Віктор Янукович і капосна соціологія

Цікава історія трапилася днями – дві соціологічні служби одночасно оприлюднили результати своїх досліджень. На перший погляд їхні результати, якщо взяти числові значення, мало збігаються і ведуть до прямо протилежних висновків.

Воно й не дивно: замовники одного опитування прагнули показати кризу довіри до президента та уряду, іншого – навпаки, показати достатньо високий рівень підтримки політичної лінії глави держави.

Перше всеукраїнське опитування проведене "Українським демократичним колом" на замовлення Інституту політики (засновник – Микола Томенко, нинішній віце-спікер Верховної Ради). Друге – Центром "Софія" (колишній керівник – Андрій Єрмолаєв, нинішній директор Національного інституту стратегічних досліджень).

Іншими словами, маємо заангажованих замовників та професійних соціологів, і хто тут узяв гору – одразу не розберешся. Отож й охрестили деякі ЗМІ оприлюднені результати "Війною соціологів".

А даремно. Адже істотних суперечностей насправді немає, робота професійна – просто по-різному поставлені запитання і по-різному побудовані анкети.

Ба більше: обидва опитування зафіксували небезпечну тенденцію усталення неототалітарної свідомості й політичної практики в країні.

Отже, увага – спершу результати опитування, проведеного "Українським демократичним колом"  (29 січня –7 лютого 2011року, вибіркова сукупність репрезентує доросле населення України й охоплює всі регіони країни, за місцем проживання опитано 1200 респондентів віком від 18 років і старше).

Як Ви вважаєте, у цілому все, що відбувається на сьогоднішній день в Україні, іде в правильному чи неправильному напрямі (у відсотках)?

Оцінка у цілому ситуації в Україні (за регіонами, у відсотках)

Зверніть увагу – в усіх регіонах переважна більшість опитаних, в тому числі і в Донбасі, вважає, що все в країні рухається в невірному напрямі.

З цими даними, але тільки у двох регіонах, чітко корелюється й критична оцінка діяльності прем’єра та уряду в цілому (автор просить пробачення у читачів за велику кількість таблиць, але вони – найбільш інформативний спосіб подачі матеріалу, коли йдеться про соціологічні дослідження).

Ви в цілому схвалюєте чи не схвалюєте діяльність Миколи Азарова на посаді прем’єр-міністра України? (у відсотках)

Схвалення/несхвалення діяльності Миколи Азарова на посаді прем’єр-міністра України (за регіонами, у відсотках)

Ви в цілому схвалюєте чи не схвалюєте діяльність уряду України? (у відсотках)

Схвалення/несхвалення діяльності уряду України (за регіонами, у відсотках)

Звернули увагу? Кількість тих, хто несхвально оцінює діяльність як самого прем’єра, так і Кабміну на Заході і в Центрі дуже близька до кількості тих, хто вважає – все рухається не туди, куди треба.

А от число тих, хто схвально оцінює дії Азарова й уряду відчутно більша від тих, хто вважає, наче все йде правильно. Чому так? Хіба може все йти неправильно, а уряд бути ні при чому? Видається, що певне число респондентів просто не хоче ризикувати.

Мовляв, чи правильно все діється, чи ні, ми не знаємо, а уряд у нас справний. Я його діяльність схвалюю, і йдіть ви від мене подалі, бо невідомо, кому ви про мою думку хочете доповісти і яке лихо мене від того спіткає.

Ще виразніша ця тенденція на Півдні та Сході. Там чимале число опитаних вважають, що все розвивається неправильно – і водночас схвалюють діяльність як Кабміну, так і Миколи Яновича особисто із реалізації цього неправильного курсу.

Не треба думати, що в цих регіонах надмірно велика кількість шизофреніків; просто там гіркий досвід навчив людей, що йти проти Партії регіонів – це ризикувати всім, що в тебе є.

Соціолог же нерідко сприймається як представник влади (бо хто б йому інакше дозволив такі "вредні" запитання ставити, га?), отож і відповідають йому належним чином.

Було б дуже дивним, якби підтримка уряду й прем’єра особисто була справді високою: адже більшість опитаних по країні (61,7%) констатує погіршення їхнього матеріального становища за останні 12 місяців; третина опитаних (33,3%) зазначила, що їхнє матеріальне становище не змінилось, і лише 4% вважають, що їхнє матеріальне становище покращилось.

На погіршення матеріального становища за останній рік вказують більшість опитаних у всіх регіонах, хоча найменша частка таких – на Сході. Невже там живуть краще? Ні, там знов-таки відповідають більш обережно, особливо не на абстрактні, а на персоніфіковані запитання, коли йдеться про конкретних можновладців.

При цьому половина респондентів (49,2%) вважають головними винуватцями нинішнього стрімкого зростання цін як нинішню, так і попередню владу однаковою мірою.

27,6% вважають головним винуватцем зростання цін нинішню владу, а 12,3% – попередню. У Західному й Центральних регіонах більшою мірою звинувачують чинну владу (відповідно 42,2% і 33,2%).

У Південному регіоні ці частки близькі  (18,9% та 14,2%). На Сході країни більшою мірою звинувачують у стрімкому зростанні цін попередню владу (21,8%), аніж нинішню (15,6%).

І, ясна річ, на найцікавіше запитання – яке стосується глави держави http://polityka.in.ua/info/504.htm – відповіді були ще обачнішими, ніж на запитання про уряд та прем’єра.

Та все одно: вперше, якщо порівнювати з попередніми даними "Українського демократичного кола", число симпатиків президента стало меншим, ніж число його виборців рік тому. До цього воно було більшим, часом значно більшим, до 60% (що засвідчує об’єктивність цієї соціологічної інституції).

Ви в цілому схвалюєте чи не схвалюєте діяльність Віктора Януковича на посаді президента України? (у відсотках)

Схвалення/несхвалення діяльності Віктора Януковича на посаді президента України (за регіонами, у відсотках)

Загалом по країні частка тих, хто вважає, що все йде неправильно, на 10% більша за частку тих, хто несхвально ставиться до діяльності Віктора Януковича.

А щодо Сходу й Півдня, якщо порівняти частки підтримки глави держави і частки впевнених, що все йде неправильно, знову напрошуються негарні діагнози... але нічого страшного: і без того кількість тих, хто там насмілився сказати, що не схвалює президентську діяльність, дуже велика.

Отож загальний висновок з цього дослідження: крім фіксації загального невдоволення українських громадян чинним станом справ і діяльністю уряду, прем’єра та президента, зафіксоване типове для недемократичних суспільств "дводумство": думаємо одне, говоримо інше, бо побоюємося влади.

Тепер звернімося до дослідження, проведеного Центром соціальних досліджень "Софія"  (29 січня – 3 лютого 2011 року, у всіх регіонах України, опитано 2025 респондентів віком від 18 років і старше).

На жаль, на сайті Центру його результати – принаймні, поки що – відсутні, тож доводиться користуватися їхнім стислим викладом, наведеним інформагенцією УНІАН .

Отже: 51,8% опитаних українців вважають, що президент Віктор Янукович або "послідовно виконує свої обіцянки", або "намагається мірою можливості їх виконувати".

Найбільше тих, хто так вважає, серед жителів Донбасу і Криму (67,9%). Для мешканців Південного Сходу цей показник становить 57,7%, для мешканців центральних областей – 46,8%, для представників Заходу країни – 28,4%.

Головними здобутками першого року президентства Януковича стали, на думку респондентів (від 20% і більше від загальної кількості опитаних): зважена зовнішня політика, розвиток міжнародного співробітництва, започаткування адміністративної реформи і скорочення видатків на систему державного управління, реформи в сфері освіти, зважена мовна політика, боротьба з корупцією, розслідування зловживань колишніх високопосадовців.

Більше половини (51,9%) опитаних вважають, що результатом зовнішньої політики президента стало зміцнення співпраці з державами-партнерами України.

А тепер оцініть усю вишуканість цього професійного ошуканства.

Число тих опитаних, хто вважає, що президент Янукович або "послідовно виконує свої обіцянки", або "намагається мірою можливості їх виконувати", було подане як число тих, хто підтримує главу держави.

Але ж запитання зовсім про інше: автор також вважає, що Янукович "послідовно виконує свої обіцянки", і передусім головну з них – щодо побудови неукраїнської України, тобто обіцянки реальні, своїм господарям, а не демагогічні, призначені для "плебсу", для "біомаси".

Впевнений, що певна частина респондентів саме так і сприйняла подібне запитання. А інша частина відповідала з огляду на те, що влада сьогодні специфічна, і з нею краще відкрито не конфліктувати (скільки там за Мубарака голосувало на останніх президентських виборах у Єгипті?).

Варіанти ж відповідей на запитання щодо головних здобутків першого року президентства Януковича сформульовані так, як 20 років тому запитання на референдумі стосовно збереження СРСР – "оновлена федерація", "права і свободи громадян", "все краще"...

Хто проти прав і свобод громадян? Хто проти зваженої зовнішньої політики та міжнародної співпраці? Хто проти скорочення видатків на систему державного управління та боротьби з корупцією?

От тільки ж насправді ніякого скорочення видатків на апарат самого президента немає, так само, як й успіхів у міжнародній співпраці...

Іншими словами, респонденти "Українського демократичного кола" вели мову про те, що вони відчувають і знають особисто, з повсякденного досвіду, а респонденти Центру соціальних досліджень "Софія" – про те, про що їм розказує телеканал "Інтер" та московські ЗМІ.

А відтак для них два коні, подарованих польським президентом Януковичу – це свідчення великого успіху у зміцненні співпраці з державами-партнерами України, а фактичне заморожування проекту Європейського польсько-українського університету (привіт реформаторові Табачнику!) – абсолютною "річчю в собі", про яку вони не мають жодного уявлення.

Не випадково серед позитивів правління Януковича, які б відзначили 20% і більше опитаних Центром "Софія", – жодного прямо пов’язаного із соціально-економічними проблемами, тобто тим, чим абсолютна більшість українців переймається найбільше.

А було б запитання поставлене інакше, руба, в лоб – про схвалення чи підтримку діяльності президента – то й відповіді, навіть із поправкою на неототалітарні тенденції "дводумства", були б відчутно іншими.

А взагалі-то соціологія, яка оперує тільки узагальненими показниками, не дає реальної картини соціально-політичного буття. Адже для того, щоб змінити ситуацію в країні, причому змінити радикально, достатньо мати підтримку 20-25% населення. Але це повинні бути самодіяльні, активні люди.

Можна, звичайно, за допомогою наукового інструментарію виявити такі групи і в Україні, оприлюднити їхні настрої, з’ясувати наміри і цілі, – проте це мають бути значно більш складні соціологічні опитування. Бо ж хто із розумних громадян сьогодні відверто розкаже незнайомцеві з вулиці про свої наміри?

Сергій Грабовський, для УП