Не/програти мир

Для Росії збереження України з її інститутами та демократичними процедурами означатиме не відмову від "остаточного рішення", а адаптацію стратегії знищення. Якщо країну не вдалося зламати ззовні, її спробують підірвати зсередини.

Ідеальне "вікно можливостей" – етап виходу з війни. Найкритичніший період – повоєнні вибори. Час, коли держава знекровлена і виснажена, а суспільство – травмоване й поляризоване.

Удар по незагоєних ранах може обернутися інвалідністю та втратою дієздатності. Недооцінити характер нової загрози – повторити помилку 2022 року. Вчасно розпізнати ризики – не допустити російського реваншу.

Ключ до правильного рішення – в розумінні карколомності технологічних змін. Цифрова революція змінила битву танків і гаубиць на протистояння дронів та алгоритмів, відкривши можливість підміни самої реальності.

За таких умов майбутня лінія зіткнення пролягатиме в головах, а Кремль зосередиться не на перекроюванні кордонів, а на контролі й маніпулюванні свідомістю. І тоді вже не матиме значення, якого кольору прапор майорить над столицею.

Токсичні сліди

Саме в цих нових обставинах розгортатиметься повоєнний транзит – процес, досвіду якого Україна не мала. Проблема в тому, що необхідний досвід накопичує Росія, яка всі останні роки відточувала інструменти втручання. Від голосування до Європейського парламенту 2024 року до кампанії у Вірменії 2026-го Москва повсюди залишала свої токсичні цифрові сліди.

Відтак Кремль може підійти до моменту X у своїй найкращій "дез/інформаційній" формі. Водночас у Києві існує ризик злегковажити російською загрозою.

І справді – подвійній перемозі Майї Санду в Молдові Москва не завадила, угорського союзника Віктора Орбана втратила, Келіна Джорджеску в Румунії програла, а Нікола Пашиняна у Вірменії не усунула. Та й загалом тема участі московських політконсультантів в українській політиці – традиційний предмет анекдотів і глузувань.

Але "головного очима не побачиш": Росія – це змія, здатна роками лежати в засідці, очікуючи, поки її отрута подіє. Кремлівська стратегія прагматична: якщо не вдалося вбити одразу – роби це повільно. У такий спосіб росіяни десятиліттями інтоксикували Україну, залишивши після себе скалічене політичне тіло, яке змушене проходити виснажливу реабілітацію на межі виживання.

Чи варто сподіватися, що Москва зрадить власні рефлекси й відмовиться від незмінної мети – вприснути нову дозу отрути розбрату й смути, не давши Україні одужати й підвестися на самостійні ноги?

Запустити каскад руйнівних процесів: зневіру, підозру, ненависть і внутрішню ворожнечу. Занурити країну в новий цикл нестабільності – від холодного суспільного протистояння до гарячого громадянського конфлікту: народ проти влади, влада проти журналістів, переселенці проти місцевих, ветерани проти ухилянтів.

З цієї причини завдання з позначкою "невідкладно" – завчасно вивчити хімічний склад московського інформаційного "Новічка" і заздалегідь підготувати антидот.

Сума московських політтехнологій

Одначе існує проблема. Вимушена електоральна пауза залишила Україну на узбіччі розвитку виборчих технологій. Тим часом світ опановував нову зброю масового ураження – штучний інтелект, а Росія перейшла від проведення ізольованих національних операцій до побудови єдиної транснаціональної екосистеми інформаційного впливу, що об'єднує спільні методики, алгоритми, платформи та ботомережі.

Моделі, які Кремль відпрацював у Молдові та Румунії в 2024–2025 роках, далі розгортаються в Угорщині, Німеччині, Нідерландах і зрештою проявляються на парламентських виборах у Вірменії 2026 року.

ШІ, Telegram, TikTok та інші

Сьогодні ми маємо справу з цілісним механізмом російської інформаційної війни, в якому ШІ виконує роль центральної нервової системи та фабрики контенту; Telegram – центру координації; TikTok – механізму вірусного охоплення; інфлюенсери – носіїв довіри; ботомережі – інструменту масштабування.

Тelegram у руках путінських спецслужб перетворився на центр дистрибуції дезінформаційних кампаній. Через створені групи здійснюється все – від формування мереж підкупу до поширення інструкцій та шаблонів коментарів.

Роялем в українських електоральних кущах може стати недооцінений TikTok. Саме йому зобов'язані своїм стрімким політичним злетом і сенсаційними результатами французький ультраправий Жордан Барделла (2024 рік), румунський популіст Келін Джорджеску (2024 рік) та німецька націоналістична AfD (2025 рік).

Ще однією російською інновацією стало масове залучення національних інфлюенсерів для просування потрібних кандидатів і політичних сил, як це було в Німеччині (2025 року) для поширення антиімміграційних настроїв та в Угорщині (2026 року) – для підтримки Віктора Орбана.

Фактично йдеться про створення внутрішньої інфраструктури впливу, яка функціонує безперервно й переходить в активну фазу під час виборів.

Deepfake і постреальність

Критично небезпечними кремлівські "активні заходи" робить інтеграція з генеративним ШІ. Масове виробництво deepfake було зафіксоване чи не в усіх епізодах російського втручання у внутрішньополітичні процеси європейських країн.

В цілому в 2025 році кожен четвертий інцидент, пов'язаний із кампаніями дезінформації, вже містив використання ШI-інструментів. Це означає, що в найближчому майбутньому швидкість і масовість генерації deepfake-контенту можуть зробити правдивість та об'єктивність неконкурентоспроможними. Дослідження свідчать, що люди не здатні надійно розпізнавати синтетичний контент – точність їхніх оцінок наближається до рівня випадковості.

Складається ситуація, коли правда коштує дорого, а брехня – дешево. Легше не спростовувати фейк, а створити новий.

У таких обставинах майбутні вибори ризикують перетворитися не на боротьбу кандидатів і програм, а на зіткнення штучно згенерованих реальностей, де перемагатиме не найкраща ідея, а найефективніший алгоритм.

Українські вразливості й можливості

На тлі зміни технологічного укладу, посттравматичного стану суспільства і стрімкої еволюції російських інформаційних операцій перед Україною постають виклики безпрецедентного масштабу й характеру.

Привести до влади відверто промосковського президента чи партію Кремль навряд чи здатен. Але його справжня мета інша:

• посіяти зерна розбрату щодо підсумків війни, її причин та наслідків;
• підірвати довіру до демократії та демократичних процедур;
• роздмухати конфліктні теми, поглибити наявну поляризацію та внутрішні суперечності;
• інтегрувати кремлівську дезінформацію в національні дебати, посилюючи антиєвропейські й антинатівські наративи;
• поставити під сумнів чесність і легітимність голосування.

Усе це може стати сприятливим ґрунтом для підготовки кремлівського реваншу, спроба якого не відбудеться лише за однієї умови – якщо на місці Росії утвориться море.

У результаті Україна має бути готовою існувати в умовах одночасної війни й миру, де межа між ними стирається, конфлікт стає постійним, а ворожий вплив – безперервним.

Для нас це означає лише одне – необхідність вивчити російський інформаційний арсенал і побудувати повноцінну систему цифрового захисту. Адже війна дала Україні безцінний досвід швидкої адаптації, унікальні компетенції та ціле покоління фахівців, здатних працювати в екстремальних умовах нових викликів.

Вибори – це завжди тест на демократичну життєздатність. Але в цифрову епоху битви за свідомість це ще й боротьба за право на власну реальність, сформовану вистражданими цінностями, переконаннями та ідеями.

Андрій Демартіно, для УП