великої коаліції" зможе сформулювати цілі й поставити завдання, актуальні й пріоритетні для всієї країни, без відрахувань і виключень.

Тому на шляху до єдиної політичної нації альтернативи такій коаліції й такому уряду - просто немає. І якщо призначено народитись єдиній політичнії нації українців - призначено бути й великй коаліції.

Заморозки

Важко сказати, наскільки розбирається в націєбудівництві посткомуністичний Олександр Мороз. Але об'єктивно він зіграв у дійсному й близькому майбутньому України позитивну роль.

Старезна бабка Історія відвела лідерові соціалістів скандально-почесне місце в політичному бельєтажі - і не помилилася.

Зараз прийнято ласкаво звинувачувати Мороза у зрадництві й проголошувати новоспеченого 62-літнього спікера політичним мертвим трупом. Та й сам Сан Санич якось ще побоюється того, що відбулось.

Невипадкові його опереткові підказки й обмовки, що "помаранчева коаліція" ще, мовляв, формально не вмерла.

Чи не поспішно ховають українського топ-соціаліста? Чи не доведеться деякими роками (а може й місяцями) пізніше вдячно трясти зашкарублу Морозову руку?

Адже він зважився першим розкрити Україні страшний секрет: "помаранчева коаліція" шкідлива для країни. І тільки "великий" (він же широкий) формат правильний і тому невідворотній.

Мороз взяв на себе відповідальність за руйнування фантома "демократичної трійки", вивівши з-під удару найбільш м'яке, хворобливе й уразливе місце української політичної системи - президента Віктора Ющенко.

Мороз в одну мить виявився грубим і немодним, але хіба не виправдана ця жертва тим результатом, який вона принесе країні?

Накопичувати свій приватний рейтинг за рахунок ресурсів і активів країни навчилися вже багато хто.

Робити навпаки - ніхто не хоче й не квапиться. Хто ж кине камінь у людину, що все-таки - нехай навіть не до кінця усвідомлюючи, що робить, - на це пішла?

Реквієм за помаранчевим

Не варто оплакувати "помаранчеву коаліцію". Хоча б уже тому, що коаліція непримиренних любих ворогів не принесла б Україні щастя.

Майдан буває один раз у житті. У 2004-му на Майдані стояли люди, які не хотіли життя в провінційної затхлій псевдодемократії імені В.В. Медведчука й В.В. Путіна.

Їх поєднував загальний ворог. Із крахом цього ворога майданнна єдність пішла в історію.

Після перемоги революції багато хто занадився розмахувати Майданом у своїх корисливих цілях, забуваючи зізнатися народу: ні спільної ідеології, ні спільної життєвої філософії, ні єдиного образу майбутнього в так званих "помаранчевих сил" немає. І не може бути.

Чим стала б Україна у випадку формування кабінету Тимошенко? Двошаровою країною, у центрі якої панує комерційний авторитаризм приблизно путінского штибу.

З поправкою на те, що Юлія Володимирівна – людина більш талановита й більш кровожерлива, ніж її недавній (з вересня 2005 року) кремлівський друг.

Під покровом комерційного авторитаризму йшов би неспішно-лютий перерозподіл власності, демократія стрімко переходила в ейфорічний стан "стабільної керованості", а загальнонаціональні ЗМІ поступово перетворювалися в путінсько-медведчуківські стінгазети "про Юлечку мудру, рідну й улюблену".

Тим часом в 9 регіонах Сходу й Півдня прискорено будувався б колюче-дротовий укріпрайон Партії регіонів.

Східно-південна політична логіка дуже незабаром звелася б до немудрого: чого б ви там, ваші милості, у Києві не витворяли, аби тільки нас це не стосувалося.

Все це й означало б самий справжній національний розкол. Ні, зрозуміло, до формального розпаду Україна б не прийшла - для цього немає ніяких системних передумов.

Еліти занадто цінують власну незалежну державу, щоб ризикувати її формою та вмістом. Але на шляху до будівництва єдиної політичної нації було б зроблено рішучий крок назад.

Чи це потрібно Україні?

Реквієм за блакитним

Ви думаєте, що ПР, СПУ й КПУ створять малиново-блакитний уряд, а Янукович вдруге у житті стане прем'єром? Ми думаємо, що ні.

Мандатна сукупність, звичайно, дозволяє. Але політика й арифметика - дисципліни різні. Партії регіонів сьогодні дуже потрібна легітимація в постмайданній політичної реальності.

Регіонали не хочуть повертатися на 2 роки тому, в Україну Кучми - Медведчука, у країну-"молодшого брата", де "надія - добре, а надійність - краще".

Вони хочуть стати невід'ємною частиною української європеїзації. Тому як партнери їм гостро необхідні і президент, і його партія.

У блоці "Наша Україна" на цьому нервовому ґрунті трапиться, напевно, невеликий, але справжій розкол. Депутати, що орієнтуються безпосередньо на Ющенка і Єханурова, підтримають "велику коаліцію".

12-15 членів нинішньої фракції відійдуть зовсім убік або спробують примкнути до розлютованого БЮТу. Команда Порошенка, займе, швидше за все, третю позицію: робіть "велику коаліцію", тільки без нас. Поки без нас. А там, через кілька буремних тижнів - подивимося.

По реакціях деяких особливо проникливих політиків уже можна судити, як воно буде й де. От, наприклад, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко.

Усе ще начебто-соціаліст, насправді - людина президента й без п'яти хвилин лідер якої-небудь дуже нової партії. Він же ясно всім проговорився: "велика коаліція", так і бути, прийнятна, неприйнятний тільки прем'єр Янукович.

Отже, кому судилося очолити Кабмін?

Після коаліції

На наступному тижні коаліція, швидше за все, з'явиться. А потім - почнеться найцікавіше.

Підготовка до дострокових виборів парламенту й президента країни.

Але це - предмет наступної статті на задану історією тему.