Минск как форма правового абсурда

1434 просмотра
Вторник, 16 февраля 2016, 13:31
Евгений Билоножко
преподаватель Национального педагогического университета имени Драгоманова

Вміння домовлятися та вести діалог є основою соціально-політичного порозуміння та злагоди.

Форма діалогу може бути різною, але мета завжди одна – компроміс. Підставою успішного діалогу є спільний дискурсивний простір, паритетність та рівноправ'я всіх сторін.

Ведення діалогу виключає насилля (війну), однак будь-яка війна закінчується переговорами (діалогом).

Отож, постає питання – чи Мінські перемовини є діалогом, чи гібридним діалогом в умовах гібридної війни?

Місце діалогу створює ілюзію міжнародності та нейтралітету. В українських реаліях будь-яка подія, від наукової конференції до економічної співпраці, між Москвою, Києвом та Мінськом – є міжнародною за формою, але локально-провінційною за суттю.

Для більшості країн колишнього СРСР російська мова є і залишається засобом політичного, себто військового шантажу, а не культурного багатства. Тобто, спільна мова ведення переговорів у Мінську – не перевага, а недолік.

Найбільший парадокс Мінських угод – повноваження підписантів.

Угода про припинення вогню та конституційні зміни в Україні підписується:
– Кучмою – директивне рішення Порошенка;
– двома дипломатами – Росія та ОБСЄ;
– та двома приватними особами, які є представниками осіб, що зброєю захопили владу.

Український парламент – формально представник інтересів України – має виконувати рішення вище згаданих осіб. Далі більше.

Україна (A) хоче досягнути миру (Y), але не веде переговори з Д/ЛНР (В), переговори ведуться із представником Росії (С) за присутності В.

С не визнає себе стороною переговорів. А оголосило С країною-агресором.

Нагадаю, переговори йдуть на території, що неформально залежить від С і мовою суб'єкта С.

А хоче Y.
Y залежить від В і С.
А не визнає суб'єктність В.
С не визнає свою причетність до В і Y.
А мусить виконувати все, що підписано на території, що неформально залежить від С та мовою С.

Можливо я погано вчив логіку, можливо я не розумію причинно-наслідкових дій, але Мінські домовленості – формально-правовий абсурд.

Адже, для підвищення рівня легітимності та обов'язковості ці угоди підписувалися після погодження лідерами держав Нормандського або Женевського формату, часом у присутності уповноважених представників цих держав, затверджуються Радою Безпеки ООН.

Про що це говорить? Мінські переговори мають символічний та сакральний вимір, а не правовий чи політичний.

Тож вони цілком влаштовують Росію, яка діє виключно у площинні міфу та символів.

Вихід з патової ситуації – оголошення мирної конференції та проведення перемовин поза межами територіального і мовленнєвого "русского міра". 

Євгеній Білоножко, спеціально для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама:
Информационная изоляция Донбасса или Еще один "грех" Facebook
Почему невозможно таргетировать рекламу в соцсетях по всей Украине (укр.).
̶Н̶е̶ для прессы. Почему Раде следует восстановить прозрачность
Как Банковая планирует дальше блокировать назначение Клименко руководителем САП
Руководство страны может попытаться использовать ручную комиссию сейчас, затянув назначение Клименко на несколько месяцев и переиграть уже даже утвержденные результаты (укр.).
Кредиты и ипотека во время войны
Как государство поддерживает тех, у кого есть кредиты в банках и что делать, чтобы не допустить массового банкротства после войны? (укр.)
Зеленое восстановление транспорта: удобно для людей
Какие принципы следует учесть при восстановлении городов, чтобы улучшить систему общественного транспорта? (укр.)
Запустите малую приватизацию в условиях войны. Что для этого нужно?
Зачем возобновлять процесс приватизации во время войны? (укр.)
Оккупанты воруют украинское зерно: поименный список мародеров
Кто помогает вывозить и какие компании покупают у россиян украденное украинское зерно? (укр.)