Евро-2012 и глобус Украины

Борис Бахтєєв, для УП — Середа, 4 липня 2012, 18:43

Хто провів Євро-2012? Здавалося б, відповідь є загальновідомою: Україна та Польща. Спільно провели, разом... Але стриваймо.

Як підготувалися до чемпіонату польські міста? Які проблеми розв'язували? Де селили гостей?

А про це ми нічого не знаємо – нам про це ніхто нічого не розповідав. Ані політики, ані телеканали, ані переважна більшість ЗМІ – і не лише провладних.

Іноземні гості залишилися задоволеними гостинністю, яку виявили до них українці, вони повезуть додому найтепліші спогади про Україну. А які спогади повезуть вони про Польщу? А про це нам теж ніхто нічого не розповідав. В інформаційному потоці всі ці три тижні Польща була десь далеко на маргінесі.

Представники української влади висловлювали свій захват тим, як проходить чемпіонат із футболу. Чи бодай раз хтось із них згадав про Польщу? Якщо, звісно, це не були виступи на офіційних зустрічах з іноземними колегами або функціонерами УЄФА, де коротких, в одне слово, згадок про Польщу неможливо було уникнути?

Так уже заведено: великі спортивні події мають не лише офіційну емблему, а й талісман. Згадаймо московську Олімпіаду 1980 року й ведмежа Мішку, зображення якого були тоді скрізь, де тільки можна. У Києві скульптури цього ведмежати можна було зустріти ще зовсім донедавна.

В Євро-2012 теж були талісмани – Славко й Славек, хлопці-близнюки, один з яких був у синьо-жовтому, а інший – у біло-червоному. Чи можна сказати, що Славко й Славек радо вітали гостей футбольного чемпіонату? Тільки на стадіоні. В інформаційному просторі їх просто не було. Напевне, більшість гостей Києва навіть не здогадувалися про існування Славка та Славека. Навіть на рівні використання офіційної символіки ніщо не нагадувало про польську складову чемпіонату.

Українських водіїв закликали вивісити на машинах прапорці України. Микола Азаров, зокрема, закликав. Лише три чи чотири рази, ніяк не більше, довелося зустріти в Києві машини, на яких водночас були український та польський прапорці. Одну таку автор побачив у день фіналу 1 липня, хотів був її навіть сфотографувати... машина виявилася з польськими номерами.

Гаразд: спочатку українські прапорці були знаком того, що ми вболіваємо за свою команду. Але, гідно зігравши, вона припинила виступи. Що символізували ті прапорці надалі? Що вони могли символізувати, окрім як країну-хазяйку? Яких насправді було дві?

...Київ, Хрещатик, фан-зона. Ведучий-конферансьє-діджей що є сили кричить: "Покажемо, як ми підтримуємо Україну, га? Як ми вболіваємо за Україну, га?" І так щодня, з ранку до вечора. Відомий артист співає, яким щасливим було радянське дитинство. Усе це нагадує гоцалки в райцентрі.

Натомість геть ніщо не нагадує, що це – серце чемпіонату Європи, а не звичні щонедільні типу концерти на Майдані, а то й посиденьки українських тінейджерів, які зібралися покричати.

І от уже чвертьфінали, півфінали, фінал... Уболівати за Україну вже немає, на жаль, жодних підстав.

А що ж у фан-зоні?

А те саме: "У збірної України велике майбутнє, га? Збірна України – найкраща команда, га? Покажемо, як ми любимо Україну, га?" Аж раптом конферансьє-діджей ніби прозріває: "Тут є й іноземці!" І справді, важко не прозріти: натовп – червоний, іспанські вболівальники явно чисельно перемагають, окрім них у фан-зоні – ледь не цілий світ. "Яка Україна красива, га? Яка Україна найкраща, га?" – змінює тему ведучий.

Знову ж, про Польщу – ані слова.

...Зустрівшись 2 липня з президентом Таджикистану Емомалі Рахмоном, Віктор Янукович запевняв гостя: провівши Євро-2012, Україна показала, що вона є сучасною європейською країною, що в ній живе гостинний доброзичливий народ. Можна гадати, таджицького президента понад усе цікавлять проблеми сучасної європейськості; можна гадати, доброзичливість та гостинність українського народу були важливим пунктом міждержавних переговорів. Можна гадати, гостинність і доброзичливість українців є персональною заслугою Віктора Януковича.

Від цих слів президента залишилося стійке враження: феодал хизується перед гостем, іншим феодалом, своїм маєтком, своїми стайнями й своїми кріпаками.

Насправді ці слова Янукович промовляв на камеру й адресував їх нам, а не таджицькому президентові.

Скопіював російське ноу-хау: саме так уже багато років російське телебачення показує Владимира Путіна – нібито під час нарад або інших офіційних заходів, але зі словами, які в контексті тих офіційних заходів геть позбавлені сенсу, а натомість адресовані телеглядачам.

Отже, хизувався президент перед своїми співгромадянами. Чи, може, радше підданцями?

І, звісно ж, про спільну з Польщею організацію чемпіонату не згадав ані словом.

Дух українсько-польського єднання? Дух спільної відповідальної й успішно виконаної справи? Дух спільної гостинності? Обрії, що раптом розширилися бодай до Одри? – Та облиште, нічого подібного не було й близько.

Суто в радянських традиціях, українці нахвалювали своє болото, поза межами якого ніби й немає нічого – принаймні, вартого уваги. Парадоксальний підсумок європейського футбольного свята: геополітичний егоцентризм, якщо не аутизм, українців, їхня зацикленість на собі не лише не послабшали, а розквітнули.

Чого, власне, влада й прагнула.

Чи не прикметна, до речі, деталь: політики, а слідом за ними й ЗМІ, напередодні й під час чемпіонату тільки й вели мову, що "до нас приїдуть/приїхали європейці"; ця фраза лунала невпинним рефреном?

Чи тим самим було визнано, що українці таки не європейці, а Європа – це щось цілковито відмінне?

Наша влада провела спецоперацію з якомога повнішого усунення Польщі з інформаційного контексту Євро-2012. На запитання "Хто провів чемпіонат?" вона підказувала й підказувала нам одну-єдину відповідь: провели його Віктор Янукович, Микола Азаров та Борис Колесников – і більше ніхто.

Сьогодні вони тріумфують, і ділити свій тріумф ані з ким не мають наміру. Тож хай тепер та Європа не вчить нас і нашу владу, як жити, а сама в нас навчається – бо он же як ми провели футбольний чемпіонат!

Біда не в тім, що влада провела цю спецоперацію.

Біда в тім, що ця спецоперація вдалася.

Біда не в тім, що влада запропонувала суспільству розглядати Євро-2012 як її й лише її, влади, здобуток, і забути про Польщу.

Біда в тім, що суспільство із цим погодилося...

Борис Бахтєєв, спеціально для УП