Операція "реінкарнація"

2 перегляди
53
Марина Ставнійчук, для УП
Вівторок, 21 вересня 2010, 10:27

Політика як одна з форм професійної діяльності має одну особливість, яку сьогоднішні народні обранці геть перестали враховувати. Маю на увазі тонкощі життя "під мікроскопом" громадської думки.

Кожен з причетних до прийняття доленосних рішень повинен усвідомлювати, що будь-яке слово, навіть настрій, жест, вираз обличчя будуть проаналізовані та інтерпретовані суспільством і ЗМІ.

При цьому одне діло - декларувати добрі наміри. Зовсім інше - ділитися планами їхньої реалізації. Із першим пунктом у нас завжди все гаразд. Із другим ситуація неоднозначна, бо у нинішньої політичної генерації не завжди вистачає розуму (чи бажання), хоч якось приховати вуха особистих інтересів, що стирчать практично з усіх механізмів втілення у життя амбітних намірів і ініціатив.

Останні інформаційні "викиди" із глибин найвладнішої із усіх владних фракцій щодо продовження терміну їхнього існування на владному Олімпі - яскраве підтвердження цієї тези.

Отже, ні для кого вже не є секретом, що представники української влади мають одну характерну особливість - їхніми добрими намірами вимощена дорога у їхнє ж світле майбутнє.

Чого б це не стосувалося - чи то судової реформи, чи закону про місцеві вибори - реалізація усіх благородних владних починань відбувається таким чином, що люди, які приймають рішення, мають від того безперечний зиск.

Будемо відвертими: такого роду спокуси тією чи іншою мірою випробовують будь-яку людину, що опиняється у керма державної машини. Але спокуса - то є явище, якому розумна людина може опиратись.

Слідкуючи ж за розвитком ситуації із початку владування нової команди, переконуєшся, що її представники не те, що боротися із спокусами не хочуть, вони на рівні інстинктів охоче ідуть назустріч спокусі і з просто неймовірним задоволенням падають у її обійми...

Стабільність супермаркету

Чергове випробування регіоналів - ідея зблизити у часі парламентські і президентські вибори, аби країна не жила в умовах постійної виборчої істерії.

Якщо користуватися сучасним політичним сленгом - країну таким чином начебто втягують у черговий виток "стабільності". Добре. Заперечень по суті цієї ідеї немає аж ніяких, справа цілком корисна. А от із формою...

Подарувати суспільству черговий шматочок "стабільності" шляхом подовження терміну власних парламентських повноважень до 2015 року - це, вибачте, все одно, що перебивати термін придатності на порченому бройлері, чим, бува, грішать у наших магазинах. Але парламент - не супермаркет.

...Демократія, як казав Черчилль, хоч і не найліпша форма правління, але кращої ще не вигадали. Так от, демократія полягає не тільки в свободі, а й у дотриманні процедур.

Скажімо, певні процедури передбачають, що все, що має відбутися у визначений період часу - повинно-таки відбутися. У нашому випадку це означає, що за будь-якої погоди та політичної ситуації в країні, вибори мають відбуватися у строки, передбачені чинною Конституцією (виключення складають лише умови воєнного чи надзвичайного стану).

Крім того, одним з класичних принципів виборчого права є саме періодичність виборів, і хоча цей принцип не завжди окремою статтею зазначається в національних основних законах (зокрема, в українській Конституції), але він присутній у всіх міжнародних правових актах, які стосуються стандартів не лише виборів як однієї з форм демократії, а і демократії в цілому.

Це зроблено для того, щоб у політичних сил, які приходять до влади, не з'явилося спокуси вирішувати замість народу, хто і коли повинен бути у парламенті або в органах місцевої влади, а кому там не місце.

Після останніх інформаційних викидів щодо продовження власних повноважень, або щодо перспектив введення прямого президентського правління, складається враження, що для української влади міжнародні правові норми не писані. Якщо писані, то не читані. А якщо навіть і читані, то не "пойняті".

І треба бути приблизно такого ж рівня "мислителєм", щоб не зрозуміти, що ідея перенести у часі наступні парламентські вибори не має жодного стосунку до декларованого бажання "стабільності". Бо справа не у цьому заяложеному слові, яким скоро вже стануть жахати дітей ("не будеш слухатись - прийде стабільність"), а у речах більш простих і приземлених.

Зокрема в тому, що над владою висить кошмар можливого повернення до парламенту деяких незручних фігур, наприклад, Юлії Тимошенко. Або, ще гірше, можуть прийти нові лідери, які сьогодні не мають парламентської трибуни, та займуть фахову, прагматичну, глибоко патріотичну позицію.

Додамо сюди усвідомлення нинішніми депутатами того, що не всі вони знов всядуться у нагріті крісла. Отримуємо страх і відчай, які штовхають обранців на кроки, що можуть відтягнути у часі всі перераховані неприємності.

Прозорі натяки

Складається враження, що під соусом благих намірів суспільство весь час випробовують на міцність. Вірніше, намацують межу можливого мовчання з приводу тих або інших незаконних дій влади.

Нам нав'язувалось, наприклад, що заради стабільності треба утворити коаліцію в парламенті. І що жертвою цієї стабільності повинні стати позиції Конституційного Суду стосовно порядку формування коаліції, які різняться як чорне і біле.

Намагалися нав'язати думку, що реформувати Конституцію можна за рахунок суддівського правління, щоправда в результаті напоролися на достатньо серйозний фаховий спротив.

Тобто громаду останнім часом періодично перевіряють на фаховість і на громадянську позицію.

Сьогодні суспільство перевіряють на те, наскільки воно готове проковтнути ідею продовження терміну повноважень цієї Верховної Ради. Ніби ніхто не бачив рейтингів довіри до нинішнього парламенту...

Трохи історії. Коли у 1996-му приймалася чинна Конституція, ситуація була така: останні вибори - позачергові парламентські і президентські - відбулися у 1994 році, тому наступні мали відповідно відбутися у 98-му і 99-му роках.

Так от, навіть при прийнятті Основного Закону, коли здавалося, що життя в державі взагалі почнеться з початку, навіть тоді президент і парламент не дозволили собі почати відлік часу з чистого аркушу.

Тобто вибори були призначені відповідно до прикінцевих перехідних положень - на 98-мий і 99-тий. Це при тому, що тоді дійсно була потрібна стабільність.

Після розвалу СРСР кожна країна пострадянського простору почала вибудовувати свою систему влади. На цьому шляху кожен діяв у свій спосіб. Сусідня країна танковими гарматами "заспокоювала" Білий Дім. У деяких східних державах суттєво збільшувались строки повноважень представницьких органів влади - як колективних, так і одноосібних.

Деякі взагалі на певний період часу відміняли вибори.

Тобто показники "індексу демократії", про який говорить наш президент - були започатковані вже тоді, за часів Леоніда Кучми, якому постійно дорікали за схильність до авторитаризму.

Нині зрозуміло, що ті дорікання були у деяких моментах перебільшені. Адже хоча конституційний процес в Україні і тривав найдовше на усьому пострадянському просторі, та ніхто не впав у спокусу побавитись далеко не іграшковою "машиною часу", подовжуючи час перебування на владному Олімпі.

Новоспечені науковці з конституційного права з найближчого оточення нинішнього президента (або ті, хто тільки намагається ними стати) мають знати, що Україна тоді - на початку 90-тих - пішла демократичним шляхом. І не варто підштовхувати президента сьогодні діяти в інший спосіб.

Аби сподобатись і продемонструвати свою відданість, зовсім не обов'язково вкотре підсовувати йому сумнівні з правової точки зору розробки, які не мають нічого спільного із демократичним порядком та принципами верховенства права і паплюжать весь попередній розвиток країни.

А в першу чергу - її майбутнє, разом із майбутнім самого президента.

Прозорі натяки на доволі сумну перспективу вже є, вони містяться у Проекті доповіді щодо функціонування демократичних інститутів в Україні Моніторингового комітету ПАРЄ, який підкреслює, що через очевидний поспіх щодо здійснення реформ в Україні перед тим, як країна прийме головування в Комітеті Міністрів Ради Європи, здається іноді, що влада обходить належні демократичні процедури і консультації.

Тому Рада Європи, як і інші європейські інституції, загалом закликають владу "шанувати повністю демократичні принципи і процедури і шукати широку можливість згоди для пакету реформ".

Попіл політичного "відкату"

У питанні подовження терміну повноважень наведу приклад Росії, щодо якої доволі часто вживається термін "керована демократія". Президент Путін свого часу, звичайно маючи більшість у парламенті (створену не штучно, а за наслідками виборів) і, відповідно, всі можливості продовжити собі повноваження (і парламенту "кістку кинути"), цього не зробив.

Термін повноважень президента Росії було дійсно збільшено з 4 до 6 років за каденції чинного президента Медвєдєва, але це не стосується нинішнього глави російської держави, лише його наступника. Бо так прийнято, такою є цивілізована практика.

Та ж практика говорить, що до розробки змін у Конституцію повинен залучатись парламент - це підтверджується вітчизняним Основним Законом та європейською традицією. Але жодна цивілізована норма не передбачає, що парламентарі можуть очікувати за цю свою роботу якогось політичного "відкату".

Це їхня функція і вони повинні її виконати. Незалежно від того, скільки часу їм залишилось до завершення каденції.

Але вітчизняні парламентарі не вважають за потрібне замислюватись над такими "дрібничками". Іноді складається враження, що вони читають Конституцію як єгипетську "Книгу мертвих", вишукуючи у тексті рецепти продовження свого існування у будь-якому вигляді, нехай навіть муміфікованому.

Ті рецепти здебільшого знаходяться за межами писаних і неписаних законів цього світу. Отже, і побудова їхнього власного депутатського світлого майбутнього, їхньої особистої "стабільності" не передбачає дотримання законів цього світу, себто - демократичних процедур.

І вже тільки це, без заглиблення у подробиці і деталі, виводить на перший план запитання: чи хочуть люди, щоб ТАКИЙ парламент існував на три роки більше відведеного йому часу?

Чи хочуть люди створення прецеденту, що, безумовно, сподобається "кращим синам і дочкам", які відчують бажання нескінченно відроджуватись у парламенті на манер міфічної птиці Фенікс - із власного попелу?

Чи має право на такі витівки склад парламенту, при якому тривалий відрізок часу взагалі не приймалися закони; декілька разів мінялись коаліції, причому остання була сформована всупереч Конституції України; регламент тричі визнавався КС неконституційним?

І чи хочуть люди залишати до 2015 року Верховну Раду, яка голосує за здійснення, скажімо, судової реформи, що виявляється далекою від європейських стандартів як небо від землі?

Нагадаю: 1700 поправок були пройдені за декілька годин... здається, у той час мала розпочатись гра чвертьфіналу чемпіонату світу з футболу. Закон про засади внутрішньої і зовнішньої політики приймався просто вночі, бо вдень для нього не вистачало часу. Чи згодні люди терпіти ТАКИЙ парламент три зайвих роки?

Проти природи

Реформувати Конституцію треба. Але не слід при цьому пояснювати людям, що всі лукаві кроки, якими влада супроводжує шлях реформування, робляться заради їхнього, людей, блага.

Якщо насправді так постане питання - цілком можливий референдум, на якому народ скаже, чи потрібне йому таке "благо". Хоча... цілком можливим є варіант, що референдум за нинішніх умов може стати... як би це пом'якше висловитись... не зовсім референдумом.

Бо референдум, у класичному розумінні цього слова, може серйозно завадити побудові "нової країни". До речі, хтось пояснить, що означає популярне владне гасло "Ми будуємо нову країну"? І хто його автор? Може цей девіз і є суттю усіх процесів, що наразі відбуваються в державі? Нова - означає "інша", тобто відмінна від тої, яку хтось вважає "старою". Інша - це, даруйте, яка?

У першій статті Конституції чітко записано, що Україна є суверенна, незалежна, соціальна і правова держава. То яку іншу, чи то пак, "нову" країну планують будувати автори цього "креативу"? Не суверенну? Не незалежну? Не демократичну? Не правову?

...І наостанок. Навіть не заглиблюючись у правові аспекти планованої політичною "елітою" реінкарнації Ради, неприродність ситуації з продовженням депутатських повноважень особливо впадає в око, якщо спробувати порівняти депутатів із нормальними людьми.

Кожна людина має певний термін життя, який визначається природою або ж Господом - що кому до вподоби. Проти цього твердження, сподіваюсь, у представників парламентської популяції заперечень немає.

А для кожного "гомо політикуса" природа і Господь - це Конституція і народ. І тільки вони можуть визначати термін його депутатського існування. Вирішити, коли прийде "момент істини" - чи подарувати йому іще відрізок повноцінного життя.

Якщо влада, яка дуже боїться не отримати цього подарунку, спробує чіплятись за життя із допомогою якихось неприродних витівок із продовженням повноважень - "природа" рано чи пізно обов'язково відреагує. А в який спосіб і коли вона це зробить - про це владі не завадило б і замислитись. Хоча б заради власної стабільності.

Марина Ставнійчук, для УП

Авторизуйтесь щоб писати коментарі
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення
IP: 78.51.16.---maga..
Современный украинский "ПОЛИТЕС" ( т.к. ПОЛИТИКОЙ это назвать невозможно...!!!) можно охарактеризовать лишь одной емкой фразой - ЗОЛОТОЙ ВЕК ПОЛИТИЧЕСКОЙ ПРОСТИТУЦИИ - НАД ПРОПАСТЬЮ ВО ЛЖИ.....!!!!!!!!!
IP: 95.132.49.---Maverick77..
Прочитав уважно. Нічого не зрозумів. Набір слів. Марино Іванівно! Game is over. Повертайтесь до науки та навчитесь адекватно формулювати свої думки.
IP: 77.74.36.---Volv..
З чого "народні обранці" вирішили що їх бажання когось колише?! Вони не належать самі собі і тільки народ має право продовжувати їх повноваження чи ні. Отже, в будь якому випадку, можливий референдум... Але... Сама велика проблема України за всі роки незалежності - змінуваність влади. Ми штучно вирощуємо в п"ятому, шостому поколінні вічних депутатів. Чи багато нових ідей чи точок зору прийшло в парламент за останні роки? Ні! Бо у корита все ті ж люди. Для України вихід - люстрація залишків старої партноменклатури за прикладом цивілізованих європейських країн. До влади в парламенті має прийти якісно нове покоління патріотів. Інакше будемо постійно мати "тушки", "ширки" і т.д. Ні Юля ні Янек нічим один від одного не відрізняються. І це не бачить тільки сліпий. У зручний момент вони можуть створювати (ніби то протилежні партії) коаліції, або поливати багном в інший момент. Вони не мають ідеологічного стовпа. Чим вони відрізняються від флюгера?! "Сильна Україна" і "Фронт"- аналогічні.
IP: 95.132.155.---pravdaball..
Якби ж депутати прочитали хоч би першу частину цієї статті і хоч на секунду задумались. Але вони вже не в Україні. Вони собі живуть на своєму Олімпі і вирішують свої олімпські проблеми. Автору респект
IP: 77.74.36.---Volv..
Чому наша рабська психологія не дає залишає нам права вибору? Чому ми вважаємо що БЮТ, Регіони чи УНП - це кращі варіанти для України, які можуть все життя тягнути з нас жили і пити кров. Якщо хтось не цінить свої бездарно прожиті роки в болоті управління вищенаведеними "псевдоелітами", то хай далі голосує за бандитів і клоунів. Я не хочу чекати до старості щоб якесь бидло за мої гроші протирало штани в парламенті на свою користь.. Голосуйте за Тигіпків і Яценюків, які із штучними кишенковими партіями лізуть в парламент щоб продаться тим же регіонам. Невже всі осліпли і не можуть адекватно робити висновки із своїх помилок? Ми ходимо по колу вже 19 років. Питання української культури, української мови, національне питання не вирішене до цих пір і втрачають свою актуальність під атакою російських технологій і пропаганди. До чого ми котимся? Наші діти будуть проклинати наше покоління з холуйсько -рабською зубожілою свідомістю. Я вірю "Свободі". Це някісно нова точка зору за 19 років.
Усі коментарі
Нічиї, або Навіщо переселенцям китайські будиночки
Дівчина з фотоапаратом: Юлія Кочетова-Набожняк прокладає мости між війною і миром
Деталі нових санкцій США проти Росії: що змінив Конгрес
Щоб ви продали або залишили у держвласності?
Усі публікації