Ленин без носа в контексте идеологии

Среда, 1 июля 2009, 12:54

Хлопці, які скалічили "головного" Леніна України, навіть не думали тікати від міліції. Вони побігли для того, аби встигнути злити відео, яке було розтиражовано для передачі телеканалам.

Після цього молоді люди повернулись і гордо здались міліції. Вони готові відповідати перед судом і відсидіти за свій учинок. Винними себе не вважають, навпаки - пишаються. Кажуть, що так форсували виконання указу президента про ліквідацію пам'ятників тоталітаризму.

Феномен Ленінського пам'ятника

Якби Радянський Союз засипало попелом всесвітньої Помпеї, дослідники через якусь тисячу років були б вражені системністю й монолітністю релігії давньої цивілізації. Що казати, коли в центрі кожного населеного пункту на одній шостій земної кулі вони обов'язково знайшли б статую або погруддя лисуватого божества чоловічої статі.

Радянська ідеологічна матриця була грандіозною світською релігією, із власним культом святих, муміфікацією, догматизацією, річним коловоротом свят ще й органами інквізиції.

Серцевиною матриці був образ Леніна – вождя, пророка й месії.

Ленін - головний тотемний образ радянської системи. Образ який супроводжував людину з перших кроків життя. З "портрета на стіні" садочка, у шкільному класі, на першій сторінці букваря, на піонерському значку, на площі, на заводі, у кабінеті начальника, на спортивних змаганнях, на шпальті газети, і навіть молодята ходили квіти до Леніна класти…

Ленін сам себе залив у бронзу

Сам Володимир Ілліч практично не займався розробкою поняття "ідеологія", але він вивів головний принцип, який дозволив комуністичній доктрині стати тотальною ідеологією світового масштабу.

Ленін чітко усвідомлював зміни, що настали в суспільній свідомості внаслідок науково-технічного прогресу. Церква уже не могла дати відповіді людині на більшість питань. Однак, такі відповіді давала наука. Тому Ленін уводить поняття "наукова ідеологія".

Справа в тому, що поклоніння науці почалося ще в епоху просвітництва.

Сучасне суспільство, яким сьогодні ми його бачимо, виникло саме завдяки науці. В Англії Ньютон і його послідовники з наукової картини світу виводили ідеї про "природний" характері конституції, яка має обмежити владу монарха, "адже й сонце підкоряється закону гравітації".

Томас Гобс розвинув головний для буржуазного суспільства міф про людину як егоїстичного суспільного атома, який веде "війну всіх проти всіх".

А Ленін уловив основний закон ефективності ідеології: будь-яка ідеологія матиме успіх, якщо вона обґрунтовує соціальний і політичний лад через апеляцію до природних законів.

Тобто, ідеологія успішна, якщо спирається на науку.

"Так улаштований світ" і "така природа людини " — от ключові аргументи, які безвідмовно діють на звичайну публіку. Для сучасної людини переконливіше звучать фрази, які нагадують знайомі зі шкільної лави наукові формули й цитати вчених. А якщо під такими фразами, які подає ідеолог, наявний підпис академіка, або ще й Нобелівського лауреата - тим краще.

Формула радянської ідеології

Теорія марксизму базується на еволюційному ході історії. Схема відома всім: рабовласництво змінилось феодалізмом, його змінив капіталізм, завершальним етапом буде комунізм. Але комуністичному раю має передувати боротьба, жертви й важка праця.

Необхідною умовою є віра в ідейну чистоту партії, адже "все підкоряється природнім законам", а партія спирається виключно на науку. Тому не вірити партії просто не можна, а сумніватись – значить бути невігласом. Або й більше - ворогом суспільного прогресу, або просто: ворогом народу.

До слова, Гітлер чітко засвоїв ленінські уроки ефективності ідеології. Його теорія рас, вибраність німецької нації, майбутні плани розширення життєвого простору - усе обґрунтовувалось кращими науковцями Рейху. У купі з генієм пропаганди Гебельсом, зі значно меншим ступенем насилля ніж у Леніна-Сталіна, Гітлеру вдалося зробити нацистську ідеологію партії тотальною ідеологією всієї Німеччини.

Марксизм – Ленінізм – світова релігія XX століття

Завдяки новому трактуванню ідеології, марксизм-ленінізм перетворився на догму, відступ від якої означав зраду. Звідси - нетерпимість до найменших критичних зауважень стосовно вищестоящих партійних органів, фанатизм і сектантство.

Однак, розрив між офіційними лозунгами й реальним життям призвів до того, що людина поступово втрачала віру в цю релігію. Таке розчарування призвело до існування двох реальностей - реальності, яку творив ідеологічний апарат, і тієї, у якій жили люди.

У часи застою в картинку витворену ідеологами вже не вірили ні маси, ні самі керівники партії. Вона перетворилась на декорацію яка виражалась в плакатах, транспарантах, офіційному мистецтві, демонстраціях і промовах.

У колективі люди звикли до схвалення такої ідеології. На одинці із собою або близькими, переважна більшість громадян уже вірили в посили системи. Натомість у суспільстві почала творитись неофіційна "культура кухонь" і самвидаву. Як тільки система послабилась (перебудова) - радянська ідеологічна матриця розсипалась.

Які уроки нам взяти?

Ідеологія Леніна стала обґрунтуванням страшних соціальних експериментів. На її олтар лягли мільйони жертв заморених голодом. Знищено сотні тисяч – мільйони кращих синів (еліта) української нації. Результатом впровадження став розрив поколінь, знищення історичної пам'яті, втрата значної частини культурної спадщини.

Може наступні слова здадуться надто патетичними, але немає сумніву в тому, що давній, до цього творчий і енергійний народ з унікальною матеріальною й духовною культурою вийшов скаліченим із комуністичної ідеології Володимира Леніна. Ще не одне десятиліття доведеться лікуватись…

Однак, слід визнати, що на певних етапах комуністична ідеологія була ефективною й демонструвала неабиякий мобілізаційний потенціал. Радянська ідеологічна система була всеосяжною, як у вимірі тематики, так і у вимірі кількості людей, яким вона призначалася.

Вона була раціональною, у тому розумінні, що намагалась опертися на науку. ЇЇ позитивна сторона полягає в пропаганді досягнень науки широким верствам населення. Вона була ідеологією державною, оскільки узаконена як обов'язкова для всіх громадян країни й мала єдиний централізований ідеологічний апарат.

Так які ж уроки? Так чи інакше, але жодна держава не може жити без власної ідеології.

Сама ідеологія, як така, не є злом чи добром. Ідеологія це лише автобус у якому їдуть ідеї.

Автобус може бути тюремним і вести прикованих арештантів до страти. Або, скажімо, це може бути м’який Neoplan який везе щасливих європейців до Середземного моря, чи на екскурсію в Східну Європу.

Україні потрібна своя, українська ідеологія. Автобус який повезе пасажирів до комфортного й щасливого життя. (Але обов'язково з урахуванням минулого ідеологічного досвіду). Така ідеологія ще не розроблена. Як і немає розуміння у "вождів" щодо необхідності ідеологічного забезпечення нашої державності. Нічого, під тиском громадської думки, із часом розуміння прийде, ще й ідеологія буде написана.

А щодо хлопців які Леніна поламали, добре чи погано вони зробили хай кожен вирішує сам. Антиленінський вандалізм в Україні явище не нове. Останнім часом тенденції посилились. А значить: увага суспільства до ідеологічної проблематики зростає.

Максим Плешко, для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Главное на Украинской правде