"Хай частіше приїжджають! Нам лобів не жалко!"

З приводу приїзду Азарова до нас в універсам, Печерська площа, 1, який був з цієї нагоди перейменований в "супермаркет", він же "шайба", він же "бегемот".

Насправді, це "Велика кишеня". Там завжди брудно, каси не працюють, довжелезні черги, асортимент – як у СРСР часів перебудови. І обстановка така ж. Всі злі, незадоволені, стомлені - і покупці, і продавці, а охорона – її поміняли після "Каравану" - ганяється за першим-ліпшим дзвоником, які лунають на кожного, хто заходить чи виходить.

Київський сервіс, як відомо, не нав"язливий, не хочеш – іди на фік! Я б, може, і пішов, та тільки це єдиний в мікрорайоні магазин, де можна купити хліба чи молока, особливо пенсіонерам.

Раніше був старий базар, але з приходом донецьких його зруйнували, встановили "павільйони", з продавців деруть за оренду 1 тис. дол. на місяць, а тим у свою чергу нічого не лишається, і вони деруть з людей. Я-то пам"ятаю цей старенький базар з 1960 року, коли батьки сюди переселились, і ніколи такого здирництва тут не було.

Поряд з універсамом - Печерська податкова (недавно спорудили ще один висотний офіс); Вищий господарський суд; Генпрокуратура, три великих банки; Інститут дизайну і технологій; зо три десятки офісів, а також вся Кутузово- Суворова - Наводницька. Тобто, народу на один-єдиний універсам припадає нівроку.

Моя знайома випадкова стала торгувати в одному з кіосків на території універсаму, її перевели із Святошина. Вона була в шоці, коли побачила, настільки тут брудно і неохайно, як прибиральниці не міняють ганчірок, запах, немов після щурів. "І це – Печерськ! Я ж думала, хоч тут чистенько…"

І от у вівторок, 5 лютого, в обідню пору проходжу біля рідного універсаму. Днем раніше якраз літня жіночка тут поламала ногу, сніг же ніхто не прибирає, крига скрізь, ожеледь така, що по естакаді піднятися літнім людям – зась.

Дивлюся - очам не вірю: все прибрано, якісь чуваки в новісіньких зелених халатах, тверезі, підмітають суміш криги з водою – якраз сонечко виглянуло. "Що за чудасія?" - думаю собі. На естакаді, біля входу в універсам, тиснява, і - не повірите – всі жінки в норкових шубах, а чоловіки – як на ювілей роздягнуті.

Службовці також в зелених новеньких халатах і жилетках, з бляхами на грудях, ганяють, наче зі скіпідаром. І все крутиться – раз по раз виїжджають вантажні візки, до стелі заповнені продуктами, хтось забирає і завозить до підсобок черствий хліб, старезні, давно пожовклі овочі, які тут стояли з нового року, і до яких нікому не було діла.

- То що трапилося,? - питаю у знайомої продавщиці.

- Ой, не кажіть! Здається Азаров до нас їде, ще вчора попередили, так ми й не спали всю ніч, треба ж хоч марафет навести!

І коли я вже збирався йти, до мене:

- То ви хоч зайдіть, купіть у нас щось, ціни настільки знизили на цей день, потім надолужимо – сказало керівництво.

Чесно кажучи, охота відпала, та й не сильний любитель стоять в чергах в нашому універсамі. Чисто інстинктивно глянув: що там? І побачив: всі каси працюють! І людей немає! Що це означає?

- А ми почнемо отоварювати покупців, коли прем"єр приїде. Поки команда – не відпускать, санітарна година!

І я згадав, як давним-давно приїздив Горбачов у Донецьк, і було в програмі відвідування універмагу, і як з усіх промислових і продуктових, а також укрспоживспілківських, баз, які в ті достопам’ятні часи прирівнювались до баз режимно-ракетних, туди по тривозі завезли все, що можна – від болгарських дублянок до сімферопольських чебуреків і голландських кашне.

Щоб увесь дефіцит потрапив у надійні руки, склали список відвідувачів. В алфавітному порядку – спочатку директори заводів, потім – шахт, потім секретарі міськкомів і райкомів партії, парторги підприємств і будівельних організацій, депутати всіх рівнів - коротше, замикали голови жіночих рад і славний ленінський комсомол.

Їм навіть під це діло, страшно сказати, аванси видали – не кожного дня генсек приїжджає. Битий день ходили ті активісти, облизуючись на таке "ізобіліє". Міряй скільки хочеш, прицінюйся, та й купити можеш, коли генсек поїде.

А він, візьми, та й не приїдь через негоду, з Києва до Львова зразу полетів. Що поробиш – форс-мажор! Нічого страшного, людей тих поважних в готелях розмістили, вечерею накормили, попередили, щоб в номерах – ні-ні!

І пісень, звичайно, не можна. А завтра, рівно о сьомій ранку, автобуси знову повезуть у той універмаг.

І вийшло все так, як планували: і автобуси вчасно подали, і Горбачов прилетів, погода дозволила, та важливі державні справи не дозволили генсеку відвідати універмаг, тож до вечора ще людей там поважних маринували, і тільки коли в програмі "Время" показали, як Михайло Сергійович бадьоро крокує по бруківці московського аеродрому, донецьке начальство дало відбій.

А торгаші раніше зорієнтувалися: швиденько зібрали товар – і по базах! А хто не заховався – ми не винуваті!

Це я до того, що, коли під вечір прийшов до універсаму, там було все, як завжди. І ціни ті самі! Стабільність, брате, причому - суцільна й тотальна!

Іще до того, що, хоч культу в нас немає (?), служителі зостались, і охочих вилизати начальству, незважаючи на подальший розвиток демократії, менше не стало. І дехто уроки прогину засвоїв краще, ніж отче наш.

То частіше приїжджайте до нашого магазину, шановний Миколо Яновичу (Вікторе Федоровичу, Володимире Володимировичу, Олександре Павловичу)!

Повний список із 278 осіб додається окремо.