Про локальні виміри Української Революції Гідності

20 лютого 2014 Україна пройшла найболючішу точку психосоціальної трансформації суспільства, пов’язану з відторгненням у масовій свідомості її громадян кримінально-олігархічної моделі управління країною.

Моделі, яка спиралася на штучну систему цінностей і специфічні методи впливу на свідомість і поведінку людей, котрі були сформованими у період загнивання розвинутого соціалізму, а потім були пристосовані під потреби новоявлених "правителів" на пострадянських теренах.

Сьогодні стаємо свідками тектонічних зрушень у свідомості українців, найбільш очевидним зовнішнім виразом яких став "ленінопад".

Це яскравий і абсолютно безпечний для місцевої влади та для людей викид психічної та фізичної енергії.

Проте найбільша загроза полягає у тому, що офіційним лідерам Української Революції Гідності абсолютно не ясно, чим же заповнити цю жахаючу пустку у свідомості та повсякденному житті.

Можна було очікувати, що першими цеглинками, котрі заповнюють ці прогалини, стануть гасла за єдність України, за дотримання загальнолюдських цінностей, за виявлення і справедливе покарання злочинців, за прозорість влади на усіх рівнях.

Такі гасла щиро і натхненно поділяють зараз усі без винятку мешканці України від Львова до Луганська, від Чернігова до Сімферополя!

Однак одна справа проголосити наміри, а інша втілити їх у життя.

Від лідерів революції очікують чітких практичних кроків, що прокладуть шлях для здорових паростків утвердження демократії, справедливості, соціальної та економічної стабільності у кожному місті, селищі та селі.

Однак, перші практичні кроки "революціонерів" у Верховній Раді викликають великий сумнів стосовно наявності у них чіткого і системного бачення шляхів облаштування щоденного життя українців на нових засадах.

Забезпечення керованості центральних органів влади і легітимності трансформаційного процесу – це перший і найбільш очевидний напрямок роботи у державотворенні. Тут ніби все гаразд.

Втім, залишається питання, яке гостро ставить Майдан сьогодні, – наскільки відповідає віджила система партійної структуризації суспільства, в основу якої закладалися кланово-олігархічні інтереси, цивілізаційним викликам сучасності.

Тут роботи – непочатий край. Жодна політична сила в парламенті не може сьогодні чітко сказати, перед якими цивілізаційними викликами стоїть народ України та яким чином українська нація, всі громадяни мають спільними зусиллями долати фундаментальні проблеми сучасності, зокрема, глобальну кризу у стосунках між людиною та природою, що має планетарний вимір.

Інший, не менш важливий напрямок соціальних перетворень в Україні, про який поки що навіть не згадують наші народні депутати, є удосконалення і наповнення компетенцією, ресурсами та змістом механізмів соціальної мобілізації суспільства та реалізації представницької демократії на місцях. В умовах складної і багатогранної кризи, в котрій зараз перебувають усі без винятку громади України.

Будь-яка хвилина зволікання із започаткуванням відповідних процесів на рівні місцевих громад є реальною загрозою для закріплення результатів Революції Гідності у повсякденному житті.

Зауважимо, що органи самоврядування на рівні міст, селищ, сіл та районів, так само як і парламент України, в основному зберігають свою легітимність та функціональність.

Це закономірно, бо вони значною мірою орієнтовані на забезпечення насущних потреб місцевих громад і в цілому зберігають найвищий кредит довіри серед мешканців відповідних територій.

Інстинктивне прагнення людей об’єднуватися навколо місцевих органів влади у Львові, Луганську, Дніпропетровську чи Севастополі є конструктивними у по своїй основі.

Люди, об’єднані спільністю проживання та світосприйняття, якими би вони не були, мають більший потенціал до побудови конструктивної співпраці з своїми виборними представниками та адміністраторами, які знаходяться в межах фізичної досяжності.

Місцеві майдани можуть стати дієвим тимчасовим механізмом забезпечення публічного контролю за діями виборних представників, запорукою прозорості процесу прийняття рішень, раціональності та доцільності використання обмежених ресурсів.

Швидка стабілізація і поступальне відродження України потребує негайного посилення повноважень, компетенції та ресурсного забезпечення місцевих органів влади на рівні міст, селищ, сіл та районів!

Мобілізація цього вектора революційних перетворень і спрямування його у конструктивне русло мусить стати першочерговим завданням для Верховної Ради.

Саме на рівні міста, селища та села тут має бути започатковане формування передумов для соціальної та економічної стабілізації.

Місцева влада, наділена додатковими ресурсами та повноваженнями для забезпечення базових прав людини, має стати першою лінією оборони національних інтересів і відправною точкою для усіх процесів національного відродження на ґрунті демократії та загальнолюдських цінностей.

Посилення місцевої влади має відбутися, в першу чергу, за рахунок ресурсів та повноважень регіональної влади. Це також стане чудовим запобіжником для будь-яких спроб узурпації влади на регіональному рівні та штучного культивування розбрату та протистояння між людьми у окремих регіонах країни.

Адже регіональні органи влади по своїй соціальній природі не мають нічого спільного з органами місцевого самоврядування, з огляду на штучність територіальної самоідентифікації мешканців для відповідних утворень.

Сила України у сильних місцевих громадах!

Слава Україні!

Анатолій Копець, старший радник Асоціації "Енергоефективні міста України", Львів, для УП