Севастополь здорової людини. Як живе місто без духовних скріп

Михайло Кригель — П'ятниця, 5 листопада 2021, 05:30

"Проти американців піднялася Російська річка", "Російська річка розбурхалась" з гордістю повідомляли російські медіа про повінь на півночі Каліфорнії у лютому 2019 року.

Якби мешканцям американського Севастополя, який вимовляється як Себастопол, сказали, що з новини про повінь можна скрутити духовну скріпу, вони б сильно здивувались. Російська річка для них не метафора, не символ, не сакральне місце, а всього лише топонім.

Можуть собі дозволити – рука Москви далеко. Просто пощастило з географією. Тому ідея перейменовувати річку тут нікому не спадає на думку. До того ж в останні роки вона поводиться зразково не лише повернулась у свої береги, а й обміліла.

Після повені 2019 року, коли рівень води піднявся з 4 до 13 метрів, Російська річка стала тихіша від води, нижча від трави
всі фото: кригель Михайло

У Себастополі марно запитувати, чий Крим. Хоча б тому, що більшість місцевих нічого не знають ні про Крим, ні про місто-тезку на березі Чорного моря.

На другий день у Себастополі здається, що ти тут народився, на третій – що помер, на четвертий – що воскрес в іншому світі. 

Крихітний Себастопол – простір великого соціального експерименту.

Це місце, де можна побачити, до чого призводять спроби схрестити хіпі та фермерів. 

Де виноград переміг яблука.

Де сміття стало джерелом натхнення.

Де на стіні вбиральні у ресторані можна прочитати "Fuck Biden" з трьома знаками оклику. І це в "лівій" Каліфорнії, яка проголосувала б навіть за хелоуїнський гарбуз, якби той балотувався від Демократичної партії.

Український Чигирин – місто-побратим каліфорнійського Себастополя. Точніше, не побратим, а Sister Сity

Себастопол – місто, де запах добрив змішується із запахом конопель. 1 січня 2018-го мешканці штату старші 21 року здобули право зберігати до однієї унції – 28 грамів – канабісу або вирощувати до шести кущів конопель для внутрішнього користування.

Тут курять добру траву зі свого городу, прикрашають вулиці треш-артом, повільно старіють і якщо й вмирають, то рідко і знехотя. Принаймні, на місцевому цвинтарі Sebatopol Memorial Lawn немає свіжих могил. 

Що відбувається з жителями містечка після смерті – загадка. Можливо, вони возносяться разом зі своїми автомобілями, в яких проводять більшу частину життя.

Цвинтар у Себастополі більше нагадує парк, аніж некрополь

"Українська правда" дісталася західного узбережжя США і поспілкувалася з мешканцями Себастополя здорової людини. 

Винороби проти яблучників

Себастопол – містечко з тих, які називають мейн-стріт-сіті. На головній вулиці є все, щоб прожити життя, не відходячи далеко, і не відволікаючись на спокуси великого світу.

Декілька церков, десяток ресторанів, школа, заправка, автосервіс, банк, пожежна частина, ветеринарна клініка, парк, історичний музей, торговий центр, офіс юриста, кабінет дантиста, цвинтар. Нічого зайвого.

Найцікавіше починається, якщо відійти вбік від мейн-стріт – у просторі чи часі. Так відкривається невидима драматургія.

Містечко Pinegrove – Сосновий бір – стало Себастополем наприкінці 1850-х. За однією з версій, це трапилося після епічної бійки в тутешньому салуні. Хтось із місцевих порівняв цей кулачний бій з облогою іншого Севастополя під час Кримської війни. Нова назва прижилася і стала офіційною.

У вільний від мордобою час місцеві фермери вирощували яблука. Сорт Gravenstein на наступні сто з лишком років став головним годувальником та візитівкою цього місця – з яблук робили сік, соус, оцет, сидр.

На одному кінці містечка була фабрика з перероблення яблук, на іншому – консервний завод. Головною вулицею між ними ходив поїзд.

– Всі працювали на ці яблука. Це була одна родина. Типова одноповерхова Америка, – розповідає Ронда Фітцджеральд, сидячи за кермом своєї Тесли.

Шістнадцять років вона працювала патрульною на хайвеях Каліфорнії, а після виходу на пенсію допомагає знайомим діставатися аеропорту в Сан-Франциско і назад. Непередавана мовою українських реалій гра слів – таксувати на Теслі.

Ронда Фітцджеральд: Якби я могла дозволити собі будинок у Себастополі, повернулась би туди хоч завтра

Разом із батьками Ронда переїхала до Себастополя у 1969 році. І застала золотий вік яблук.

А потім трапилась анексія. Або окупація. Виноградники окупували яблучні сади.

Наприкінці 1970-х – на початку 1980-х до яблучного Себастополя понаїхали винороби із Сан-Франциско, готові платити шалені гроші – спочатку за оренду землі, потім ці самі землі вони почали скуповувати. Коров’ячі, овечі ферми та яблучні сади перетворилися на виноградники.

Пізніше приїжджі стали скуповувати будинки – ціни на нерухомість підскочили. Батьки Ронди у 1969 році придбали будинок у Себастополі за 45 тисяч доларів, а у 1989-му продали його за 450 тисяч доларів.

Дозволити собі жити тут серед корів та виноградників – задоволення не для середнього американця, якщо нерухомість не дісталася йому у спадок. За даними агентства Rocket Homes, середня ціна будинку в місті зараз перевищила мільйон доларів.

Нерухомість у Себастополі буває і такою

– Великі гроші змінили атмосферу в місті – зникло відчуття родини. Коли зараз приїжджаю сюди, немає враження, що я вдома, – говорить Ронда, яка живе в Санта-Розі, сусідньому місті.

Крим у Себастополі нагадує хіба що переконаність його мешканців у тому, що це найкраще місце на Землі. "Життя дається людині один раз, і прожити його треба в Криму", – одна з головних мантр мешканців українського півострова.

Каліфорнійці цю ідею формулюють одним словом на гербі штату – Eureka. "Еврика" – "знайшов". І втрачати знайдене не збираються. Тікати з виноградного раю нікуди й нічого.

Себастопол нагадує комп’ютер без USB-портів і виходу в інтернет. Народжуваність тут прагне до нуля – у раю в людей атрофується інстинкт розмноження. 1990-го тут жили 7004 особи, 2020-го – 7593. Середній вік – майже 50 років. Це багато в чому результат місцевого закону, який забороняє будувати нове житло, вважає Ронда. Старе передають у спадок і воліють не продавати, з роками воно лише дорожчає.

– Це було місто, де люди залишають відчиненими двері в будинках і ключі в машинах, – каже вона. – Зараз усе змінилося, хоча злочинність не зросла. Напевно, річ у невпевненості в собі та завтрашньому дні.

Ронда пригадує єдине вбивство у Себастополі – 8 років тому. Вбивцею виявився приїжджий із Вірджинії. Це були розбірки, пов’язані з конопляним бізнесом.

Не можна сказати, що містечко зовсім випало з глобального контексту. Одразу шість жінок нещодавно звинуватили місцевого ресторатора Шелдона Лоуелла в сексуальних домаганнях. Щоб урятувати репутацію закладів, він продав свою частку партнерам. До голлівудського розмаху далеко, але хоч щось.

З-поміж інших недавніх сенсацій – новий бургер в одному з тутешніх закладів.

– Хрусткі цибулеві кільця, обсмажені в беконі, не змінять вашого життя, – дещо прикро констатує ресторанний оглядач Хізер Ірвін. – Однак якщо щось і здатне змінити ваше життя за один укус, то це цибулеві кільця в Sonoma Burger. 

На прохання назвати улюблені місця в Себастополі Ронда Фітцджеральд замислюється за кермом і мовчить вісім миль поспіль. Після чого філософічно мовить: 

– Це настільки маленьке місто, що або тобі подобається в ньому все – й ти лишаєшся, або тебе все тут дратує – і ти їдеш.

Себастопол та діти квітів

6 липня 1967 року Себастопол прославився на всю країну. Причому слава прийшла звідки не чекали.

Цього дня журнал Time вийшов з історією про незвичайну комуну за годину їзди на північ від Сан-Франциско.

"Капуста і ріпа, салат і цибуля марширують глянсовими зеленими рядами на грядках, акуратно вкритих тирсою секвой. Дівчата-хіпі, на яких з усього одягу тільки намисто, дзвіночки та головні убори з пір’я, відпочивають у буйволиній траві, шиють яскраві сукні або вивчають пісочний живопис індіанців навахо", – дивувався журналіст побаченому на ранчо Луї Готліба. 

Обкладинка Time, липень 1967. На фото праворуч – сільськогосподарські будні мешканців комуни хіпі
Фото: Robert Altman

Ця історія почалася, коли Готліб, басист фолк-тріо The Limeliters та володар докторського ступеня в університеті Берклі, вирішив, що суспільство споживання та приватна власність – це зло.

У 1962 році він купив ранчо Morning Star неподалік від Себастополя – 31 акр (12,5 гектарів) землі з птахофермою, вівцями, двома будинками та фруктовими садами. А за чотири роки оселився тут.

За ним потягнулися авангардні художники, андеграундні режисери, письменники, поети та інші невизнані генії, які вигоріли від життя в мегаполісі.

Готліб вирішив підтягнути тут гру на фортепіано, щоб до свого 50-річчя виступити у нью-йоркському Карнегі-холі. Музика Моцарта і Баха відтепер доносилась з колишнього курника, куди він переїхав разом зі своїм роялем Bösendorfer, друкарською машинкою, матрацом і спальним мішком.

Луї Готліб (праворуч) на прогулянці й під час репетиції в колишньому курнику
Фото: Bob Fitch Archive

Неминучі побутові конфлікти учасників комуни пом’якшувалися гуртовим вивченням містицизму Тибету, індонезійських духовних практик, даоської кулінарії, а також курінням марихуани та вживанням ЛСД.

Овочі з розумінням поставилися до духовних практик аграріїв-неофітів. "Я ніколи не бачила нічого подібного. Овочі росли стрімко і були схожі на космічних прибульців. Навіть коли там жили 80 осіб, ми не могли всі їх з’їсти", – згадувала одна з мешканок "Ранкової зірки".

І все б нічого, проте господарі сусідніх ранчо почали писати скарги на комунарів, де стверджували, що ті розгулюють голяка, проявляють хаотичну сексуальну активність, мочаться у струмок і становлять загрозу пожежній безпеці всього району.

У вересні 1967-го Готліб отримав чорну мітку від влади з вимогою позбутися гостей ранчо. Згодом були повістки до суду, штрафи й тиждень у в’язниці за неповагу до суду.

Заступник шерифа округу Сонома та Луї Готліб у будівлі суду, 1967 рік
Фото: John LeBaron

У 1968 році Готліб хотів подарувати своє ранчо Богові. У встановленому законом порядку спробував оформити дарчу. Але окружний суддя постановив, що Бог не є особистістю, а отже не може володіти нерухомістю та сплачувати податки.

1971 року із санкції місцевої влади бульдозери зруйнували більшість споруд ранчо.

Луї Готліб помер у Себастополі в липні 1986-го, так і не виступивши в Карнегі-холі. А в 2018 році Morning Star, точніше те, що залишилось від ранчо, спадкоємці Готліба виставили на продаж за 2,5 мільйона доларів.

"Ніхто з дітей Лу ніколи не буде там жити. І в якийсь момент ми, нарешті, усвідомили, що настав час відпустити це місце", – сказав тоді 63-річний Тоні Готліб.

Епоха хіпі в Себастополі закінчилась. Ідея вселюдної рівності та братерства зазнала фіаско в консервативному фермерському середовищі.

Однак дивна справа: саме після нашестя хіпі Каліфорнія почала "лівіти". Починаючи з 2000 року, округ Сонома, куди входить Себастопол, завжди голосував за демократів. Причому результати торішніх виборів підозріло нагадують президентські вибори 2019 року в Україні – 74,5% за Байдена, 23% за Трампа.

Себастопол і привид комунізму

З-поміж 7 593 мешканців Себастополя не так просто знайти тих, хто чув щось про Україну. Марк і Шиван Небески чули. 

Марк і Шиван Небески – найбільш нетипові фермери в Себастополі 

Пропоную їм зіграти в асоціації: називаю слова і прошу сказати перше, що спадає на думку.

– Україна?

– Голодомор.

– Крим?

– Півострів.

– Севастополь?

– Військова база. 

– Росія?

– Загарбник. Росія завжди була загарбником, вона інакше не може.

В паузах між відповідями Марк сам ставить запитання. В Себастополі у нього явно дефіцит співрозмовників. Його постійне коло спілкування – 54 корови, 14 овець, 3 коні, 40 качок, 3 півні й 2 собаки – балакучістю не відрізняється.

Марк вистрілює питаннями зі швидкістю ведучого гри "Брейн-ринг".

– Який сорт яблук українці кладуть у підвали на зиму?

– В Україні можна звертатися dedushka тільки до родича чи до будь-якого чоловіка похилого віку?

– Чи правда, що слов’яни не можуть без сильної руки?

– Що означає слово kurkul?

– Чи є в Києві супермаркети?

Інтер’єр будинку Небески не одразу дозволяє зрозуміти, хто тут живе: професор з Берклі чи фермер з Себастополя 

Будинок Небески ламає всі стереотипи про життя фермера в американській глибинці. Гігантський дерев’яний стелаж на всю стіну заставлений книгами, вініловими платівками та музичними компакт-дисками. Око чіпляється за корінець книги: Nikolai Gogol "Evenings on a Farm Near Dikanka".

Гостинні господарі показують своє ранчо. Місцями воно виглядає так, ніби Хелоуїн затягнувся.

Скелети у шафах тут перестають бути метафорою. Точніше, не скелети, а черепи. Декілька коров’ячих черепів прикрашають шафу в кімнаті. За 50 метрів від входу в будинок – огороджена невисоким парканом ділянка землі. По її периметру – теж коров’ячі черепи. На цій ділянці поховані собаки Марка, які померли впродовж 23 років його життя тут. Черепи, за словами Марка, відлякують диких тварин.

Цвинтар собак біля будинку Небески

І вишенька на торті – березу біля будинку прикрашає череп оленя з гіллястими рогами. Як і чому він тут, не наважуюсь спитати. Вмовляю себе, що олень помер від старості, а фермер із Себастополя має право на чудноти.

За біографіями Марка та Шиван можна вивчати географію. Батьки Шиван – ірландці, які жили в Новій Зеландії та їздили по всьому світу. Після народження дочки, а народилася вона у Замбії, сім’я осіла в Америці.

Батько Марка родом із Чехословаччини. У 1948 році, коли стало зрозуміло, що комуністи прийшли надовго, втік до Австралії. Там познайомився з майбутньою дружиною. Коли Марку був рік, його батьки переїхали до США.

– До семи років я нічого не знав про те, звідки родом батько, – розповідає Марк. – Одного разу хтось зателефонував йому, і батько раптом почав говорити незрозумілою мовою. Ми прибігли до мами і сказали: з татом щось не так, він розучився розмовляти. Так ми дізналися про своє коріння.

Посуд, черепи корів, музика Моцарта створюють неповторний затишок у світі Марка і Шиван Небески

Частина землі родини Небески в Себастополі дісталася Марку та Шиван, і з 1998 року вони живуть тут в оточенні корів, коней, овець, курей, качок та собак.

Нещодавно до цієї живності додалися павичі. Але ненадовго. Вони надто голосно кричали – сусіди поскаржилися, і Небески мусили продати голосистих птахів.

– Із Сан-Франциско до Себастополя приїхали жити люди, в яких було дивне уявлення про сільське життя. Багато хто з них не працював жодного дня, отримавши спадщину від батьків. Вони вважали, що потраплять у місце, де буде природа, спокій і тиша. Зараз, коли вони чують, як реве корова чи кричить півень, скаржаться.

На фермі Марка 54 корови переважно чорної масті

Здається, Себастопол зараз – одне з небагатьох місць на Землі, де вважають гарним тоном сумувати за старими добрими часами.

– 1970 року я приїхав сюди зі своїм другом малювати фермерський побут, – згадує Марк. – У той час, якщо ти переліз через паркан, і фермер застукав тебе на своєму ранчо, він пропонував випити з ним чаю. Зараз, якщо тебе застукають, викличуть поліцію.

Розмовляючи з ним, легко уявити Америку часів першої холодної війни. Щоправда, замість фрази "росіяни йдуть!" він надає перевагу іншій – "комуністи вже тут!". Політичні переконання Марка зайшли так далеко праворуч, що звідти вже не видно межі між демократами й комуністами. 

Ненависть Марка до комуністів втілилась у портреті Че Гевари з вусами Гітлера 

Пропоную Марку уявити: хтось приходить у його Себастопол і, прикриваючись липовим волевиявленням народу, "віджимає" місто. На що він відповідає:

– Це вже відбувається, просто ми не хочемо цього помічати. Комуністи приходять і все забирають.

У відповідь на прохання уточнити, коли він востаннє зустрічав у Себастополі живого комуніста, розповідає історію.

У них на ранчо свій колодязь. Звідти завжди брали стільки води, скільки потрібно для господарства. Нещодавно місцева влада встановила лічильник – за всю понадлімітну воду з колодязя тепер доводиться платити.

Привид бродить Каліфорнією, свято впевнений Марк. Привид комунізму.

Друге життя непотребу, або Як розлучатися з минулим

Потрапивши на вулицю Florence, нарешті розумієш, звідки в Себастополі взялися комуністи. Як і належить, вони прилетіли сюди на великій червоній ракеті.

Поки космічні кораблі Ілона Маска борознять простори Всесвіту, перед одним із будинків у Себастополі приземлилась ракета з собакою Білкою на борту 

Те, що всередині ракети немає нікого, крім іграшкового собаки з написом "СССР" на грудях, не повинно розслабляти. Приблизно з цього ж усе починалося в іншому Севастополі. Фантомний біль кримчан за ампутованим радянським "раєм" зрештою матеріалізувався в "зелених чоловічках".

Але насправді історія вулиці Florence не про це. А про те, як розлучатися з минулим, сміючись. Причому минуле в цьому випадку цілком матеріальне: викинуті на звалище водонагрівачі, електролічильники, лопати, винні діжки, бензобаки, тачки, праски та пилососи.

Бетмен із тостера, м’ясорубки, щітки, будильника і телефону. Пара русалок з очима із задніх фар старого автомобіля. Космічні кораблі з труб, сміттєвих баків, гофрованого металу та фанери. Сміття як ідеальна метафора минулого, яке силою фантазії художника отримало право на друге життя.

Уся вулиця Florence – одна суцільна галерея скульптур просто неба. Тут виставлені десятки робіт Патріка Еймота і його дружини Бріджит.

Патрік Еймот нагадав серйозним себастопольцям про внутрішню дитину, що живе в кожному з них
Фото: patrickamiot.com 

Будь-який голлівудський сценарист-початківець скаже, що три рушійні сили історії починаються з літери C – Character, Conflict, Change. І якщо з характерами й конфліктами у Себастополі все гаразд, то зі змінами був провал. Поки тут не з’явився Еймот. 

У 1997 році успішний кераміст Патрік і його дружина Бріджит продали більшість речей, сіли у свій будинок на колесах і через всю Америку приїхали до Каліфорнії з канадського Ванкувера. Мріяли купити житло у місті на сорока двох пагорбах, Сан-Франциско, і залишитись там, але виявилося, що надто дорого. Так вони опинилися у Себастополі.

У Каліфорнії кераміка продавалася погано, до того ж доставляти матеріал для роботи на Східне узбережжя клопітно і дорого.

Патрік відправляв свої роботи на виставки, їх купували по всьому світу, але при цьому він почувався чужинцем у Себастополі.

Містечко не поспішало розкривати свої обійми новоприбулим. Вони навіть збиралися кинути тут усе, поїхати до Коста-Рики та відкрити там піцерію.

Але на піку депресії Патрік згадав про давню мрію попрацювати зі сміттям. Він купив старий дірявий човен за 50 доларів, зробив із нього гігантську фігуру рибалки та встановив у дворі свого будинку.

Рибалка усміхався найбільш американською з усіх усмішок, яку тільки можна уявити. А наступного дня митець побачив, що сусіди зупиняються біля скульптури, усміхаються і підіймають вгору великий палець.

"Я завжди мріяв зайнятися треш-артом, але навіть не міг уявити, що цим можна заробляти на життя. Для мене це одна з тих речей, про яку говорять: це надто добре, щоб бути правдою", – розповідає Патрік. 

У кожному гідному поваги Севастополі має бути свій байкер "Хірург" 

Улюблене місце Еймота у Себастополі – блошиний ринок.

"Люди викидають старі речі, а я їх забираю і перетворюю. А потім вони повертаються вже як предмети мистецтва".

Після прогулянки вулицею Florence цікавлюся, що зараз відбувається із вуличною скульптурою у кримському Севастополі. Перше ж посилання показує результати недавнього благоустрою алеї на проспекті Жовтневої революції. Плакатна естетика, бронзові скріпи. 

У цієї машини часу зламалася кнопка "майбутнє", несіть іншу.

Вулична скульптура в Себастополі та Севастополі: знайдіть 10 відмінностей
Фото: patrickamiot.com, krymr.com

***

Дотепник, який запропонував перейменувати містечко Сосновий бір у Себастопол, явно начитався нарисів Марка Твена про подорож до Криму. Вони були опубліковані в газеті Alta California.

"Помпея збереглася значно краще за Севастополь, – писав він. – Куди не глянь, повсюди руїни, одні тільки руїни! Зруйновані будинки, обвалені стіни, купи уламків – повне розорення… На цьому страшному полі брані тепер усе спокійно – ні звуку, ні живої душі, навколо безлюдно, безмовно, на всьому печатка запустіння".

На щастя, Себастополю вдалося уникнути сумної долі свого тезки в Криму. Дарма що поряд Російська річка, бійкою в салуні героїчна частина історії містечка закінчилася. Рецепт співіснування без страху і огиди місцеві жителі вважають за краще не розголошувати чужинцям.

Може, річ таки у хрустких цибулевих кільцях, що здатні за один укус змінити життя? 

Михайло Кригель, УП