Книга змін. 50 миттєвостей одного ковідного року

Книга змін
50 миттєвостей одного ковідного року

КНИГА ЗМІН

50 МИТТЄВОСТЕЙ ОДНОГО КОВІДНОГО РОКУ

371 день минув з моменту, який можна вважати офіційною датою початку окупації України коронавірусом.

11 березня 2020 року уряд ввів карантин на всій території України. З опівночі 17 березня закрилося міжнародне повітряне, залізничне і автобусне сполучення. В той саме день в Києві, Харкові та Дніпрі припинило роботу метро.

В наше життя увірвалися нові слова: соціальна дистанція, самоізоляція, а згодом ─ червона зона, інтелектуальний локдаун, ковід-дисиденти та багато інших.

У новинному потоці перших місяців карантину ми відчували себе, як на екскурсії в голові людини з біполярним розладом.

З дому виходити не можна, але якщо потрібно, то можна. Маски не допомагають, але носити їх обов'язково. Кисню не вистачає, але кисню достатньо.

Фітнес-центри, перукарні та салони краси, що працювали лише «для своїх», ми почали сприймати як притони.

Ми зрозуміли, що собака ─ не лише радість людського спілкування, а й засіб пересування. Прогулянки з собаками були дозволені навіть під час найсуворіших карантинних обмежень.

Нарешті ми переосмислили одну з найголовніших ідей доковідного світу про вихід із зони комфорту як двигун саморозвитку. Ми дуже захотіли повернутися в зону комфорту. Як ніколи. Як в останній раз.

Дім і родина стали для нас фортецею в боротьбі з ковідом. Але за перше півріччя 2020 року скарг на домашнє насильство, за даними МВС України, побільшало на 40% в порівнянні з тим саме періодом 2019 року.

На тлі закритих кордонів, коли вільно літають лише птахи, найрозумніші з нас нарешті перестали сприймати себе вінцем творіння.

Ми навчилися зчитувати емоції співрозмовника по очах поверх маски, стригти себе, готувати фуагра в домашніх умовах із наявних продуктів, випивати з друзями в ZOOM, розлучатися в Telegram, зізнаватися в коханні в WhatsApp.

Ми навчилися з ностальгічним розчуленням дивитися фільми зі сценами рукостискань, дотиків до лиця і перебування на вулиці без поважної причини. Тобто практично всі фільми.

В пошуках паралелей ми кинулися перечитувати книги Джованні Бокаччо, Даніеля Дефо, Карела Чапека, Джека Лондона, Альбера Камю про пандемії в історії людства – реальні або вигадані.

Песимісти побачили в них сценарії трагічного минулого, що повернулося, або апокаліптичного майбутнього, що вже прийшло. Оптимісти вирішили, що все не так вже й погано: ми відносно дешево відбулися в порівнянні з предками, що жили під час епідемій чуми в XIV столітті, холери в XIX столітті і іспанського грипу в ХХ столітті.

Ми, нарешті, зрозуміли, що мав на увазі Михайло Жванецький, коли писав: «Не порушуйте мою самотність і не залишайте мене одного!».

Нам дуже доступно пояснили, що світ занадто маленький для пандемій і воєн. Але, як завжди, те, що мало б об'єднувати, розділило ─ на хворих і тимчасово здорових, ковід-дисидентів і ковід-панікерів.

Єдине, з чим, мабуть, згодні всі ─ думка Альбера Камю з його роману «Чума», який навесні 2020-го став лідером продажів у багатьох країнах: «В лоні великих катастроф зріє палке бажання жити».

Страхи та химороди

Березень 2020. У підземному переході на Майдані Незалежності закрили всю вуличну торгівлю і магазини

“

«Стали нападати всякі страхи та химороди на тих, що при життю лишалися, і мало не всі вони… обминали недужних, гидуючи ними та речами їхніми, тим-бо сподівалися зберегти власне здоров'я.

Інші ж покладали собі, що пити вволю і ласувати всмак, волочитися з жартами та співами, задовольняти якомога всі свої схотінки, сміятися та шкилювати з усього, що б не сталося, — ото і єсть найпевніші ліки од хвороби; як же казали вони, так по спромозі й чинили: тиняються, було, як день так ніч од шинку до шинку та й п'ють собі без міри й без ліку».

— Джованні Бокаччо «Декамерон» (1352 – 1354).
Переклав Микола Лукаш

Муніципальна варта разом з поліцією проводять рейди у Голосіївському парку.
Людей просять не
збиратися, одягати маску

Безхатьки столиці на карантині опинилися без засобів існування. Магазини і супермаркети закрили. Пункти з прийому вторсировини — теж

Столичні безхатьки Володя і Дмитро виживають завдяки небайдужим людям, які дають їжу та гроші

Інтелектуальний локдаун

Столична Алея художників, як і всі паркові
зони, спорожніла.
Але обмежувальні стрічки на лавах
не завадили людям вийти нарешті з власних домівок

“

«Люди так збожеволіли від першого сплеску радості, так вражені були значним скороченням смертності в тижневих звітах, що стали зовсім несприйнятливі до нових страхів, і ніхто б не міг переконати їх, що загроза смерті ще не минула.

Говорити з ними було все одно, що кидати слова на вітер; люди відкривали крамниці, розгулювали по вулицях, поверталися до своїх занять і заговорювали з кожним, хто їм попадався, навіть не питаючи співрозмовника про його самопочуття».

— Даніель Дефо «Щоденник чумного року» (1722)

Місце зустрічі змінити не можна. Через закриті кав'ярні та ресторани, люди переважно проводили час в парках

3 червня 2020 року. Президент України Володимир Зеленський під час поїздки до Хмельницької області, в карантин, зібрав кілька сотень людей на вулицях Хмельницького

Хрещатик в квітні 2020 року

Столична підземка вводить суворі правила відвідування і користування метро

Самоізоляція і соціальна дистанція

Антисептик, маска і одноразові рукавички стали
невід'ємним атрибутом вуличних прогулянок

“

«Давно вже спустошувала країну Червона Смерть. Жодна пошесть не бувала досі така огидна й не сіяла стільки згуби…

Та принц Просперо й далі розкошував життям, непіддатливий страху й дотепний. Коли моровиця забрала половину люду в його володіннях, він прикликав до себе тисячу найбадьоріших та найбезтурботніших друзів — лицарів і дам свого двору — й усамітнився з ними, відмежувавшись від світу в одному зі своїх монастирів-замків.

...Високий міцний мур з залізною брамою оперезував замок. Ступивши за огорожу, придворні попритягали горни та важезні молоти й наглухо позаклепували засуви брами. Вони вирішили не лишати ні входів, ні виходів, аби ні до них, ні від них не прокралися зневіра чи розпач. У монастирі було повнісінько припасів, отож завбачливі придворні могли сподіватися, що чума їх не спіткає. А ті, що лишилися поза мурами, нехай самі дають собі раду!»

— Едгар Алан По «Маска Червоної смерті» (1842).
Переклала Лариса Маєвська

Фонтан Термена в Маріїнському парку. Всі столичні парки з введенням карантину заборонено відвідувати. Але пізніше це не завадило людям гуляти сім'ями

Київські острови і пляжі стали острівками свободи в часи карантину. Тут менше ходила поліція

Володимирський собор у Києві. Небагаточисленні служби в храмах проводились з врахуванням заходів безпеки. В храми пускали малими групами людей

Закриті кордони

Піаніно біля будівлі МЗС у Києві. У березні 2020-го з вулиць міст зникли всі вуличні музиканти. Суцільна тиша стала основною музикою мегаполісів

“

«Чума спалахнула влітку 2013 року. Прийшла звістка, що в Нью-Йорку вибухнула невідома хвороба. Спочатку ніхто не надав значення цій звістці. Це була дрібниця. Померло кілька людей… За двадцять чотири години надійшло повідомлення, що в Чикаго зареєстрований такий саме випадок. У той саме день стало відомо, що в Лондоні, найбільшому місті в світі, що поступається лише Чикаго, ось уже два тижні таємно борються з чумою. Всі повідомлення цензорувалися, тобто заборонили говорити, що в Лондоні почалася чума…

Ми дізнавалися новини від людини, яка засіла зі своїм передавальним апаратом на верхньому поверсі найвищої будівлі. Ті, що залишилися в місті, збожеволіли від страху і алкоголю. Він героїчно залишився на своєму посту до кінця ─ напевно, якийсь непомітний репортер.

Він повідомив, що протягом останніх двадцяти чотирьох годин до міста не потрапив жоден трансатлантичний повітряний корабель і не надходило жодних повідомлень з Англії. Йому вдалося, щоправда, зв’язатися з Берліном ─ це було місто в Німеччині. Звідти передали, що Гофмейер, бактеріолог, послідовник Мечникова, відкрив протичумну сироватку. Це було останнє повідомлення з Європи: з тих пір ми, американці, не отримували звідти звісток».

— Джек Лондон «Яскраво-червона чума» (1912)

Незвична картина: абсолютно порожній міст Кличка. 16 березня 2020 р.

Столичні рибалки на Венеціанському острові у Києві

Карантин — це не лише обмеження, а реалізація мрій. Киянин Дмитро нарешті здійснив мрію своєї дівчини. Вперше в житті запустили повітряного птаха на Золотому пляжі столиці

Закриті кордони навесні - справжнє випробування для людей, які звикли їздити на курорти за кордон

Червоні зони

Лікар на ганку інфекційного відділення Олександрівської лікарні, яка прийняла чи не основний удар потоку хворих на Covid-19

“

«З півдня насувалася гігантська тінь, подібно жахливій хвилі знищення: Єгипет пройшов через безумство і заснув. В Іспанії та Португалії шалені бої між клерикалами і анархістами стихли в мовчанні смерті. З Південної Америки вже не приходило ніяких телеграм.

У південних частинах Північної Америки населення після жахливих битв на ґрунті расової ворожнечі вимерло від отрути. На півночі Меріленда, дія отрути поки що виявилася в незначній мірі, в Канаді була майже непомітною. Зате Бельгія, Голландія та Данія були одна за одною поглинені потоком.

Відчайдушні крики про допомогу мчали з усіх боків до наукових центрів, до знаменитих хіміків і лікарів, – благання поради і порятунку. Астрономів також засипали питаннями.

Але нічого вже не можна було зробити. Явище це було загальним і знаходилося поза межами людської науки і влади».

— Артур Конан Дойл «Отруйний пояс» (1913).
Переклала Вікторія Цибульська

Медичні обладунки 2020-го: халати, маски, рукавички, захисні щитки, окуляри

Чернівці. Найскладніша ситуація була в регіонах

"COVID відділення" увійшло в професійний словник медиків всієї країни

Чернівецька обласна лікарня. Жовтень 2020

Медики з екіпажів швидкої працюють в цілодобовому режимі. До лікарні привозять уже важких хворих на кисневому забезпеченні

Групи ризику

Порожні вулиці Києва та спустошені адмінбудівлі

“

«У Китаї майже щороку з'являється нова цікава хвороба, породжена бідністю. Але жодна з них ще не винищувала стільки народу. Це воістину мор наших днів. Вона вже скосила добрих п'ять мільйонів чоловік. Мільйонів дванадцять хворі в активній формі... Поки що вдалося напевне встановити, що хвороба вражає лише осіб у віці від сорока п'яти років.

Ймовірно, для неї створюють сприятливий ґрунт ті природні зміни в людському організмі, які ми називаємо старінням... Не може цього бути при нинішньому рівні науки і цивілізації. У Середньовіччі ми живемо, чи що, щоб нас губив мор?!»

— Карел Чапек «Біла хвороба» (1936)

Багато людей похилого віку не зверталися до медиків своєчасно і потрапляли у лікарні в критичному стані

Найбільша група ризику — люди середнього і старшого віку

Заборонений вхід у столичні супермаркети без засобів захисту

Невизначеність

Вперше в історії столична підземка була зачинена майже на два половиною місяці

“

«Коли вибухає війна, люди звичайно кажуть: "Ну, це не може тривати довго, таке безглуздя". І справді війна — це таки безглуздя, що, до речі, не заважає їй тривати довго.

Взагалі дурість — річ дуже стійка, це неважко помітити, якщо не думати весь час лише про себе. З цього погляду наші співгромадяни поводилися, як і всі люди, вони думали про себе, інакше кажучи, були гуманісти: вони не вірили в мор.

Стихійне лихо непомірне з людиною, тим-то і вважається, що лихо — це щось нереальне, що це лихий сон, який скоро минеться. Проте сон не кінчається, а від одного лихого сну до другого конають люди, і в першу чергу гуманісти, бо вони нехтують запобіжними заходами.

З цього погляду наші співгромадяни завинили не більше, ніж інші люди; просто вони забули про скромність і гадали, що все це для них можливе, тим самим вважаючи, що стихійні лиха неможливі.

Вони, як і раніше, порали свої справи, готувалися до поїздок і мали свої власні погляди. Як же вони могли повірити в чуму, що одразу перекреслює майбутнє, всі поїздки і суперечки? Вони мали себе за вільних, але ніхто ніколи не буде вільний, поки існують лиха…»

— Альбер Камю «Чума» (1947).
Переклав Анатоль Перепадя

З часів свинячого грипу їжачок з Рейтарської вдруге у житті одягнув маску

Почастішали випадки, коли люди хворіли на COVID-19 повторно

Змова і зрада

Майже порожній готель Київ, де жили депутати
Верховної ради

“

«Найкращі віруси з точки зору доходів – це віруси, що викликають затяжні захворювання. В ідеалі ─ для максимізації прибутку ─ пацієнт повинен або одужати, або померти якраз перед тим, як у нього закінчаться гроші. Потрібен тонкий розрахунок».

— Маргарет Етвуд «Орикс і Деркач» (2003)

На вулицях Києва з'явились сіті-лайти із закликом мера Кличка "Досить шастать"

Місто Українка на Київщині. Як в 1990-х, люди, крім пакетів, почали прати одноразові маски

Дивний новий світ

Порожні літні майданчики столичного фастфуду

“

«Поверхнею Землі, немов ударна хвиля ядерного вибуху, прокотився грип, а потім і жах від катастрофи. У перші страшні роки все перебиралися з місця на місце в марних пошуках хоча б частинки колишньої життя і осідали де попало, для безпеки збиваючись в групки в придорожніх кафе, колишніх ресторанах і мотелях…

Ми оплакували безособовість сучасного світу, але це брехня. Світ ніколи не був безособовим. Завжди існувала величезна – і крихка – людська інфраструктура, навколо нас непомітно працюють люди, а коли перестають працювати, система виходить з ладу.

Ніхто не доставляє пальне на заправки або в аеропорти. Машини знерухомлені. Літаки не можуть злетіти. Вантажівки стоять на місці. У міста не надходять продукти, магазини закриваються. На приміщення вішають замки, які зривають мародери. Ніхто не виходить на електро- або підстанції, ніхто не прибирає повалені дерева з ліній електропередач».

— Емілі Сент-Джон Мандел "Станція Одинадцять" (2014)

Робота на дому стала чи не єдиним шансом хоч якось працювати і виживати

Столик в одному з київських ресторанів не змінював свого сервування кілька місяців

Столичні кав'ярні, щоб хоч якось вижити, перейшли на роботу у форматі «на винос»

Закрилася на карантин сфера обслуговування у легкій промисловості: ремонт взуття, швеї

Коли стихли всі звуки і голоси мегаполісу, вулиця "говорила" оголошеннями й вивісками

Вперше в історії Великодні свята пройшли переважно в онлайн форматі

Природа настільки очистилась

Зі зникненням з вулиць людей візуально
побільшало в місті собак і птахів. Менше відходів
і можливості десь знайти їжу.
Небайдужі все-таки дбали про них і годували тварин

“

«Після Кінця був Початок. І на Початку було вісім чоловік, потім дев'ять (зі мною включно), а потім все менше і менше. Ми знайшли один одного, коли втекли з Нью-Йорка в пошуках безпечного місця на лоні природи.

Ми працювали стратегами, ріелторами, ейчарами, фінансовими радниками. Ми нічого не вміли, тому все шукали в гуглі. Ми погуглили, як вижити в дикій природі ─ і отримали фотографії отруйного плюща, небезпечних комах і ведмежих слідів... Ми погуглили ─ як добути вогонь і стали дивитися на YouTube... Кременів ми не знайшли, та й не змогли б їх впізнати, а окулярами Боба скористатися не встигли, бо хтось знайшов у себе в кишені джинсів запальничку...

Гугл довго не протягнув. І інтернет. І взагалі вся інфраструктура, але на початку Початку ми хотіли хвалитися, нехай і перед самими собою, раз більше нікого не було... Ми погуглили піраміда Маслоу, щоб дізнатися потреби яких рівнів ми можемо задовольнити. Відповідь: два нижніх. Ми погуглили, хто вижив після лихоманки 2011 року, сподіваючись знайти інших уцілілих, але все що знайшли ─ застарілі і недостовірні новини.

Ми пошукали сім стадій горя, щоб краще відстежувати свій емоційний прогрес. Виявилося, що ми були на стадії Гніву, а тепер застрягли на стадії Заперечення. Ми запитали у гугла, чи є Бог, кликнули на «Мені пощастить!» і потрапили на сторінку психологічної допомоги для самогубців. Ми подзвонили туди і, затамувавши подих, чекали, чи не візьме хтось слухавку... Після дванадцяти гудків ми повісили трубку ─ відповіді не було.

З усього цього ми зробили висновок, що більше нікого, зовсім нікого, не залишилося».

— Лін Ма «Вихідна допомога (2018)