Переможна команда Ющенка vs переможеної команди Януковича або кого обираємо у 2006 році

Четверг, 8 декабря 2005, 16:38

З наближенням парламентських виборів 2006 року стає все більш зрозумілішим їх інтрига та основний політичний конфлікт. Можу сказати відверто, що, на мою думку, президентські вибори у 2004 році не закінчилися.

Обрання нового президента не призвело (та й не могло призвести) до формування повністю нової влади в країні. Влада – складна система, і змінивши лише її один, можливо головний елемент, не можливо змінити її докорінно. Старими, у більшості своїй кучмістськими, залишаються селищні, міські, районні та обласні Ради.

Структура парламенту, не говорячи про сьогодення, навіть у 2002 році не відповідала суспільним настроям.

Тому вага виборів полягає не стільки у виборах персоналій, хоча це й важливо, а насамперед у виборі шляхів суспільного розвитку. По суті, майбутні вибори будуть 4 туром президентських виборів, на яких загроза політичного реваншу постає цілком серйозною. Головне протистояння на цих виборах – це протистояння між командою Віктора Ющенка, блоком "Наша Україна" та Партією регіонів на чолі з Януковичем.

КОГО І ЯК МИ БУДЕМО ОБИРАТИ?

Після вступу змін до Конституції в дію значно підсилюється роль парламенту при формуванні уряду. Однак, це ще не означає, що виборці в березні 2006 року обиратимуть безпосередньо прем'єр-міністра (як це є в Ізраїлі) або в Україні буде сформована парламентська республіки, де новообраний прем'єр матиме такі ж повноваження як канцлер у Німеччині. З точки зору як політичних реалій в Україні, так і політичного аналізу такі позиції є відверто сумнівними. Спробую пояснити свої твердження.

По-перше, відносна перемога певної політичної сили на виборах не забезпечує автоматично голові цієї сили посаду прем'єр-міністра. Згідно з статтею 114 закону "Про внесення змін до Конституції України" кандидатуру прем'єра вносить "президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України".

Сьогодні з великою долею ймовірності можна стверджувати, що кандидатура прем'єра узгоджуватиметься коаліцією депутатських фракцій, а не фракцією партії, яка виграє вибори, оскільки говорити про те, що один із учасників виборів набере більше 50% голосів – це утопія.

Не виключений варіант тристоронніх домовленостей щодо формування уряду чи створення уряду меншості, який буде формуватися за консенсусною основою.

По-друге, світова практика стверджує – голова партії, яка виграла вибори або потім очолила урядову коаліцію, не завжди стає головою уряду.

Наприклад, він може відмовитися від посади глави уряду з певних міркувань. Достатньо навести приклад нещодавніх подій навколо формування уряду в Польщі: лідер переможної партії "Право і Справедливість" Ярослав Качинський так і не став прем'єр-міністром Польщі.

По-третє, після вступу в дію змін до Конституції наш устрій буде далеким від класичних парламентських республік, таких як Німеччина, Ізраїль чи Італія. Скоріше, він буде схожим на устрій Франції чи Польщі, де при достатньо сильному президентові, буде достатньо сильний прем'єр.

Це відповідає тим політичним традиціям, які склалися в Україні як незалежній державі: легітимність президента, обраного всенародно, вища, ніж у тієї політичної сили, яка пройшла до парламенту.

Отже, головна парламентських інтрига виборів – це не боротьба за крісло прем'єра, а захист здобутків помаранчевої революції від тих сил, які підтримували колишній режим Кучми-Януковича.

Ми зарано розслабилися. Обрання нового президента не може кардинально, на сто відсотків, змінити всю систему влади в Україні. Адже існують місцеві органи самоврядування та обласні ради, які формувалися ще за часів кучмізму і не змінилися за цей час. Тому сьогодні, фактично, ми будемо знову реалізовувати той вибір, який ми зробили у 2004 році.

Загроза політичного реваншу є достатньо серйозною. Тому ми повинні знайти в собі сили об'єднатися проти неї. Це повинні розуміти не тільки ті, хто йдуть "паралельним шляхом", але й ті, хто розчарувався у новій владі.

ЦІННОСТІ, ЯКІ МИ ПОДІЛЯЄМО

Тільки лінивий не критикував владу за відсутність стратегії розвитку України. Слід визнати, що президент не одразу сформував пріоритети розвитку країни, напевно, це було нелегке завдання. Однак на те є об'єктивні причини: спочатку потрібно було розібратися із наслідками минулого. На жаль, обсяг цих "надбань" кучмізму залишився надзвичайно великим для того, щоб ліквідувати їх за такий короткий термін.

Водночас, останнім часом зрозуміло – у влади є послідовна стратегія подальших дій. У своїх виступах Віктор Ющенко чітко окреслив ті пріоритетні завдання, від вирішення яких залежить успіх демократичних процесів в Україні. Реформа освіти, медицини, судової системи, боротьба з корупцією – це ті теми, які можуть сьогодні обговорюватися у політичних дискусіях на радіо, телебаченні, в газетах.

Натомість складається враження, що українському політикуму більше подобається порпатись у "брудній білизні" сімейних скандалів, аніж обговорювати проекти реформ, які здатні зробити Україну заможною демократичною європейською державою.

Ми об'єдналися для того, щоб підставити президенту плече у цій нелегкій справі. Саме з цією метою створюється Блок Ющенка "Наша Україна", який я маю честь представляти. Створення Блоку Ющенка – це продовження політичної традиції та політична відповідальність перед виборцями, які голосували у 2002 році за "Наша Україну", а у 2004 році – за Ющенка.

Звісно, формат блоку зразка 2002 і 2006 років відрізняється, але на це є низка суб'єктивних причин. З одного боку, такі партії як Ліберальна партія чи "Вперед Україно!" були серед засновників блоку "Наша Україна" у 2002 році, однак не увійшли до теперішнього складу Блоку Ющенка, оскільки просто не брали участі в його роботі та, навіть, виступали проти його рішень.

Інші не відгукнулись на наше запрошення до співпраці, наприклад партія "Реформи і порядок". З іншого боку, до нас приєдналися партії Партія промисловців та підприємців України, Українська республіканська партія "Собор", які зажди підтримували Ющенка і коаліцію "Сила Народу". Тому їх знаходження в Блоці Ющенка є природним.

На які цінності зорієнтований Блок Ющенка?

Якщо говорити про нашу ідеологію стрижнем є те, що це політичні сили президента, які об'єдналися навколо виконання його програми "Десять кроків назустріч людям".

Ми виходимо з національно-демократичних засад, тобто відстоюємо інтереси громадянина, нашої держави, нашого суспільства, але в притаманному демократичному стилі. Ми зорієнтовані на ті ідеологічні підвалини, які притаманні Європейській народній партії, та з повагою ставимося до християнсько-демократичної системи цінностей.

Пріоритетом для нас є побудова правової демократичної держави, де громадяни мають всі можливості для реалізації власних прав. Ми готові запропонувати суспільству власний проект судової реформи для здійснення цієї мети та вже розробили конкретну антикорупційну програму "Ні – корупції!".

Ми виступаємо за побудову соціально-ринкової економіки, в якій розвиватиметься, в першу чергу, малий та середній бізнес та захищається національний виробник. Водночас, ми будемо все роботи для того, щоб підтримати соціально незахищені верстви населення: малозабезпечені сім'ї, дітей, пенсіонерів, інвалідів та ін.

Наші гасла, плани та дії зрозумілі для наших виборців, яких ми в черговий раз закликаємо бути не байдужими до нашої спільної долі. Ми об'єдналися задля недопущення політичного реваншу представників режиму Кучми–Януковича.

ПЕРШІ ПІДСУМКИ: ЩО ВДАЛОСЯ, А ЩО НІ

Іноді складається враження, що багато-хто просто не хоче чути про ті здобутки президента та його команди, котрих вдалось досягти за десять місяців нової влади. Натомість акцентують увагу на невдачах, забуваючи про те, що ці десять місяців принесли українцям більше ніж десять років режиму Кучми. Суспільству просто нав'язуються міфи, зокрема міф про абсолютно невиконані обіцянки Майдану.

Але як показує аналіз більшість конкретних зобов'язань Ющенка, викладених у програмі "Десять кроків назустріч людям", були виконані. Найяскравіших приклад – чесний продаж "Криворіжсталі" на суму, яка у 6 разів перевищує ціну попереднього незаконного продажу.

Сьогодні ми живемо в країні, де панує свобода слова, а журналістів не вбивають через їх професійну діяльність. Збільшені всі види соціальних виплат: допомога матері при народженні – у 11,7 разів, допомога одиноким матерям – у 4,1 разів, допомога по догляду за дитиною – на 20,8%, допомога дітям-інвалідам та дітям сиротам – у 2 рази.

Сьогодні близько 72% поточного бюджету спрямовується на соціальні виплати. Середня заробітна платня збільшилась майже у півтора рази. Зменшується кількість безробітних, на 7% зменшено рівень "тінізації" економіки. Країна отримала статус країни з ринковою економікою.

Це далеко неповний перелік здобутків нової влади, про які не слід забувати.

Дійсно, є розчарування у діях нової влади є. З одного боку, це можна пояснити тим, що були досить великі очікування від помаранчевої революції. З іншого боку, за роки незалежності сформувався такий тип суспільної свідомості, який патологічно не довіряє владі. Запас кредиту суспільної довіри до помаранчевих був високий, проте він був дуже нестійкий. Тому будь-які пертурбації у новій владі призводять до поглиблення суспільного розчарування.

Зрозумілими є закиди наших прихильників з приводу того, що бандити не сіли в тюрми. Скажу відверто – на це питання відповісти досить складно. Водночас, наведу лише дві обставини, що можуть пояснити ситуацію.

Перша – за всі роки незалежності до помаранчевої революції лише одна особа була засуджена за порушення виборчого законодавства. В той самий час, жодні вибори в Україна не обходились без застосування адмінресурсу та фальсифікацій. Сьогодні, за словами міністра внутрішніх справ Луценка, порушено близько 2 тис. кримінальних справ за фактами фальсифікацій результатів виборів 2004 року.

Друга – у "проФФесорському" списку Партії Регіонів опинилися і ті особи, які повинні були притягувати до відповідальності за порушення виборчого законодавства, і ті, хто підозрювався у скоєнні таких злочинів.

Фігури Пискуна (і це відповідь на питання "Чому бандити до цих пір не в тюрмах?"), Колесникова, Ківалова, Карпачової, братів Клюєвих говорять самі за себе. Особливу увагу привертає постать пана Ахмєтова – найбагатшої за часів Кучми в Україні людини, колишнього власника "Криворіжсталі".

Партія Регіонів – осередок кучмістської еліти. Просто хочу нагадати підприємцям, інтелігенції та патріотам про ті наслідки, які могли би бути якби Янукович прийшов до влади.

Після поразки переможена команда Януковича переформотувалася і пішла у наступ, використовуючи розчарування та розкол в помаранчевій команді. Наше спільне завдання – не дати їм жодного шансу на перемогу.

ДЕЩО ПРО ОСОБИСТЕ АБО ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЖУРНАЛІСТІВ ПЕРЕД СУСПІЛЬСТВОМ

Спочатку про особисте. Про враження від двох подій, між якими проминуло майже півтора року, змінилися влада, "темники" пішли у небуття, а в країні панує свобода слова – про враження від висвітлення у ЗМІ висунення Ющенка кандидатом у президенти на Співочому полі 4 липня 2004 року і річниці Майдану 22 листопада 2005 року.

Дуже гарно пам'ятаю 4 липня – тоді був гарний сонячний день, багато людей, святковий настрій. Проте, коли прийшов ввечері додому і вмикнув телевізор, то побачив, що підтримати Ющенка у цей день вишли лише купка алкоголиків-ектремістів. У день святкування річниці Майдану зібралось майже 200 тис. осіб, а не 50 тис. як передавали провідні телеканали. Атмосфера була святкова, а не пригнічена, як це подавали ЗМІ. Відверто кажучи, від таких порівнянь нічого, окрім гіркого осаду на душі, не залишається.

Багато з моїх колег говорять, що в країні нічого не змінилося – "як "мочили" їх в мас-медіа, так і продовжують "мочити". Про це свідчать і об'єктивні дані Української академії преси, за якими показник збалансованості інтерпретації подій випусках новин на провідних телеканалах сягнув 20% і наблизився до стартового рівня президентської кампанії 2004 року(!). Бракує "другої" точки зору, інтерпретація подій журналістами підміняє фактаж.

Відомий журналіст Микола Вересень нещодавно сказав мені, що сьогодні в Україні можна говорити про, так звану, медіакратію, яка поглине владу народу, демократію. Справді, сьогодні від волі телевізійного репортера чи випускового редактора залежить стан поінформованості мільйонів громадян України. Тому в умовах браку професійності, будь-яка суб'єктивна оцінка журналіста перетворюється на дезінформацію сього суспільства.

Діючи в умовах свободи слова, усі ми маємо усвідомлювати свою відповідальність перед суспільством. Влада погана, тому що вона влада – це шлях в нікуди. Влада необхідно критикувати, коли вона помиляється, але суспільство повинно знати, коли влада досягає успіхів.

****

Насамкінець хотів би навести слова класика: "Владу легко здобути, проте важко утримати". Якщо ми хочемо утримати те, що здобули під час помаранчевої революції, потрібно спільно працювати заради майбутнього України.

Ігор Жданов, перший заступник голови Центрального виконавчого комітету партії "Народний Союз Наша Україна"

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде