Нагадування про національну гідність
Травневими вихідними випала нагода відвідати Батурин. 200 кілометрів їзди по дорозі європейського зразка - і ви в поліському селищі зі скромними будиночками.
Важко уявити, що тут колись була гетьманська столиця - "гарне, із цегли збудоване місто, яке своїми будівлями перевищувало інші міста в Україні", як писав про нього шведський очевидець-історик Георг Нордберг.
Дорога виводить вас на околицю, де, неначе марево, виринає палац - особливе творіння видатного архітектора Чарльза Камерона.
Інститут гетьманства був відроджений царицею Єлизаветою за проханням її чоловіка, Олексія Розумовського. Його молодший брат, Кирило Розумовський, і став гетьманом. Як виявилось згодом - останнім гетьманом України.
Одна з найтитулованіших і найбагатших персон Російської імперії, він планував зробити з Батурина "в малом виде Петербург". Гетьман намагався перебудувати Гетьманщину на державу європейського зразка.
Та не судилося.
Інша цариця, Катерина, цю інституцію не сприйняла й усе скасувала. Розумовський полишив Україну. Вернувся тільки в 1794 році, а через 5 років почав будувати палац. Але не встиг у ньому пожити. Похований у Батурині, в церкві, яку збудував.
Щоб подивитися палац зсередини, треба в деякі дні набратися терпіння - інколи так години на три.
У Батурин їдуть. Із часу офіційного відкриття палацу, 22 серпня 2009 року й до 1 січня цього року, палац відвідали 41 тисяча громадян. Тільки в один із травневих днів з експозицією познайомилися біля 1000 осіб.
Кирило Розумовський народився через 20 років після Батуринської трагедії, коли цар Петро руками Меншикова не залишив жодної живої душі в гетьманській столиці. Одне згарище й ріки крові. Так були покарані батуринці за те, що захотіли вивільнитися з-під ярма імперії.
Над річкою Сейм, тоді червоної від крові, зараз височіє Хрест жертвам трагедії. Стогони, крики дітей є й на совісті полковника Івана Носа, який був пожалуваний грамотою від Петра за "усерднорадетельные службы". Саме полковник Ніс показав царському війську таємний підземний хід у фортецю.
Єдиний будинок, що вцілів із тих часів - приміщення генерального військового суду. Згодом став власністю Кочубеїв.
Зараз там музей, де можна детально ознайомитися з родоводом Кочубеїв, почитати листи Мазепи до Мотрі, у підвалі пожахатися методами та інструментами, з допомогою яких розмовляли з арештантами.
Особливе місце в заповіднику займає археологічний музей, створений з великим умінням і з великою любов'ю.
З 1994 року в Батурині діє заповідник "Гетьманська столиця".
У 2002 році кабміном була ухвалена комплексна програма його відбудови. З виступу Віктора Ющенка в Батурині 30 травня 2003 року: "Для нації є вибір: пам'ятати історичні трагедії та усвідомлювати їхні уроки, або знову їх переживати".
В останні роки було відновлено батуринську цитадель з резиденцією Мазепи, із церквою, скарбницею, з декількома гарматами тих часів. Їх тоді було 40 - Мазепа знався на зброї, пройшовши вишкіл у Голландії. Одну, автентичну, з гербом Івана Степановича, екскурсовод покаже вам на фотографії. Сама гармата знаходиться в Москві.
В 15 кілометрах від траси є ще одне святе для України місце - Крути.
До цього меморіального місця їдуть громадяни, щоб вклонитися найбільш чистому, щемливому пориву 300 юних душ, які, не задумуючись, віддали життя за свою Вітчизну.
Але у вихідні вагончики з документами, кінозалом закриті. У двох прибиральниць, які мають від них ключі, теж вихідний.
Тому так і не познайомилися з експозицією сповна ті екскурсанти із тридцяти автомашин та одного великого автобуса, які одного травневого вихідного дня відвідали меморіальний комплекс.
Про все це розповів нам охоронник, який уже три місяці не отримує зарплату.
Батурин, Крути - це нагадування про національну гідність. Яка у всі часи була мірилом честі.
Національна гідність завжди була і є в пошані. Навіть у ворогів.
"Усерднорадетельным" особам усіх мастей і рівнів слід би про це пам'ятати.
Данута Костура, спеціально для УП
