Экспансия: Чего не хватает украинской культурной политике?
Україна має переосмислити пріоритети в культурній стратегії та перейти від оборони до наступу: почати поширювати ідеї свободи, боротьби та творчого пошуку, що базуються на власному наративі.
"У 21 столітті культура є владою". Так сказала колишній корейський президент Пак Кин Хє. Політик неоднозначний, як і її батько, відомий реформатор Пак Чон Хі. Проте цим словам можна довіряти, адже за часи її правління стався новий виток так званої "Корейської хвилі".
Корейська культура тепер захоплює світ. Якщо у вас є знайомі підлітки, запитайте, чи знають вони, що таке K-pop? Якщо не маєте, зайдіть на Youtube і здивуйтеся, як ви відстали від життя.
Естетично вам може не подобатися ані корейська музика, ані корейські телесеріали, ані будь-який інший культурний продукт. Проте не бачити очевидні переваги, які несе за собою світова культурна експансія Кореї, неможливо.
Разом з продажем культурного продукту зростає продаж інших корейських товарів. Наскільки значні цифри генерує корейська культура? Підрахували, що у 2018 році культова корейська група BTS за рік принесла Кореї орієнтовну суму 3,54 мільярда доларів.
Одна група. За один рік. Це назвали "ефектом BTS".
Що важливо, внесок держави у цей успіх значний. Південна Корея навіть допомагає організовувати концерти k-pop групам за кордоном.
Крім суто комерційного успіху, є й вагоміші результати. Зростає також ідейна роль Південної Кореї у світі, а особливо в Азії. Вивчення корейської мови, історії та культури стрімко популяризується, а також росте позитивне ставлення до Кореї у країнах усього світу і серед наших з вами дітей.
Це відбувається так активно і нахабно, що Китай уже називає це культурною експансією.
Культура – це влада.
Що заважає Україні повторити цей успіх?
Всі ж пам'ятають про те, що українці – найспівучіша нація? Культурний дипломат і ексдиректор Польського Інституту в Україні та США Єжи Онух влучно зазначає: "культурна дипломатія – це продаж іміджу країни засобами культури".
Варто додати, що не лише іміджу, а й певного наративу, метафори того, якою є наша держава, насамперед для самих себе, а потім і для світу.
Панівними наразі я бачу три варіанти наративу, з якими Україна зараз виходить на світовий культурний ринок:
- країна бідності, корупції, війни та журби;
- країна, що хоче здаватися нормальною, європейською;
- країна пострадянського трешу та екзотики.
У той самий час, протестувальники в Гонконзі розписують свої каски україномовними гаслами, в Польщі політики використовують поняття "Революція Гідності", а японці активно використовують символіку Збройних сил України.
Це лише з того, що лежить на поверхні.
Україна може продукувати якісний та актуальний наратив.
Нам навіть не потрібно нічого вигадувати.
Українська культурна стратегія має базуватися на кількох тезах:
- Україна – це свобода;
- Україна – це боротьба;
- Україна – це пошук нового;
- Україна пам'ятає про своїх.
Ми успішно протистоїмо основному ворогу свободи у сучасному світі – "русскому миру", ідея якого заперечує свободу як таку.
Україна демонструє себе в усіх сферах: державний устрій, суспільство, церква, культура, мистецтво, історія, тваринництво.
Усі, хто підтримує Україну, підтримують свободу, пошук і творчість.
Неактуального Че Гевару на постерах мають змінити українські військові, Манделу – Сенцов, а новий Делакруа має намалювати на барикадах Україну.
Країна, історія якої творилася через освоєння степу, може дати старій Європі новий героїчний міф та лицарський етос, а отже нових поетів і відповіді на світоглядну кризу, що панує у західному світі.
Та і всередині країни теж. Від імпорту культури до експорту. Від оборони до наступу. Перетворимо культурне поле Європи на наше Дике поле!
Україна – носій свободи. Важливо показати як своїм громадянам, українській діаспорі, так і всьому світу, що держава пам'ятає про своїх і поважає усіх причетних до неї. Особливо про тих, хто постраждав від несвободи.
Нам важливо займатися поверненням в культурне та соціальне поле людей тих регіонів, що піддавалися імперській політиці асиміляції, зокрема Кубані.
Одним з інструментів я вбачаю законопроєкт "Про картку українця", який скоро подам на розгляд до Верховної Ради.
Це важливо як з практичної точки зору, так і з символічної.
Культура генерує цінності. Як матеріальні, так і нематеріальні.
Культура будується на символах. Тому нам важливо боротися за те, щоб нащадки українців мали можливість стати громадянами України, а трибунал над кремлівськими злочинцями пройшов у Краснодарі.
Отже, чого бракує українській культурній політиці:
- мислити в категоріях поширення свого наративу та експорту власного культурного продукту, що є важливим як з матеріальної, так і з ідейної точки зору;
- сформувати актуальний і сміливий образ України як нового генератора і захисника сенсів;
- боротися за повернення у власне культурне та соціальне поле українців, що опинилися за межами України в різні історичні періоди.
Це базові речі, від яких ми відштовхуємося.
Яким може бути перший крок в практичній розробці культурної стратегії? Я б назвав його дещо парадоксальним.
Нам потрібно зробити те, що ми уже робили понад сто років тому. А саме вийти за рамки зашореності та хуторянства. Написати наратив нової України.
Прийняти власну роль у сучасному світі.
І нарешті почати робити те, для чого ми були створені – культурну експансію.
У новій українській культурній стратегії можна прописати такий індикатор успішності: корейські підлітки масово слухають ukr-pop.
Олексій Гончаренко, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.