Судні дні судової влади

Хотів того Конституційний Суд, чи ні, але від нього наразі залежить доля всієї системи судової влади в країні. Сьогодні, завтра і післязавтра.

Від нього залежить, чи при слові "юрист" пересічний громадянин братиметься від реготу за живіт, а забачивши живого носія правничих істин – за каменюку.

А ще залежить не лише повага до суддів, адвокатів, прокурорів, викладачів права, а і їхній добробут, із зарплатами, пенсіями і навіть (свят-свят) хабарами.

Про що йдеться? Про ту елементарну річ, що оновлений Конституційній Суд, скільки він не відтягував час свого втручання у боротьбу між президентською владою та урядовою коаліцією, змушений зробити це – час настав.

До цього можна якось було одержувати грубі гроші за бездіяльність (скільки там накопичилося справ з моменту переформування КС, хто може підрахувати?).

Але... І президент, і недорозпущена Верховна Рада, і двічі несудимий прем'єр в один голос вимагають вердиктів, передусім – щодо правочинності указу Віктора Ющенка про дострокове припинення повноважень парламенту.

Але при цьому вимагають по-різному.

Справа навіть не в тому, що голова уряду вже не приховує бажання змусити Суд працювати, коли в інтерв'ю польським ЗМІ каже:

"Коли буде рішення Конституційного Суду? Дехто каже, що суд буде засідати півроку. Будемо чекати півроку. Почекаємо. Рік? Почекаємо рік.

Якщо ми переконаємося, що Конституційний Суд не здатний приймати рішення і він перебуває під впливом тієї чи іншої політичної сили, ми повинні прийняти тоді рішення розпустити цей Конституційний Суд".

Таке бажання зрозуміти можна. Недієздатний суд – це в кінцевому підсумку те саме, що продажний суд. В обох випадках він не виконує свою місію, а в країні панує беззаконня.

І тому судову владу, а, тим більше, таку, вердиктам якої підлягають саме акти вищих владних інституцій, треба або змусити працювати, і при цьому працювати відповідно до правових норм, або гнати геть. Або робити з нею ще щось, не менш радикальне.

Справа в тому, що Віктор Янукович, схоже, вже не сумнівається у тому, що саме "ми" (хто такі?) можемо у будь-який момент переписати Конституцію і розігнати КС. Як і будь-який інший владний орган.

Тоді як президент Ющенко цього зробити не може ("ми" йому не дозволяємо, і все!).

І це відображає цілком реальну тенденцію, яка може закріпитися і стати домінуючою на українському політичному полі: безроздільне, нічим не обмежене і безконтрольне панування однієї групи (партії, клану, зграї – підставте, що хочете).

А оскільки влада і бізнес у нас так і залишилися нерозділеними, то це домінування буде й економічним. І, ясна річ, інформаційним.

З усіма наслідками, які звідси закономірно випливають.

А тепер – увага! – запитання: а яке значення матиме судова гілка влади за такої системи?

Відповідь: а ніякого.

І це буде, як раніше казали, об'єктивна реальність, що її дають нам відчуття.

Якщо зараз суди клянуть, звинувачують у непрофесійності та корумпованості, але все ж таки звертаються до них.

І пересічний громадянин усе ж таки має шанс виграти справу проти "крутелика", і державні інтереси, за певних обставин, там відстояти можна, і з майже всемогутнім ЖЕКом позмагатися, і до послуг гарного адвоката є резон вдаватися…

Та у разі недієздатності або певного рішення Конституційного Суду все це зійде на пси.

А це означає, що українські суди повернуться до того стану, який вони мали за СРСР, коли таке-сяке змагання і шанс щось зробити за законом можна було тільки у цивільних справах певного ґатунку.

І то тоді, коли хтось із розлученого подружжя, яке ділило майно, не мав "волохатої лапи" у райкомі чи міськвиконкомі.

Все ж інше розв'язувалося просто і зрозуміло: за вказівками з "директивних інстанцій".

Часом, щоправда, ці рішення були на користь рядових трудящих – коли вимагалося продемонструвати всьому світу "переваги першої у світі держави робітників та селян".

Тепер не буде шансів навіть на це: нова Україна імені правлячої коаліції не претендує на якусь всесвітньо-історичну місію. А на рішення Європейського суду з прав людини можна, за прикладом сусідньої Росії, просто не зважати.

Адже ніхто проти тебе танки й бомбардувальники не пошле, європейці – вони добрі й наївні, їм просто незрозуміло, як це можна не виконувати ті рішення, які твоя держава добровільно зобов'язалася виконувати...

Ну, а далі піде ланцюгова реакція: десятки тисяч юристів із шанованих осіб, котрим не лише платять зарплату, а й дають хабарі, раптом перетворяться на сліпі знаряддя нового варіанту "телефонного права" (тільки що телефони тепер мобільні): дали відповідну вказівку, і спробуй не виконати!

Інші десятки тисяч, тепер уже студентів-юристів, умить перетворяться на парій, на людей із непотрібним фахом, котрі навчаються на факультетах непотрібних речей. Як за СРСР.

Хто старший, пам'ятаєте назву юрфаків у студентському середовищі? Правильно, "дурфаки". Бо і контингент туди йшов відповідний (що, до речі, донині гикається), і вчили "належним" чином, і робота була "престижною".

Бо ж справжню ціну юридичного фаху можна виміряти тільки за умов демократії.

А коли чинна виконавча влада вміє працювати тільки в умовах монопольного диктату, й інакше діяти не привчена та привчатися не збирається, де тут узятися демократії, попри найгучніші слова про неї?

Отож для судової влади загалом і Конституційного Суду зокрема, який виявився у чинній ситуації її уособленням, настали справді судні дні.

Власне, відповідь вимагається не на конкретне запитання про конкретний указ Ющенка, а щодо того, чи взагалі підзвітна і підконтрольна комусь в країні законодавча влада, відтак – і виконавча, яка після відомої політреформи одержала змогу підгрібати все під себе.

Якщо підконтрольна – то й надалі діятиме принцип розподілу влад, якщо ні – то одна з цих влад має право робити все, що їй заманеться. Крапка!

Конкретні прізвища та назви партій відходять на задній план, головне – що під акомпанемент слів про народне благо можна буде викинути народ з політичного і правового поля.

...Але ж ото буде у Конституційного Суду робота – не бий лежачого, коли в країні, яка мовчки благоденствуватиме, просто нікому стане відправляти до нього подання на невідповідність Основному Закону тих чи інших актів влади!..

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників, для УП