Зачинені євродвері, або Метафора Європи в українському парламенті

П'ятниця, 4 березня 2016, 15:43
Phd, дослідниця Київської школи економіки

"Для Європи вісімдесят центів", – колись сказав мені продавець поштових марок в Іспанії. "Для географічної?" – запитала я. "А є якась ще?" – здивувався він.

Для нас є. Будучи географічно в Європі, ментально ми стоїмо перед зачиненими євродверима. І про це свідчить те, як ми говоримо.

Чому ми весь час "йдемо в Європу" – хоча ми звідси нікуди не вирушали? Що мають на увазі українські політики, називаючи щось європейським? І хто для нас європейці?

Проглянувши стенограми засідань Верховної Ради за лютий-2016, важко не помітити, що українські депутати та урядовці жодного разу не сказали про Україну як про частину Європи.

Європа в українському політичному дискурсі – це завжди протиставлення.

Найпоширенішою метафорою є умовний шлях України до Європи, на якому ми або на половині дороги ("щоб країна далі рухалася в Європу", Сергій Міщенко, позафракційний), або наближаємось до Європи (Андрій Помазанов, "Народний Фронт"), або маємо "зробити останній крок у європейську сім'ю" (Сергій Каплін, позафракційний), або вже наче були колись в Європі, потім кудись пішли – і тепер довго і з муками повертаємось ("історичний момент повернення України в Європу", Юрій Луценко, БПП).

Як альтернатива довгій дорозі, пропонується побудувати Європу в Україні – і тоді "нам не треба нікуди буде їздити, бо Європа буде в Україні" (Олег Ляшко, Радикальна партія).

Прем’єр також пропонував збудувати разом "нову українську хату, нову європейську Україну".

Заплющте очі і думайте про європейську Україну

Юрій Луценко, закликаючи депутатів проголосувати за "безвізовий пакет", згадав молоду королеву Англії, яку мама проводжала на весілля, сказавши "заплющ очі і думай про Англію".

Луценко ж закликав депутатів думати про "європейську Україну" – таку собі дівчину на виданні. Дівчину, яка пішла з дому, поневірялась по світу, а тепер настав "історичний момент" її повернення в "європейську сім'ю".

Власне, тут немає нічого нового в образі України – трагічна, слабка, безпорадна, за себе мало що вирішує, кудись йде, не розбираючи дороги.

Колись довелось побувати на лекції викладачки української мови у Кембриджі – Марти Єнкала. Пані Марта розповідала кембриджським студентам, які вивчали українську, про нову мову Майдану. В контексті Євромайдану були згадані також євроремонти, євровікна і євродвері. "Євро" в українській – це знак якості, пояснила вона.

За версією Максима Бурбака з "Народного Фронту", Революція Гідності "розпочалася з того, що люди вийшли за те, щоб Україна стала європейською державою".

З того часу прикметник "європейський" в українській політиці звучить так часто, що поступово втрачає будь-яке смислове навантаження.

Ось, наприклад, Олег Барна (Блок Петра Порошенка) згадав і про європейське ведення політики, і про європейські методи боротьби з корупцією, і про європейський уряд та європейську ж Верховну Раду. Олег Ляшко навіть пропонував створити нову європейську коаліцію в парламенті.

Дмитро Добродомов (позафракційний) посилається на європейські стандарти. Спікер Володимир Гройсман, у свою чергу, мріє про "трансформацію українського парламенту в справжній європейський парламент", а Ірина Геращенко (БПП) прагне втілити європейську гуманізацію законодавства.

Неодноразово згадується і європейський прем'єр-міністр. Пан Барна на засіданні Верховної Ради 19 лютого навіть дав визначення європейському прем’єрові: "Європейський прем’єр, який, втрачаючи довіру народу і парламенту, йде у відставку сам, не чекаючи, коли його будуть гнати бітами", – припускаючи, що Арсеній Яценюк все ж чекає, поки поженуть.

А Олег Мусій (позафракційний) висловив розчарування європейськістю Айвараса Абромавічуса, відносячи його до торгашів, що вбивають український народ: "...бачимо одну заявку одного міністра економіки, який, здавалось би, є з європейської країни".

До розуміння визначення "європейський" наближає нас контекст, у який політики ставлять це слово.

Здається, найвлучніший семантичний ряд підібрав Сергій Власенко ("Батьківщина"), який обіцяв дуже активно попрацювати і привести законопроекти "у нормальний людський європейський вигляд".

То, можливо, так і будемо казати?

Нормальний людський парламент. Нормальний людський уряд.

І, врешті решт – нормальна людська Україна?

Європейці і ми

Окремої уваги вартий образ "європейців" в українському парламенті.

Якщо коротко, європейці для українського політикуму – це наглядачі. Водночас ці міфічні європейці весь час чогось вимагають (Руслан Князевич, БПП) і наглядають за неслухняними українцями, які неохоче виконують задане "домашнє завдання" (Ірина Геращено).

Над "школярами" нависають моралізатори, сиплючи "нормальними людськими європейськими" вимогами, наголошуючи на тому, що домашнє завдання "потрібно не тільки європейцям, ці закони потрібні українському народу", і що це "данина волелюбній українській нації і це добрий сигнал нашим європейським партнерам" (Павло Петренко, міністр юстиції). Європейці навіть вже виконали погрози "розсадити" Україну з Грузією і "лишити" на другий рік.

А тим часом "виконавці" домашнього завдання, все ж, чинять спротив і бойкотують "роботу над помилками", не дивлячись на те, що за їх "роботою уважно спостерігають не тільки в Києві, а і в багатьох європейських столицях" (Максим Бурбак, НФ).

Спостерігають ті ж самі європейці, через шпаринку прочиненого євровікна.

Але – за наглухо зачиненими євродверима.

Євгенія Кузнєцова, спеціально для УП