Протести в Білорусі: Чи піде "Бацька" на пенсію?

Вівторок, 21 липня 2020, 15:00
політичний експерт

Через рішення ЦВК щодо нереєстрації опозиційних кандидатів у президенти Білорусі розгорнулися гарячі сутички. Це не перші мітинги, що відбуваються в Мінську. Але на цей раз вони набули агресивного забарвлення – силовики гумовими кийками розганяли обурений натовп, дісталося всім.

Паралельно в ЗМІ почали поширювати припущення, що, можливо, на Мінськ чекає Майдан за українським сценарієм. Тож чи є щось спільне між білоруськими протестами, Революцією гідності і російськими мітингами напередодні голосування за поправки до Конституції? Навіщо білорусів лякають українським Майданом?

У будь-яких народних хвилювань є свої логічні причини або ті, кому ці мітинги будуть вигідні.

Усьому є свій час і строки. Коли до влади приходить авторитарна людина, що не тяжіє до змін і буквально пригнічує народ своєю "зразковою стабільністю", це починає нагадувати утопію. Вчасно піти, звільнивши дорогу для нових людей, а й отже, можливостей, – це справжнє мистецтво. І багатьом пострадянським президентам ще далеко до освоєння цієї складної, але такої корисної навички.

Читайте також: Чи можливий Майдан у сусідній Білорусі?

Кінець епохи Лукашенка: чим унікальна цьогорічна президентська кампанія в Білорусі

Той факт, що білоруська ЦВК відмовила головному конкурентові Лукашенка в реєстрації кандидатом, – це лише верхівка айсберга. Основна причина мітингів зароджувалася роками, якщо не десятиліттями.

У випадку з Путіним і Лукашенком є багато спільного. Обидва ці президента, очевидно, затрималися на своїх посадах, чим і спричинили всенародну втому. Люди втомилися від старих облич, тому і жадають гідної альтернативи. Здебільшого це стосується молодого покоління виборців, народженого вже після розпаду СРСР.

Тож поправки до Конституції та відмова в реєстрації опозиційних кандидатів – це лише привід, істинна мета мітингів – зміна влади. Яка є такою ж необхідною "лікувальною процедурою", як відвідування стоматолога для будь-якої людини.

Часом "стабільність" стає синонімом "занепаду".

Про що свідчить те, що білоруську опозицію не зареєстрували? Передусім це демонструє невпевненість та страх Лукашенка перед виборами. Він залишився без сильного суперника, а отже "перемога" втрачає свій первісний сенс та набуває рис формальності.

"Бацька" постійно залякує білорусів (і йому це, очевидно, вдається) тезами в дусі: "Подивіться, що відбувається в Україні після Майдану! Хочете, щоби і у нас таке було?". Це звичайна політична маніпуляція, до якої вдаються багато пострадянських політиків (Путін зокрема). Тобто вони апелюють до того, що поки вони при владі, гірше не буде, але ж водночас ніхто і не говорить, що буде краще.

І навіть якщо люди десятиліттями живуть у злиднях, їх це починає влаштовувати. Адже бідність стає нормою існування. 

Наступіть людині на ногу і постійте на цій нозі цілий день. Коли ви зійдете з "хворої" ноги, людина буде щаслива та ще й подякує, що ви полегшили їй життя. Приблизно такі ж відносини між народом і старими політиками. Суцільні залякування і маніпуляції.

Тож ми бачимо, що російські і білоруські протести мають спільне коріння – втому від старих облич. Але ступінь обурення у білорусів і росіян ще не досягнув свого піку, люди й досі ведуться на маніпуляції. Очевидно, що Путін і Лукашенко більш винахідливі і розважливі політики, з більш вагомим досвідом, ніж наш четвертий президент Янукович.

І зверніть увагу на "мову" білоруських протестів, а саме – з яких джерел переважно транслюються мітинги і подається інформація про них. Чому наразі почала активно використовуватися тарашкевиця (класичний правопис білоруської мови) серед протестантів і "проєвропейських" білоруських видань? Хоча ще 5-7 років тому здебільшого переважала російська.

У молодого покоління білорусів зміцнився потяг до національної ідентичності, до незалежності від свого східного сусіда. Саме з цього і починалася наша Революція.

Але навряд чи у найближчому майбутньому білорусам "загрожує" український сценарій Революції гідності. Насіння вже посіяно. Проте треба, щоби пройшли роки, перш ніж молоде покоління, яке не має радянського минулого, переважило над старим і закостенілим у своїх страхах.

Олег Петровець, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.