Спецпроєкт
18 лютого 2025
Війна змінює життя в одну мить. За кожною статистикою про мільйони постраждалих стоять реальні людські долі – розбиті домівки, втрачене майно, зруйновані плани на майбутнє. Але навіть у найтемніші часи є ті, хто простягає руку допомоги.
Мільйони цивільних щодня долають наслідки російської агресії. А саме 12,7 мільйона людей потребують термінової гуманітарної допомоги – це більше ніж населення багатьох європейських країн.
Саме тому Міжнародний комітет порятунку (IRC) – організація, народжена напередодні Другої світової війни за закликом Альберта Ейнштейна, – з лютого 2022 року працює в Україні. Разом із партнерами IRC надає грошову допомогу нужденним родинам, забезпечує базовою медичною допомогою та ліками, організовує психологічну підтримку та реабілітацію, піклується про захист вразливих верств населення, дітей, жінок та людей з інвалідністю.
надає грошову допомогу нужденним родинам
забезпечує базовою медичною допомогою та ліками
організовує психологічну підтримку та реабілітацію
піклується про захист вразливих верств населення, дітей, жінок та людей з інвалідністю
До річниці повномасштабного вторгнення "Українська правда" спільно з IRC розповідають історії людей, які попри війну знайшли в собі сили жити далі.
Ганна Лукіна, 43 роки
"Я відчувала себе безхатьком" – так описує свої перші дні в Одесі Ганна Лукіна, 43-річна переселенка з Нової Каховки.
До повномасштабної війни вона була успішною бізнесвумен – власницею салону краси, який відвідували клієнти з усього регіону. Тепер вона викладає перукарське мистецтво та керує громадською організацією, допомагаючи іншим внутрішньо переміщеним особам.
24 лютого застало жінку зненацька.
"У тебе на руках маленька дитина, у квартирі немає світла, води, газу, всі магазини зачинені, і ти взагалі не розумієш як існувати", – згадує Ганна перші дні великої війни у Новій Каховці.
В окупованому місті вона почала волонтерити – ділилася продуктами з сусідами, допомагала літнім людям.
"Коли ти змогла дістати пару кілограм картоплі, а бабуся, якій 89 років, живе поряд і не може вийти щось собі купити – починаєш розуміти, що треба ділитися", – зауважує жінка.
Виїхати з міста було складно. Особливо лякали розстріляні автівки на узбіччях. Коли з’явилася можливість евакуюватися автобусом, на збори дали лише дві години.
"Я приїхала в тому, в чому була, і це були всі мої речі", – ділиться Ганна.
Дорога до Одеси тривала три доби з двома пересадками. Під час однієї з них автобус потрапив під обстріл. На щастя, Ганні з сином вдалося дістатися до міста неушкодженими.
Поступово життя налагоджувалося. Ганна влаштувалася викладати в школу перукарського мистецтва, почала волонтерити – робила безкоштовні стрижки внутрішньо переміщеним особам.
"Я згадую себе, в якому стані приїхала. Коли через дві доби підійшла до дзеркала, я просто вжахнулася. Я зрозуміла, що відчуває жінка, яка виїжджає з окупації. В яких умовах вона проживає. Якщо немає коштів, щоб піти до салону краси, все одно хочеться відчувати себе гарною", – пояснює жінка.
Зараз Ганна керує власною громадською організацією "Рухаємося разом", яка допомагає ВПО, а саме жінкам та людям з інвалідністю. Вона організовує різноманітні проєкти: від психологічних тренінгів до фотосесій, які допомагають відновити впевненість у собі.
"Допомагаючи іншим, я допомагаю в першу чергу собі. Всі запитують: навіщо це тобі взагалі? Я кажу: ви не розумієте, це терапія. Завдяки цьому мені не так важко сприймати війну", – розповідає вона.
Ганна також відвідує сесії команди IRC щодо захисту та розширення прав і можливостей жінок. Особливо подобаються дискусії та арттерапевтичні заходи, бо, зауважує, кожному волонтеру потрібні власні волонтери.
Окрім того, Ганна мріє створити в Одесі особливий б’юті-простір. Не просто салон краси, а місце, де жінки зможуть отримати психологічну підтримку, відвідати арттерапію або просто побути наодинці в спеціальній кімнаті відпочинку.
Віктор Куріленко, 65 років
"Це мій дім, моє гніздо. Без варіантів навіть, тільки додому", – каже 65-річний Віктор Куріленко, згадуючи, чому вирішив повернутися до свого села на Херсонщині після деокупації. Разом із дружиною Валентиною вони відбудовують зруйноване війною господарство та намагаються відновити фермерську справу.
До повномасштабного вторгнення подружжя займалося землеробством – вирощували пшеницю, соняшник та ячмінь на 68 гектарах землі. Але з приходом війни все змінилося.
Про її початок Куріленки дізналися зранку 24 лютого, коли в соцмережах з’явилися повідомлення про обстріли Чорнобаївки. За три дні війська вже були в їхньому селі. Віктор з родиною залишалися вдома до травня, а потім були змушені виїхати. Повернулися лише в березні наступного року.
Щоправда, вдома на них чекало спустошення.
"Розчарування. Те, що було – зруйнували, розбили", – так Віктор описує свої перші емоції після повернення.
Пошкодили дах, вибили вікна та двері, винесли всі меблі. У гаражі до стелі був смітник із залишками російських пайків. Але найбільше постраждала сільськогосподарська техніка – комбайни розбили, а трактори вкрали.
Зараз подружжя поступово відновлює будинок: замінили вікна, відремонтували дах, поставили нові двері, роблять ремонт всередині.
Відновлювати фермерство складно. Поля були заміновані, довелося чекати на роботу саперів.
"Люди часто підривалися. Просто ступали на міни. Прийшли хлопці-сапери, ми дали їм координати. Гуманітарна організація. З Житомира були, з інших областей України", – розповідає Віктор.
Після розмінування отримали відповідні документи й поступово почали обробляти землю. Однак збитки величезні. Техніку доводиться наймати, а цьогорічна засуха знищила більшість врожаю.
На його думку, аграріям потрібні безвідсоткові кредити на купівлю техніки та справедливі закупівельні ціни без посередників.
Аби комфортно пережити зимовий період, Віктор отримав фінансову допомогу від IRC. Гроші сім’я чоловіка могла витратити за бажанням: на дрова, пелети, паливо, комунальні рахунки тощо.
Попри щоденні обстріли, подружжя не опускає руки. Найбільше мріють про закінчення війни та відновлення господарства. Куріленки не знають, чи їм вдасться повернутися до колишнього рівня життя, та головне для них – бути вдома і працювати на своїй землі.
Валентина Сидорук, 68 років
"Оце мій дім, так сталося, що газу немає. І дуже скрутно. Але, проживши в селі, вже знаєш, що робити, як виживати" – розповідає 68-річна Валентина Сидорук із села Катеринівка на Харківщині. Вона пенсіонерка, колишня вчителька з 36-річним стажем, яка попри близькість до фронту не полишає рідної домівки.
До повномасштабного вторгнення життя в селі було спокійним. Працювала школа, у Будинку культури проводили фестивалі української пісні, на які з’їжджалися люди з усієї округи.
"Тепер все перекреслено через те, що сільський Будинок культури розвалили, школа поряд стояла, теж потерпіла, все повилітало кругом", – зауважує жінка.
24 лютого Валентина побачила колони військової техніки прямо під своїми вікнами.
"Я навіть стояла за шторкою і рахувала, скільки одиниць. 80 пройшло. Потім знову колона, потім знову колона", – пригадує Валентина.
Село опинилося в окупації на пів року.
"Ми були без світла, не було газу. У селі вода в кожному дворі – це колонка, з якої подається вода за допомогою електроенергії. Не було нічого", – розповідає жінка.
Але селяни не розгубилися – почистили старий колодязь, звідки брали воду для себе та худоби.
У вересні 2022 року село повернулося під контроль України. Для місцевих жителів це було справжнім святом.
"Це таке було переповнення душі, що ми всі плакали, раділи. І так було урочисто", – ділиться Валентина.
Сьогодні життя в селі триває. Щоправда, під постійними обстрілами КАБів.
Нещодавно від авіабомб постраждали 20 будинків – у всіх повилітали вікна. На городі самої Валентини теж впала авіабомба, але, на щастя, не вибухнула.
Найбільше турбувала підготовка до зими. Оскільки газу в селі немає, треба було добре запастися дровами.
"Дрова ж подорожчали. Якщо тверді породи, наприклад, дубові або акація, то машина 10 складометрів коштує 20 тисяч зараз у нас", – пояснює вона. Але завдяки гуманітарній допомозі від IRC паливо на зиму закупити таки вдалося.
Зараз жінка мріє про мир і сподівається, що після перемоги в село повернуться люди:
"Може, вийдемо всі на суботники і будемо працювати, мести, гребти те, що в нас розвалено. Мені здається, що так і буде".
Зауважимо, що Міжнародний комітет порятунку (IRC) продовжує підтримувати українців, які потребують допомоги. Звернутися до IRC можна через місцеві організації-партнери, які працюють у вашому регіоні, або безпосередньо через електронну пошту для письмових звернень: [email protected]
Авторки фото, представлених у матеріалі: Тамара Кіптенко та Марина Верещака
© 2000-2025, Українська правда. Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Українську правду" не нижче третього абзацу.
Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на "Інтерфакс-Україна", суворо забороняється.
Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.
Матеріали з плашкою ОГЛЯД можуть містити рекламу.
Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-02280.
ТОВ "УП Медіа Плюс". Усі права захищені.
Будь-яке копіювання, публікація, передрук чи наступне поширення інформації, що містить посилання на "Інтерфакс-Україна", суворо забороняється.
Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.
Матеріали з плашкою ОГЛЯД можуть містити рекламу.
Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-02280.
ТОВ "УП Медіа Плюс". Усі права захищені.