Чому Росія активно захищає Башара Асада?

Позиція офіційної Москви з сирійського питання у Раді Безпеки ООН останніми днями визначилась ясно і недвозначно.

Російські експерти пояснюють її не стільки зовнішньополітичними, скільки внутрішньополітичними мотивами і психологічними комплексами правлячої еліти.

Стати частиною Заходу їй заважають великодержавна ностальгія та ідеологічна нелюбов до ліберальних цінностей, а для боротьби не вистачає ані ресурсів, ані рішучості, вказують аналітики.

Чотири "ні"

Напередодні запланованого на вівторок голосування у Раді Безпеки ООН Сполучені Штати, їхні союзники і представники сирійської опозиції закликали Раду (фактично, Росію і Китай) "покінчити з байдужим ставленням" до насилля, що коїться в Сирії, і якнайшвидше затвердити план політичного врегулювання, запропонований Лігою арабських держав.

"Протягом 10 місяців ми спостерігаємо наслідки байдужого ставлення і бездіяльності Ради Безпеки. Це відбувається не тому, що більшість членів Ради не бажає діяти – навпаки. Проте є пара дуже впливових членів Ради, які не готові діяти", - заявила постійний представник США при ООН Сьюзан Райс.

"Ми впевнені, що ООН необхідно діяти з метою підтримки жителів Сирії, і в Росії більше немає аргументів для блокування рішень ООН і виправдання репресій жорстокого режиму", - заявив у вівторок офіційний представник Даунінг-стріт.

У жовтні минулого року Росія і Китай використали право вето при розгляді резолюції ООН по Сирії, яка засудила уряд Башара Асада за придушення антиурядових протестів.

Сьогодні Москва знову погрожує правом вето, вимагаючи внести зміни до тексту.

Хоча Росія цілком не виправдовує режим у Дамаску, вона виступає проти санкцій, проти найменшого натяку на можливість зовнішнього втручання за лівійським зразком, проти заклику до відставки президента Башара Асада і, нарешті, проти покладання вини за кризу в країні і загибель близько 5500 громадян в ході збройних зіткнень виключно на сирійську владу.

У документі, що виноситься на голосування, не йдеться про силовий тиск. Однак Росія вимагає викреслити заклик до Башара Асада передати владу його заступнику, а також вимогу не продавати зброю Сирії, який стосується, передусім, неї самої.

Судячи з практичних дій і висловлювань офіційних осіб, найбажанішим для Москви варіантом було б залишити Асада при владі за умови проведення деяких реформ.

"Ми не в захваті від пана Асада, який весь час обіцяє і не виконує обіцянок, але ми впевнені, що Асад і сирійське суспільство можуть розмовляти, і потенціал політичного діалогу ще не вичерпаний", - сказав у інтерв’ю Бі-Бі-Сі заступник голови міжнародного комітету Держдуми Константін Косачєв.

Міністр закордонних справ Сєргєй Лавров висловив жаль з приводу рішення Ліги арабських держав відкликати з Сирії свою місію спостерігачів у зв’язку з кровопролиттям, що досі триває. На думку Лаврова, воно є передчасним, дає додатковий імпульс розмовам про те, що з Асадом неможливо домовитись, і відкриває шлях зовнішньому втручанню.

"Є можливості для мирного ненасильницького подолання сирійської кризи. Для цього опозицію необхідно налаштовувати не на радикалізм і непоступливість, а на пошук загальнонаціональної згоди", - заявив пан Лавров після переговорів з головою зовнішньополітичного відомства Туреччини.

У понеділок МЗС Росії в черговий раз закликало до переговорів між сирійською владою і опозицією, і виступило з пропозицією провести їх в Росії, але "без попередніх умов". Супротивники Асада вже відхилили цю ідею, вимагаючи, для початку, припинення вогню і репресій з боку урядових сил.

Особливе занепокоєння Заходу викликають поставки в Сирію російської зброї. Оглядач Бі-Бі-Сі Річард Галпін нагадує, що "більша частина зброї, з якої сирійська вляда стріляє в демонстрантів, надійшла з Росії".

"Поставки зброї в Сирію у нинішній нестабільній ситуації є безповідальними, і здатні лише долити олії у вогонь насилля", - заявив під час дебатів у Раді Безпеки британський представник в ООН.

Москва відповіла на це, що не приєднувалась до західних санкцій і має з Дамаском контракти, які необхідно виконувати.

Розрахунок чи емоції?

Західні спостерігачі в основному розглядають ситуацію з точки зору геополітичного прагматизму: давній союзник на Близькому Сході, торгівля зброєю, військово-морська база у Тартусі.

Однак, саме з прагматичної точки зору дії Росії викликають запитання.

За останні 15 років тричі повторився один і той самий сценарій. Москва, з більшими чи меншими застереженнями, захищала спочатку Мілошевича, потім Саддама, потім Каддафі, не маючи при цьому ані ресурсів, щоб їм допомогти, ані готовності серйозно сваритися з Америкою і Європою. В результаті Захід незмінно добивався того, чого хотів, а Росія демонструвала неміч і зазнавала геополітичних і економічних збитків.

"Росія постійно втрачає союзників. Окрім Білорусі, Казахстану і Венесуели, практично не лишилось країн, які можна назвати нашими друзями", - заявив Російській службі Бі-Бі-Сі незалежний політолог Алєксєй Воробйов.

"Ми втрачаємо колишніх партнерів і не здобуваємо нових", - констатує головний редактор часопису "Росія в глобальній політиці" Фьодор Лук’янов.

Чому Кремль і Смоленська площа вчетверте наступають на одні і ті самі граблі?

Споріднені душі

Не секрет, що Владімір Путін невисокої думки про західну демократію, вважає оптимальною формою суспільного устрою жорстку вертикаль влади і симпатизує "сильним лідерам", до яких зараховує й себе.

"Хоча Путін любить європейський спосіб життя в усіх його проявах, він бачить багато паралелей між собою і Асадом. Особиста симпатія, відчуття причетності до долі Асада змушують його чинити так, як він чинить, навіть якщо немає прагматичних засад для такої позиції", - заявив Російській службі Бі-Бі-Сі президент Інституту національної стратегії Станіслав Бєлковський.

"Авторитарні методи керування відповідають психотипу Владіміра Путіна. Він не може правити в умовах рівної конкуренції і однакових можливостей для влади і опозиції. Це спорідненість душ на підсвідомому рівні", - впевнений Алєксєй Воробйов.

Перебільшені побоювання

Деякі спостерігачі, особливо з опозиційного табору, припускають, що Путін подумки приміряє до себе долю Мубарака і Каддафі.

Інші вважають такі паралелі робленими. Уявити собі громадянську війну в Росії, а тим більше збройне втручання ззовні у внутрішню боротьбу в ядерній державі, м’яко кажучи, доволі складно.

"Звичайно, подібні побоювання перебільшені, - вважає Станіслав Бєлковський. – Але Путін звик до комфортних умов і будь-яку політичну турбулентність сприймає як катастрофу. Те, що зараз відбувається в Росіїї, ймовірно, завдає йому величезних моральних страждань. Він не розуміє, що робиться, і у його свідомості можуть виникати будь-які аналогії".

Експерти, які аналізують особистість і політику Владіміра Путіна, давно вказують на підозрілість як одну з основних рис його характеру. За даними обізнаних джерел, він справді вірив у те, що Міхаїл Ходорковський міг "скупити депутатів", а Боріс Бєрєзовський – організувати з Лондона "помаранчеву революцію".

З прицілом на вибори

Переддень президентських виборів у Росії – невдалий час для поступливості у відношенні Заходу", - пише оглядач Бі-Бі-Сі Джонатан Маркус.

Алєксєй Воробйов не має сумнівів, що зовнішня політика Кремля багато в чому адресована внутрішній аудиторії.

"Це не боротьба за Сирію чи Іран, а боротьба проти Заходу. Звичайно, боротьба на словах. Але населенню подається простий і зрозумілий сигнал: ось ми які, нікого не боїмося, ні перед ким не прогинаємось!", - каже він.

Боротьба чи імітація?

Серед тих , хто формує зовнішню політику Росії, доволі широко розповсюджена думка, що Москва, програючи тактично, створює своєю "принциповістю" певний доробок на майбутнє.

Мовляв, Захід обов’язково спіткнеться, ослабне через економічну кризу чи з будь-якої іншої причини, і ось тоді позиція морального лідера для всіх, хто не визнає західних цінностей і американського лідерства, принесе великі дивіденди.

"По-перше, ситуація з американським держборгом ставить під сумнів однополярність. По-друге, те, що відбувається на Близькому Сході, не розуміє ніхто, в тому числі і західні країни. Наслідки можуть бути не тими, на які розраховують", - вважає Фьодор Лук’янов.

"Це ілюзія, - каже Станіслав Бєлковський. – По-перше, Росія не врятує сирійський режим, як не врятувала жодний режим, який намагалась захистити. По-друге, Владімір Путін і його команда не формують ідеологічну альтернативу Заходу. Вони просто хочуть там бути на почесних умовах".

На думку Алєксєя Воробйова, російське керівництво ставить віз поперед коня. Для того, щоб претендувати на роль великої держави, треба спочатку провести внутрішню модернізацію, побудувати високотехнологічну економіку і переозброїти армію, а "поки що про це складно говорити".