Вітер гасить хвилю, або Війна спише все

Середа, 05 березня 2014, 11:55

"Як бабло переможе зло" – новий рецепт від уряду Турчинова

Військова загроза, детермінована небажанням Росії адекватно бачити українські події та її фізичною неможливістю конкурувати з військовими витратами США і Євросоюзу, блискавично й кардинально вплинула й на внутрішню українську.

Ще кілька днів тому українська громадськість завзято обговорювала варіанти розкуркулення олігархії, вичитуючи імена "перших ластівок" із проскрипційних списків Майдану та Європи.

Натомість під шум кримського конфлікту олігархів тут було просто наділено посадами голів ОДА і офіційно злито із державною владою, незважаючи ні на норми чинного закону "Про засади запобігання і протидії корупції", ні на 16-ту статтю "Обмеження, пов'язані з проходженням державної служби" закону "Про державну службу", ні норм щодо подвійного громадянства...

Власне, це можна було зробити, лише призупинивши дію Конституції та законів України, і наділивши Турчинова екстраординарними повноваженнями, за римською формулою, "аби держава не зазнала збитків"... Чи був диктат при цьому проголошений уголос із трибуни місцевого сенату чи ні – не так уже й важливо.

Нагадаю ключові події за темою.

О 21:38 1 березня власник ІСД Сергій Тарута публікує на УП відозву "Ми повинні відстояти нашу країну" з основним месиджем: "Не час зводити рахунки один з одним, розберемося потім".

Ближче до ночі того ж дня Ігор Коломойський погоджується на посаду керівника Дніпропетровської ОДА – пізніше на прес-конференції він скаже, що це його власна пропозиція! А Сергій Тарута призначається головою Донецької ОДА.

За день виринає й Рінат Ахметов, на плече якого Тарута пообіцяв спертися одразу після призначення.

У відповідних нарадах, окрім Турчинова та Яценюка, незрозуміло в якості кого, брала участь і Юлія Тимошенко, що вже повернулася з лікування в Німеччині. Певне, далося взнаки цілюще повітря Майдану.

Про Коломойського повідомив Юрій Луценко, котрий теж не має жодного офіційного статусу при новій українській владі. При цьому він додав, що тривають переговори й з іншими представниками українського великого бізнесу з метою "стабілізувати ситуацію, ... використовуючи не лише державні, а й приватні ресурси" – що й підтвердили подальші губернаторські призначення.

Отже, "війна на порозі" списала все. Або – усе виявила.

Ніяких розслідувань глибоких причин та наслідків громадянського протистояння. Ніякої демонополізації. Ніяких "нарад із народом". Жодних антиолігархічних "Законів Бондаря" про повернення капіталів в Україну та їх часткову націоналізацію – а екс-голова ФДМУ в інтерв'ю "Укрправді" так дивувався, що навіть "Свобода" якось не дуже активно їх просуває у Верховній Раді!

Усе навпаки: найбільших олігархів призначено фактично феодальними баронами, що відтепер відкрито поєднують безроздільну адміністративну та фінансову владу. Якось занадто швидко здійснилось висловлене 9 лютого пророцтво правої руки Коломойського, Геннадія Корбана, щодо "залучення старих капіталів та прохання в них допомоги в управлінні країною"!

Що це?

Дійсно вимушений хід Турчинова перед загрозою війни, у надії, що "бабло переможе зло"?

Початок облаштування президентства ЮВТ, що забезпечує незмінність олігархічної системи поза старою політичною оболонкою?

Чи крок на виконання попередніх домовленостей, що отримав неочікувану можливість для реалізації?

Для першого варіанту, незважаючи на вже суцільний експертно-патріотичний "одобрямс", в озвученій логіці нових призначень явно не вистачає аргументації. Так, це визнання того, що цілі області України й так належали не стільки державі, скільки фінансовим можновладцям. Але що шукав у цих призначеннях уряд?

Інструменту забезпечення прядку в найбільш "вибухонебезпечних" областях? Над працівниками власних підприємств олігархи й без губернаторських еполет мають повний контроль; працівники ж інших – радше сприйматимуть ці призначення з відразою або острахом, аніж із захватом...

Досвіду державної та військової діяльності? Начебто не за адресою...

Видатних організаційних здібностей? Капітали в Україні створювались інакше: через непрозорі тендери та лобіювання державних замовлень...

Хіба що уряд покладає надію, що за власні кошти Коломойський, Тарута й Ахметов за тиждень наймуть і озброять сучасну європейську армію, аби замінити ті останки, що залишилися після багаторазового "покращення" наших ЗС України послідовно усіма без виключення президентами України – а не лише Януковичем, як стверджує Яценюк.

Але й тут ні: в Україні відкривають замуровані військкомати, і потроху починають завозити на збори приписний склад, навіть не передислоковуючи вже наявні, штатні частини. Хоч зрозуміло: реанімація щойно добитої призовної системи, перепідготовка кількох поколінь "приписного воїнства", яке не стріляло навіть перед складанням присяги; озброєння, забезпечення та організація тилу нової народної армії – займе час, абсолютно неспівставний із часом, у який не те що необхідно, а й узагалі є сенс реагувати на російську військову провокацію...

Другому та третьому варіантові до останнього часу активно перешкоджав Майдан.

Чим може бути ефективно знятий контроль Майдану? – Лише потужною зовнішньою загрозою. Наприклад, загрозою війни.

Вважається, що тактика, застосована Кремлем – це максимальне нагнітання напруги, провокацій, демонстрації брутальної сили, – проте без широкомасштабних військових дій. Російські стратеги роблять це під прикриттям – суто-формальним, звісно – рамок угоди по ЧФРФ, маневрів на кордоні та за рахунок мавпування методик Майдану.

До того ж, Росія не вжила жодних економічних заходів – трансфер людей та товарів через кордон іде безборонно – що також не підпадає під формальні ознаки війни.

Якби Путін мав на увазі безпосередню військову анексію, він робив би її швидко, не очікуючи, коли прийдуть до тями українські силові структури, збереться приписний склад, відреагує дипломатичний і фінансовий світ, оговтаються західні військові блоки та прокинеться ОБСЄ...

Так це чи ні, а військова провокація стала чудовою нагодою ще раз кардинально змінити структуру влади в Україні, тепер уже забезпечивши інтереси бізнесу безпосередньо, а не через нестабільну Верховну Раду. Зрозуміло, що Януковича час було прибирати, – але зрозуміло також, що новій "широкій коаліції" та її фінансовим джерелам неможливо було залишати й непідконтрольний реєстровій опозиції Майдан.

Народний Майдан виявився пожежею, яку неможливо зупинити, пожежею, яка не сприймала ні "ультарс", ні "трійку"; яка погрожувала знищити всі олігархічні клани й встановити в країні народну економіку замість дикого капіталізму.

У техніці гасіння навальних пожеж використовується технологія спрямованого вибуху: ядерний заряд гасить полум'я, з яким неможливо впоратись в інший спосіб. Нівелювати Майдан як форму народного контролю над владою здатна лише зовнішня загроза. Лише війна, або реальна загроза війни, що змусить громадян заради вищих цілей знову підкоритися олігархатові та кишеньковим партіям.

Цей інструмент блискавично використано: олігархат легалізований та офіційно злитий із владою, "тимчасовий уряд" правитиме стільки, скільки зберігатиметься політична напруга; канал утилізації пасіонарних настроїв назовні відкрито...

Та чи зупиняться на цьому "доміно, що падають"? І, чи бачать "останній елемент гри" ті, котрі впевнені, що бачать його?

Адже зовнішній агресор може й не зупинитись.

Що ж до внутрішнього – то він і не зупинявся...

Юрій Радченко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Чи насправді буде обмежена робота онлайн-казино після Указу Президента?

Наріман Джелял: історія спротиву

Як оренда держмайна допомагає бізнесу розвиватися та наповнює держбюджет

Похмура річниця: Запорізька АЕС не повинна стати другим Чорнобилем

Убивчий популізм: що не так з тарифною політикою у водопровідній галузі

Як Данія інвестує в успіх України