Українцям в Італії пам’ятники непотрібні

Вівторок, 06 вересня 2011, 16:17

Вождям пролетаріату, сумнівним героям соціалістичної праці, національним героям новітньої України. Зведені, демонтовані, спаплюжені, здані в металобрухт, зарослі травою… Галушці в Полтаві, огірку в Ніжині, носу в Києві, салу у Ромнах.

Покликані прикрашати місто чи зберегти пам’ять нащадків, українські пам’ятники і меморіальні дошки живуть в паралельному світі, часто виконуючи функції, що непідвладні розумінню пересічної людини.

До тематик монументалізму в Україні нещодавно додалася ще одна – пам’ятник українцям, що через відсутність роботи та нестерпні фінансові умови на батьківщині мігрували за кордон.

У травні у селищі Колочава на Закарпатті урочисто відкрито перший в Україні пам'ятник заробітчанам. Ще один планується встановити на Тернопільщині.

Переглядаю репортаж із відкриття меморіалу. "Кожна сім’я у селі чекає когось із заробітків", – коментує подію журналіст. Скульптурна композиція відтворює драматичний момент прощання вагітної жінки та дітей із батьком, що вирушає у світ.

Та ще драматичнішими є відео села та селян-учасників урочистостей. Коментарі дають заробітчани із стажем; літні матері, що бачать своїх дітей двічі на рік; українські селянки, пенсія яких ледь сягає мінімального прожиткового мінімуму.

Згадують полеглих у пошуку щастя. "Лише двадцять відсотків дітей у селі виховують і батько і мати".

ЗМІ систематично повідомляють про встановлення монументів у різних частинах України. Не заперечую, що особи, яким ці пам’ятники і дошки присвячуються, вартують того. Але трактування подій подекуди викликають запитання. Часто новітні герої із висоти зведених постаментів споглядають на зруйновані дороги, облуплені будинки та темні вулиці...

Не за таку Україну вони боролися. Як на мене, кращим увічненням їх ідей було б економічне зростання держави.

Мені боляче дивитися новини з високих кабінетів почергово із соціальною рекламою, де люди просять по допомогу – на лікування дитини... Чи з інформацією про соціальне сирітство дітей заробітчан, підвищення рівня злочинності, алкоголізму серед дітей, залишених на опіку бабці-дідуся.

Українська газета в Італії запропонувала висловитися з цього приводу безпосередніх героїв заробітчанства четвертої хвилі. На сайті газети було проведено відповідне опитування.

Людям запропонували відповісти на таке запитання: "В Україні планується встановлення вже другого пам'ятника заробітчанам. Як ви до цього ставитесь?"

У опитуванні взяли участь 374 респондентів, 72,7% з яких вважають такі монументи пам'ятниками ганьбі держави. 17,1% – способом привернення громадської уваги до проблем заробітчанства.

"Раді мати пам'ятник при житті" 4,8% респондентів. Відповідь "Інший варіант" обрали 5,3%.

У коментарях до теми хтось згадує Дублін, де на березі річки в центрі міста стоїть корабель на зразок тих, на яких ірландці пливли до Америки під час картопляного голоду.

Інші уповають на пошанування історичної правди. Та більшість із тих, хто скуштував заробітчанського хліба, вважають таку ідею безглуздою, критикують владу, вимагають робочих місць та соціального захисту в Україні, пропонують скинутися на пам’ятник українським можновладцям.

Ризикуючи заслужити звання "некультурної" журналістки, чи нападок з боку прихильників новітнього монументалізму, бачу більше змісту у вивченні історії в школі, а не за пам’ятниками.

А допоки в Україні руйнуються сім’ї та сиротіють діти через міграцію одного чи обох батьків, пропоную направляти кошти (а це від 200 тисяч до 3-4 мільйонів бюджетних чи меценатських грошей) не на встановлення чергової бронзової фігури, а на створення хоча б ОДНОГО робочого місця, на зміцнення хоча б ОДНІЄЇ сім’ї, у щастя хоча б ОДНІЄЇ дитини, яка ростиме, оточена любов’ю обох батьків.

Маріанна Сороневич, головний редактор Української газети в Італії, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування