Что нам не сказали о декоммунизации?

125 просмотров
9
Понедельник, 20 апреля 2015, 16:28
Егор Стадный
историк, исследователь советского прошлого, для УП

Колись, під час захисту курсової, один з викладачів нашої кафедри історії зайшовся праведним гнівом, – бо я не засудив радянські підручники з історії. Тоді решта викладачів нагадали йому, що історик не засуджує, це не його завдання.

Нас учили досліджувати минуле, "тримаючись позірної безсторонності", – як колись написав знаний фахівець Олексій Толочко. Позірної, бо кожен має свої свідомі чи несвідомі суб'єктивні погляди. Однак від усвідомлення цієї позірності до відвертого осуду дуже велика відстань – приблизно така ж, як між дослідником та партійним ідеологом.

Дев'ятого квітня Верховна Рада прийняла так звані закони про декомунізацію, які вимагають від дослідників та митців цю відстань суттєво скоротити.

У мережі вже чимало інфографіки та матеріалів, які розповідають про суть цих законопроектів. Тому не будемо повторюватись, зупинімось лише на критичних моментах. У будь-якому випадку, закликаємо всіх самостійно ознайомитись з текстами проектів на сайті Ради.

Оцінити всі чотири законопроекти разом досить важко.

Можна лише всіляко вітати доступ до архівів більшовицьких репресивних органів. І до цього законопроекту практично не маю зауважень, окрім одного положення про оцифрування документів.

Хотілося б, щоб сканування архівних матеріалів стало головним завданням галузевого архіву, який створюється під Інститутом національної пам'яті. Ми не знаємо, хто буде очолювати цей архів чи Інститут через рік-два-п'ять, а оприлюднені в мережі скани документів є гарантією відкритого доступу. Тому в законопроекті потрібно було дати чіткі терміни реалізації оцифрування та закріпити джерела фінансування для цього.

Натомість я маю геть інше ставлення до решти законопроектів, які дуже суттєво розширюють втручання юриспруденції в історію, встановлюючи на законодавчому рівні історичну правду й подекуди криміналізуючи її заперечення.

По-перше, тепер ми маємо визначений перелік борців за незалежність, куди увійшли кілька десятків організацій, політичних партій чи державних утворень, які діяли в період від часів УНР до 24 серпня 1991 року.

Зневажливе ставлення до цих осіб або ж заперечення факту правомірності їхньої боротьби за незалежність віднині оголошується протиправним.

Хто визначатиме, що таке зневажливе ставлення? Як тепер писати про часи, коли самі борці за незалежність воювали між собою?

Заперечення факту правомірності дій Центральної Ради, яку розігнав Скоропадський – тепер протиправне. Чи буде зневажливим ставленням критика антимілітарної позиції голів УНР, чи критика Петлюри, який порушив усі домовленості з урядом ЗУНР? А як бути із протистояннями, суперництвом, співпрацею з розвідками різних країн та зрадами всередині української політичної еміграції в міжвоєнний період?

По-друге, на зміну відповідальності за фальсифікацію історії Великої Вітчизняної війни прийшла така ж ідентична норма щодо Другої Світової війни.

Відхід від брежнєвської ідеологічного конструкту Великої Вітчизняної – це, безумовно, правильний хід. Однак він зроблений цілком у руслі радянської практики відповідальності за фальсифікацію історії.

По-третє, відтепер якщо ви використовуєте символіку більшовицького чи націонал-соціалістичного режимів – а перелік символіки дуже широкий, включає назви, державну та партійну символіку, пам'ятки, топоніміку та навіть цитати партійних та державних діячів – в експозиціях музеїв, виставках, наукових, навчальних посібниках, підручниках та інших матеріалах освітнього і наукового характеру, то мусите потурбуватись, щоб таке використання не призводило до заперечення злочинного характеру тоталітарних режимів.

Хто визначатиме, чи призводить-не призводить, – чесний та справедливий український суд, залучаючи чесних та об'єктивних фахівців для експертизи?

Чи обов'язково наслідувати радянські практики задля декомунізації? Досвід країн Центральної Європи, які пережили тоталітаризм, показує, що ні.

Так, справді, у Німеччині та Албанії використання символів організацій, які перед цим Конституційний суд визнав неконституційними, є криміналізованим. В Угорщині та Литві є заборона на використання окреслених фашистських, нацистських та комуністичних символів. У Польщі заборонені предмети, які за своїм сенсом пропагують фашистський або будь-який інший тоталітарний устрій держави або ж схиляють до ненависті з огляду на національні, етнічні, расові, релігійні або ж антирелігійні погляди.

По-різному – від штрафів до 3 років позбавлення волі – карається відтворення, показ, поширення, а в Словаччині навіть зберігання відповідних предметів із символікою.

Однак є одне "але", яке об'єднує усі ці країни – заборона жодним чином, без умов та застережень, не поширюється на наукову, мистецьку, освітню та колекційну діяльність.

Назагал це розуміють історики в усіх країнах Європи. У 2008 році французький історик та метр досліджень історичної пам'яті П'єр Нора як очільник організації "За свободу історії" опублікував відкритий лист до політиків та істориків із закликом не робити з історії рабиню політики, адже у вільній країні ніякий політичний орган не має право визначати історичну правду й стримувати свободу історика під загрозою штрафних санкцій. Лист підписали чимало видатних істориків: Жак Ле Гофф, Тімоті Ґартон Еш, Ерік Гобсбаум, Карло Гінзбург, Кароль Мондзелевський, Ян Ассман та інші – загалом близько 1400 дослідників з 49 країн. Зокрема, свої підписи поставили й відомі українські історики Олексій Толочко та Георгій Касьянов.

Справжня декомунізація та осмислення тоталітарного минулого можливі лише за допомогою розвитку науки, книговидавництва та культури загалом. Недарма в європейських країнах виділяються чималі кошти на розвиток цих галузей. Адже боротьба з тоталітарним минулим не може вестись його ж методами, а прощання із совком може відбутись лише завдяки ґрунтовному та вільному дослідженню його історії, критичному осмисленню його практик під час різних культурних проектів.

Загалом навіть ті депутати, які голосували за ці законопроекти, встигли заявити про двозначність та неточність їх норм. Однак справа не лише в різночитаннях, що містять прийняті закони.

Загравання з Карним кодексом призвело до фатальної помилки. Раджу всім не полінуватись й подивитись порівняльну табличку до законопроекту 2558 (як і тексти решти законопроектів). Ви побачите, що автори з Інституту національної пам'яті фактично декриміналізували пропаганду неонацистської ідеології.

Я не схильний вважати, що це зроблено спеціально. Але, зосередившись на боротьбі із символікою, вони забули про основну ідею. Гадаю, не варто пояснювати, що людиноненависницькі, тоталітарні ідеології можна пропагувати й без використання історичної символіки.

До речі, повертаючись до країн, які пережили тоталітаризм: заборонена поза наукою, мистецтвом та освітою символіка в їхньому законодавстві – є лише похідною від заборони пропагувати тоталітарні режими або ненависть з огляду на національні, етнічні, расові, релігійні чи атеїстичні погляди.

Наостанок про депутатів.

Ми звикли, що вони не читають того, за що голосують, особливо коли розгляд відбувається за скороченою процедурою, коли профільний комітет рекомендує голосувати за основу, а потім і члени цього ж комітету й уся коаліція голосує одразу в цілому. Цим уже не здивуєш.

Дивує їхня дипломатична недбалість. За кілька годин перед тим, як окреслити правильних борців за незалежність, а серед них ОУН та УПА, депутати слухали виступ президента Польщі Броніслава Коморовського. Так-так, "скільки можна зважати на інших? Чому поляки возвеличують своїх героїв, а ми не можемо?"

Можемо. Тільки робити це треба не так недбало, намагаючись мінімізувати загрози для українського інтересу та українських позицій у Варшаві.

Суверенітет у всіх країн однаковий лише номінально. Хочемо ми того чи ні, але ми продаємо свій суверенітет направо й наліво – хоч у євробондах, хоч у кредитах МВФ, хоч у ядерній зброї, хоч у спільних навчаннях із НАТО, хоч у кредитах від Польщі.

Так є. Це прикро – але від удавання, що цього нема, стане лише гірше.

Я не кажу, що треба відчувати себе упослідженим, але треба грати, не відриваючись від реальності. І в даному випадку реальність казала дати Коморовському час, щоб прилетіти в Польщу, витримати традиційні закиди від опозиції та правої преси – і вже потім голосувати. Можливо, до того часу текст закону вдалось би позбавити совкових формулювань та прописати його більш грамотно. Закон був би прийнятий, а українські позиції у Варшаві не зашкоджені або не зашкоджені в такій мірі, як зараз.

Натомість напередодні травневих виборів президента Польщі опозиція в Сеймі використала прийнятий у Раді закон для критики закордонної політики уряду, а голова польського Інституту національної пам'яті Лукаш Камінський, людина поміркованої позиції, заявив, що голосування саме в день візиту Коморовського – це ніяк не випадковість.

Я сподіваюсь, що історики, інтелектуали та культурні діячі якомога швидше мобілізуються, щоб внести необхідні правки в ці законопроекти. Бо я не дуже вірю в те, що президент їх заветує.

Я також сподіваюсь, що Генпрокуратура та СБУ візьмуться за КПУ за цілком кримінальні злочини – участь в узурпації влади, розкраданні державного майна та загрозу суверенітету – до того, як вони мімікрують під інший політичний проект та разом з Опоблоком візьмуть реванш на Сході.

Дисклеймер: цей текст не є запереченням злочинного характеру комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, злочинного характеру націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму. Я засуджую будь-яку тоталітарну ідеологію.

Єгор Стадний, історик, дослідник радянського минулого, спеціально для УП

powered by lun.ua
Авторизуйтесь чтобы писать комментарии
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення
IP: 80.64.82.---mykasiev..
Mike_Kharkov: У "визнанні" є інший цікавий момент - привязавши Законом до держави Україна персонажів, що у 1939-1943 прибирали до "партійної каси" "революційної" ОУН єврейські грошенята, дорогоцінності та колекції марок відкривається цілком реальне перспектива судових позовів "до відшкодування" - як у Європі. Зважаючи що спонсори тих" національно памятливих" за так грошей не викидають - то все цілком логічно
IP: 95.69.192.---Kobel Ihor..
Авторові слід змінити напис на футболці з хворий на люблю ссссрррр
IP: 80.64.82.---mykasiev..
В И С Н О В О К на проект Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті» (реєстр № 2538 1 від 07 04 2015 р.) Запропонований законопроект складається переважно з декларативних та публіцистичних положень, не наповнених конкретним нормативним змістом, які не встановлюють конкретних прав і обов’язків учасників відповідних суспільних відносин, що не узгоджується з природою закону як нормативно-правового акту. За таких умов є підстави вважати, що деякі положення Закону не відповідають конституційному принципу верховенства права
IP: 80.64.82.---mykasiev..
ВИСНОВОК на проект Закону України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» (реєстр. № 2539 від 03 04 2015 р.) На думку Головного управління, законопроект не містить належного обґрунтування необхідності його прийняття/ 3. Некоректною з юридичної точки зору та громіздкою вважаємо редакцію преамбули законопроекту, що не властиво для текстів законів. Адже її положення не несуть ніякого правового навантаження. 9. Створення Єдиного національного реєстру пам’яток Другої світової війни, про який йдеться в абзаці другому частини 1 статті 4 потребуватиме значних бюджетних витрат на його ведення,
IP: 77.120.18.---up_rostislav..
Осуждать суму идею коммунизма все равно, что осудить "город солнца" Кампанеллы. Идея - она и есть идея. Каждому по потребности, от каждого - по возможности. Идея крайне привлекательна, для бездельников особенно. Судить надо за то, что прикрываясь идеей Французской революции - свобода, равенство, братство - так называемые коммунисты - большевика строили рай только для себя и ад для остальных. Судить за их людоедскую сущность. Вдумайтесь: "...и как один умрем в борьбе за это! ..." " ... мы на горе всем буржуям мировой пожар раздуем..." ну, и так далее. А один лозунг "Экспоприация экспоприаторов" чего стоит? А последователи и верные коммунистическим идеям красные кхмеры? А кровавые подавления бунтов в Венгрии, Чехословакии или Тбилиси, когда студентов рубили саперными лопатками, а Пекине давили танками! И все "ради блага человека"! А идея о мировом господстве, ради которой финансировался международный терроризм, а Афган? Не запрещать надо было - судить. Судить как в Нюрнберге в 45-м.!
Все комментарии
ProZorro. Типичные ошибки заказчиков, о которых стоит знать
Любые публичные закупки начинается с подготовки тендерной документации. Именно от того, как сформирована документация, зависят будущие условия участия в тендерах. (укр.)
Когда судьи предлагают мне взятку - это не нормально
Вчерашняя история добавила еще один аргумент к созданию Антикоррупционного суда с независимым открытым конкурсом по отбору судей, которые не будут пытаться "решить все по-нормальному". (укр.)
"Язык вражды" как клеймо и цензура. Европейский контекст
При законодательном закреплении концепции "hate speech" (язык вражды) общество может быть лишено возможности свободно осуждать недопустимое поведение. В том числе - политиков. (укр.)
Полезный кейс для бизнеса: как победить ДФС
Методы давления на бизнес не только продолжают жить, но и активно развиваются. Например, налоговиками, когда они блокируют регистрацию налоговых накладных. Что в таком случае делать? (укр.)
Евроинтеграция для холодильника? Что придет на смену борьбе за безвиз
Продукция крупных компаний отличается по качеству в "старой Европе" и в "новой". Мы можем стать не только наблюдателями, но и участниками беспрецедентного кейса защиты прав потребителей в Европе.