Им до нас, как до неба на четвереньках

Вторник, 5 апреля 2022, 09:00
украинский кризисный медиа центр

Росія навіть не заправка, як говорив Джон Маккейн. Без західних технологій – це країна-свердловина, смердюча діра, яка живе буквально з продажу перегною динозаврів. 

Це надувна декорація, яка здулася на наших очах. Украв, випив, у тюрму – ось весь цикл життя цього суспільства, оспіваний у совковому кінематографі.

Цікаво тепер послухати "експертів" і політиків, які роками показували нам маніпулятивні картинки із середніми зарплатами по Європі, зображуючи Україну найбіднішою та найвідсталішою країною континенту. 

Чому ж такі успішні росіяни крадуть у нас, найбідніших, труси мішками, вантажать консервацію з наших льохів, килими, і дивуються мурованим парканам у найвіддаленіших селах? І це вони не бачили сіл Заходу України, це вони не увірвалися в Київ.

Де тепер ті, хто бігли з роззявленими ротами слухати московських психологів, коучів, великих педагогів? 

Як ці спеціалісти викохали орду вбивць дітей? Як ці моралізатори і світочі думки створили суспільство, де дружини, самиці орків спокійно слухають розповіді своїх самців про групові зґвалтування і замовляють своїм орченятам планшети "для учьоби"?

Де тепер ті, хто розказував про якусь феноменальну "школу русской журналістікі"? 

Звідки в тоталітарній країні могла з'явитися журналістика? Поодинокі винятки, що лише підтверджують правило, розстріляні із контрольним у голову, як Анна Політковська. До того ж, вона ніколи не була популярна в Україні. Нашу публіку доводили до екстазу кісєльови, ксюші собчак, дуді й варламови, які ефективно відбілюють зараз геноцид українців. 

Скажіть, що є в росії, чого можна повчитися? Ненависті? Жорстокості? Безпросвітної тупості? 

Як продажні журналісти та політикани могли з серйозним обличчям "втюхати" нам це болото за альтернативу європейській інтеграції? 

В одному з нещодавно звільнених сіл ці виродки розсипали у дворі приватної садиби пшеницю, а на білосніжній стіні господарчої будівлі написали червоним "россия рулит". 

Вони ніколи не жили і не житимуть так, як ми.

Вони нам завжди тихо заздрили і чекали часу, коли зможуть прийти і знищити наш тихий рай, бо лише на тлі згарища це жалюгідне збіговисько має більш-менш солідний вигляд. Їм до нас, як до неба рачки в усіх вимірах.

Андрій Климчук